25 липня 2012, 18:32

Баркароли

Недавно я дізналась, що є ще на світі патріоти і дуже розумні люди, які не читали Андруховича. Я думала досі, що таких не буває. А от – бувають.

Тому продовжу захищати українську мову, як можу. Наступним буде Антон Санченко, письменник-мариніст, і уривок з його книжки "Баркароли", з оповідання про Венецію:

Запросили нас до Венеції ласкаво, та не ласкаво у Венеції прийняли. На борт "Сурожа" прибула "чорна митниця". Не знаєте, що це таке, синьйори? Це – справжній італійський винахід, скажу я вам.

Справа митника звичайного – приязно посміхатися й штемпелювати паспорти, питаючи про зброю, наркотики, нелегалів і незадекларовану валюту тільки для проформи.

- Нічого немає? Чудово! Ласкаво запрошую, синьйор!

Це дозволяє покращувати імідж гостинної країни серед туристів.

Справа митниці чорної – усю ту зброю, наркотики та нелегалів шукати з нишпорками. Якщо буде треба, вони розберуть по гвинтику весь пароплав, і скажуть, що так і було. Їх не можна задобрити пляшкою "Немирова". Вони не збирають телефонних карток з різних портів та монет з різних країн, як митники звичайні. З ними неможливо домовитися, їх годі вблагати. Бо це – чорна митниця.

Чорна митниця ні коли не прибуває на борт просто так. Тут вже справа пахне інтерполом, Джеймсом Бондом та міжнародним трибуналом.

Чорні митники знайшли в моїй каюті, що межувала з радіорубкою, безліч загублених під час останнього нічогенького шторму дрібниць. Електропаяльник, наприклад, вони витягли з вузької щілини між койкою та рундуком. Вони розсекретили мою закладку з 1 000 000 українських карбованців між сторінками "Шельменка денщика", і мою закладку з 10 000 італійських лір між аркушами "Декамерона" Бокаччо. Вони старанно обнюхали нишпокою пусту пляшку з під турецької "Вотки".

Вони шукали нелегалів в усіх службових приміщеннях, які були в моєму завідуванні, і поки я старанно супроводжував одного з них до гірокомпасної, до агрегатної, до трансляційної рубки, і навіть до шахти ехолота і шахти лага – найглибших на "Сурожі" колодязів – одного нелегала їм таки вдалося розшукати. Ним виявився... саме я.

- Ви знаєте, що термін дії вашого посвідчення моряка вичерпано три дні тому? – спитав мене незворушний митник, що весь цей час прискіпливо вивчав суднові документи у кают-компанії.

Непийпиво був тут же. І намагався за мене вступитися.

- Сер, мій радіоофіцер перебуває на борту більше, ніж шість місяців. І за цей час судно ні разу не заходило до України. Він не мав фізичної можливості подовжити документи.

- Так, я бачу це по суднових паперах, сер. Але нічого не можу вдіяти.


Знову повторюю: сподобався той уривок, що прочитали, то знаходьте і дочитуйте, тільки не забудьте. Не сподобалось – почекайте, я ще знаю багато-багато українських письменників, книжки яких не встигли розкупити.

Активісти, комуністи, комсомольці і Голодомор

Перші з них прийшли в село Комиші нині Сумської області, а тоді – Харківської губернії, 1918 року. Ті, перші, були дикі і жорстокі. Вони сказали, що вони – комуністи, нова власть, і першим ділом змусили церкву заплатити їм за те, що вони її не закриють...

Ветерани Великої Вітчизняної

Я сиділа в архіві СБУ і читала справу. Справа була товста, по одному вбивству комуніста судили шість чоловік. Всі вони на допитах признавались спокійно і щиро, що вступили в УПА, що ходили на збори (збори?) і читали листівки (нащо?) а потім признавались, що вбили "комуніста", прийшли на вечорниці де він випивав, викликали за хату і вбили а труп кинули в річку Устю...

Тернові хустки – на онучі. Про Голодомор

Вона багато любила розказувати про себе. Про те, як батько її шив чоботи, як вона впала з коня, як ходила до школи, як валили в селі церкву і розкопували могли священників, щоб дістати золоті хрести...

Путін не спить

Є така традиція – проводити паралелі. "От в Росії такого-то року було так", ну і в нас теж має бути, як в Росії того року. Ці всі прогнози зазвичай не збуваються, просто потім той, хто писав, тихо не нагадує, що він був говорив...

В Росії зараз відбувається Майдан

Коли я натрапляю на чергову статтю про те, що Росії скоро кінець, уже навіть не серджуся. Це наш інформаційний фон з ранньої весни. "Зелені чоловічки захопили Крим, Росії скоро кінець", "В Донецьку, Луганську і Харкові зворушення, але не бійтесь, бо Росії скоро кінець"...

Що сьогодні святкуємо?

Не треба святкувати – кажуть деякі, це просто день пам'яті, могло б усе закінчитись абсолютно не так, було страшно, дуже страшно. І досі нічого не закінчилось – додають інші...