Панові Лещенку
Пане Сергію!
Мені дуже приємно, що Ви, якого вважаю одним з найкращих і найбільш поінформованих журналістів України, звернули увагу на мою публікацію у блогах "Української правди". Зрештою, свого часу саме від Вас виходила ініціатива відкрити мій блог на УП. Якщо мій матеріал викликав бажання дискутувати і не погоджуватися, значить, я досяг мети: писати банальні істини – це не моє. Я люблю провокувати саме дискусію, в ході якої має народжуватися істина.
Більшість питань, піднятих Вами – риторичні. І Ви, і я в однаковій мірі знаємо на них відповіді. А щодо деяких маємо лише здогадки. І все ж я відповім на ці питання.
Коли я напишу про донецьких? Дуже скоро. Більше того: вже пишу. На осінь заплановано вихід мої книги – збірника портретів сучасних українських політиків, де буде місце і для Януковича (про якого хотілося б написати окрему книгу – як і про Тимошенко), і для Клюєва, і для Ахметова, і для багатьох інших. Ще до виходу її в світ обов'язково дам Вам рекопис – для усної (чи письмової) рецензії. Ви знаєте – я ще дванадцять років тому писав про донецьких – у той час про них взагалі мало хто писав. І писатиму й далі.
Про Брагіна не згадував – це подія 1995 року, а не 1996. А що робив у цей час Ахметов? Готувався очолити те, що дісталося у спадок від Брагіна. Вів консультації, вчився, формував команду і стратегію. На рік відійшовши в тінь.
Про замах на Лазаренка. Слідчі давно відкинули версію про донецький слід – на той час у Лазаренка ще не було конфлікту з донецькими. І Вам чудово відомо, що слід у цій справі веде за межі України. І що сам Лазаренко не надто охоче співпрацював зі слідством у цьому питанню.
І Вам, і мені також чудово відомі механізми, які рухали нагору Віктора Януковича і які призвели до призначення саме його заступником голови Донецької обласної державної адміністрації. Рівно ж як і роль Індустріального союзу Донбасу в цій історії та у історії просування донецьких еліт на загальноукраїнський рівень.
І Вам, і мені чудово відомо, чому донецькі політики їздять у броньованих авто – але чи тільки донецькі?
І Вам, і мені однаково не подобається те, що родинні зв'язки дають надмірні преференції окремим бізнесменам, і ті втрачають відчуття реальності.
Але з Вашої легкої руки всі ті, хто не втискується у звичайну схему "люди Хорошковського", "люди Льовочкіна", "Люди Ахметова", "Люди Клюєва", автоматично записуються в "сім'ю". Хоча насправді система стосунків у оточенні Януковича є набагато складнішою, ніж банальний непотизм та "сімейність". Але запущена Вами схема стосунків стала майже канонічною, хоч і не до кінця правдивою.
Я часто буваю у "Інтерконтиненталі" на Михайлівській площі – люблю призначати там зустрічі. І знаю, про кого Ви говорите і на що натякаєте. Але дайте відповідь самі собі: з якими діловими і політичним колами сьогодні дружать загадані Вами люди? Невже з владою?
Дуже багато запитань. Дуже багато місця для полеміки.
Ви чудово знаєте – я людина відкрита. І коли спілкуєся з Вами – говорю завжди відверто, без дипломатичних недомовок і без натяків. Сподіваюся, що і в подальшому буду саме так спілкуватися з Вами, бо особисто мені Ваша творча манера імпонує.
А щодо того, хто я – історик, політолог чи політтехнолог... Всі ми тією чи іншою мірою – політтехнологи. В тому числі і Ви, пане Сергію. Бо Ваші тексти – це не прозаїчна журналістика. Кожен Ваш текст містить у собі чіткі посили, і Ви, пишучи їх, чудово уявляєте, до яких наслідків вони призведуть – політичних, економічних чи моральних. Тому це – також різновид політтехнологій.
Чи не так, пане Сергію?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
