Чи впаде "золота завіса"?
У четвер, 19 квітня, паралельно відбувалося два заходи – на різних рівнях, у різних аудиторіях, майже синхронно. Незалежно один від одного. Обидва були присвячені одній і тій же темі – перспективам безвізового режиму між Україною і країнами Євросоюзу. Інститут української політики в "Укрінформі" проводив круглий стіл на тему "Чому українцям так непросто отримати візу в ЄС?". Перший віце-прем'єр-міністр України Валерій Хорошковський проводив нараду з питань виконання плану по встановленню безвізового режиму між Україною та ЄС. Тим більше, що двома днями раніше, 17 квітня, це ж питання розглядалося у Брюсселі – на рівні Старших посадових осіб від України та Єврокомісії.
Після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України впала "залізна завіса", яка відділяла СРСР від західної цивілізації. Проте "залізна завіса" змінилася "золотою завісою" – перед громадянами України виникла неймовірна кількість перепон в отриманні віз – особливо багато термінових. Останнім часом відмічається тенденція до запровадження більш жорстких обмежувальних заходів – і це не зважаючи на те, що українці – за висновками чиновників у Брюсселі – не становлять підвищеної міграційної загрози (тут лідирують балканські народи, а поляки чи литовці у відсотковому відношенні в плані міграційних настроїв дають фору українцям; близько 60% молодих латвійців мріють жити і працювати на заході, близько 3 млн. поляків перебувають на заробітках у країнах Західної Європи), українці не належать до числа громадян з підвищеним фактором криміногенності (тут лідерами є представники навіть не Росії, а Албанії та Великобританії). Позицію багатьох країн – особливо Німеччини – важко пояснити раціональними мотивами. Останні приклади депортації українських громадян з цієї європейської країни, обмеження для в'їзду громадян, що отримали польські шенгенські візи тощо – свідчать не на користь сприяння відкритості та взаєморозумінню між Україною та Німеччиною.
Всі ці питання не можуть замовчуватися і повинні стати предметом обговорення з боку громадськості.
Центральними доповідями на круглому столі в "Укрінформі" були доповіді керівника департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України Андрія Олефірова та координатора програм всеукраїнського об'єднання "Європа без бар'єрів" Ірини Сушко.
Серйозні зрушення в плані збільшення кількості виданих віз вже існують, заявив Андрій Олефіров. "Загальна кількість шенгенських віз, оформлених у 2011 році в порівнянні з 2010 роком, збільшилась майже на 170-180 тисяч. Це офіційні цифри представлені нам європейською комісією", – сказав він, спростовуючи інформацію, про те що в минулому році відбулося значне скорочення кількості виданих шенгенських віз через тотальну відмову у їх оформленні. За словами А.Олефірова, Франція в 2010 році оформила для українців 39 тисяч віз, в минулому році – 41 тисячу. Іспанія: 26 тис – в 2010 році та 53 тис – в 2011-му. Італія: 43 тисяч – в 2010 році і 45 тисяч – в 2011 році. За статистичними даними європейської комісії Посольство Литви в Україні в 2010 році оформило 9 тис. віз, а у минулому році – 21 тисячу. "Загальна кількість візових відмов зменшилася з 4% – в 2010 році, до 3,3 % – в 2011 році", – зазначив він.
Проте Андрій Олефіров визнав, що існує ряд проблем, з якими доводиться зіштовхуватися і вирішувати їх у оперативному порядку. Щодо запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС – він висловився оптимістично і з глибоким переконанням, що цей процес буде завершено, не зважаючи на всі наявні труднощі та перепони.
Так само представник МЗС проінформував про те, що цього року збільшується кількість громадян України, які можуть претендувати на отримання довгострокових і безоплатних віз.
Координатор програм всеукраїнського об'єднання "Європа без бар'єрів" Ірина Сушко зазначила, що питання видачі віз у консульствах ЄС часто перетворюється на тривалу бюрократичну процедуру. На це нарікає більше половини опитаних фахівцями українців. Вона також відзначила, що громадськість України має намір регулярно проводити моніторинги роботи консульських установ країн Євросоюзу, оскільки чимало пересічних українців донині нарікають на проблеми, наявні в їхньому спілкуванні з консульськими працівниками.
...Між тим під час наради у Валерія Хорошковського, як стало відомо, відбувався розгляд питання переходу до другого етапу виконання плану встановлення безвізового режиму між Україною та ЄС. У Брюсселі Україні було вказано на необхідність вирішення кількох питань – запровадження біометричних документів для українців, удосконалення законодавства у сфері боротьби з корупцією та ухвалення анти-дискримінаційних законів.
Коли напередодні Нового року я, перебуваючи у Брюсселі, чув від високих чиновників про необхідність прийняття антикорупційних та анти дискримінаційних законів, я висловив скепсис щодо того, чи будуть ці закони працювати. "Головне – прийняти закон. Рано чи пізно він запрацює", – заспокоїли мене.
Оскільки засідання під головуванням Хорошковського відбувалося у закритому режимі, не можу сказати нічого про його наслідки. Проте вже сам факт, що Україна впритул підійшла до звіту про перший етап виконання "дорожньої карти" з набуття безвізового режиму, показовий.
Особиста моя думка: сьогодні у процесу набуття Україною безвізового режиму є дві серйозні перешкоди. Перша – зовнішня: позиція ряду країн Старої Європи, насамперед Німеччини і Франції, які постійно виступають за перегляд Шенгенської угоди та запровадження більш суворого контролю за пересуванням громадян інших країн територією ЄС. Друга – внутрішня: парламентські лобісти інтересів ЄДАПСу, що ставлять корпоративні інтереси вище державних. Обидві проблеми потребують втручання з боку Президента і – можливо – Ради національної безпеки і оборони України.
Звісно, про це можна говорити чимало. Головне, що нині існує унікальний момент: і влада, і опозиція, і громадськість дійшли до консенсусу і згоди щодо необхідності цілеспрямованої роботи, скерованої на інтеграцію України в європейські структури. І починати інтеграцію потрібно не з інституційного об'єднання, а з поступового ламання бар'єрів і кордонів. Ситуація, за якої менше чверті українських громадян будь-коли бували у Європі – не нормальна для країни, яка поставила за мету європейську інтеграцію. Звідси – стереотипи, міфи та комплекси українців. Звідси – гальмування інтеграційних процесів.
Я чудово розумію, що частиною Євросоюзу Україна стане ще не скоро – можливо, для цього буде потрібно не одне десятиліття. Будьмо реалістами. Але я не хочу, щоби сама перспектива поїздки мене особисто, моїх друзів і співгромадян у Париж чи Відень, Мадрид чи Варшаву була поставлена у залежність від капризів та настроїв чиновників, які видадуть чи не видадуть візу.
Мені гріх нарікати – у мене п'ятирічний Шенген. І можливість щонайменше раз на місяць бувати у Європі у відрядженнях або на відпочинку. Але – як казав герой відомого фільму – за державу образливо.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
