Інформаційне сито
Я не зовсім розумію, яким чином деякі засоби масової інформації просіюють цю саму інформацію. Складається враження, що головними критеріями є погоня за сенсацією і намагання насолити владі, а не достовірність і об'єктивність. Інакше чим пояснити вибірковість новинних матеріалів?
Скажімо, відвертий анекдот від Олега Рибачука, – історія, яка не має нічого спільного з дійсністю, про розмову між Януковичем і Меркель щодо викупу за Юлію Тимошенко розтиражовано чи не всіма опозиційними сайтами. Олег Рибачук як досвідчений дипломат чудово розуміє, як влаштовано механізм переговорного процесу і те, що подібна історія, якби мала місце насправді, одразу ж спрацювала б як інформаційна бомба. Я не полінувався і теж зв'язався з двома людьми, які мають змогу спілкуватися з федеральним канцлером Німеччини (я не буду вдаватися в подробиці, чи вони є представниками близького чи дальнього оточення Меркель). Переслав їм новину "від Рибачука". Вердикт першого: "Анекдот". Вердикт другого: "В оточенні фрау Меркель немає людей на прізвище Мюнхгаузен".
Залишається питання: для чого тоді поширювати подібного роду інформацію? Олег Борисович – людина з чудовим почуттям гумору. Але чи є це ж саме почуття гумору у журналістів, які роблять з подібної інформації сенсацію?
Мене дивує те, як часто цитують таку собі Ребекку Хармс. Будь-яка її заява з приводу України тиражується і розповсюджується. Хоча вже були випадки, коли слова цієї депутатки Європарламенту офіційно спростовували представники вищого керівництва ЄС та Європарламенту – чого варта хоча б її заява про те, що домовленості 2009 року щодо ціни на газ Юлія Тимошенко погоджувала з Єврокомісією. У Європі пані Хармс відома тим, що саме вона добилася повного закриття у Німеччині атомних електростанцій, зробивши енергетику Німеччини більш залежною від російського газу. В Німеччині натякають, що пані Хармс має тісну пов'язаність із "Газпромом". З якого часу вона стала головним експертом по Україні? Чи не з часу знайомства з паном Немирею? За останніх два місяці вона чотири рази висловлювалася щодо України – переважно у прив'язці до справи Тимошенко.
Натомість значна частина інформаційних ресурсів (у тому числі моя улюблена "Українська правда") "не помітили" приїзду в Україну лауреата Нобелевської премії, патріарха американської політики Генрі Кіссінджера у червні цього року – хоча, як на мене, вага Кіссінжера у політиці значно більша, аніж вага Ребекки Хармс. Можливо, вся справа у тому, що американський політичний діяч не відвідував Качанівську колонію?
Приїзд ще однієї легенди американської політики, конгресмена-республіканця Річарда Лугара, було подано скоромовкою – приїхав, зустрівся, обговорив, поїхав. Пару протокольних фотографій – і все. Натомість думкам і діям простих посередностей у європейській політиці (типу Маттео Макачі чи Зузанни Ройтової) надається надмірна вага, їх позицію часто видають ледве не за позицію Євросоюзу. А іноді – й за відверту позицію Євросоюзу (заголовки типу "Європарламент закликав до застосування санкцій проти України" чи "Євросоюз жорстко розкритикував Україну" – при цьому у тексті йдеться про приватну думку окремих – далеко не найвпливовіших – політиків). Це те саме, що у західній пресі видавати думку якогось рядового депутата Верховної Ради за позицію України.
І вже зовсім дивує інтерпретація соціологічних даних. Останній приклад стосується даних соціологічної групи "Рейтинг", оприлюднених минулого тижня. Суть повідомлення: в Україні 46% респондентів вважають, що існують проблеми зі свободою слова, рівно стільки ж вважають, що проблем зі свободою слова немає. Чому редакція підкреслює у заголовку, що "половина українців відчули проблеми зі свободою слова"? Чому саме у негативі? Знову питання напівповної чи напівпорожньої склянки? Так само можна написати про те, що "половина українців не бачать проблем з дотриманням свободи слова". Особисто я – за більш нейтральну форму подачі інформації і більш зважені заголовки. Дайте інформацію, а народ сам розбереться у оцінках.
Я не закликаю любити владу. Журналісти не можуть любити владу за визначенням – так само, як і опозицію. Ні в Україні, ні в будь-якій іншій країні світу. Але я за збалансованість і об'єктивність у подачі інформації. Це стосується і тих ЗМІ, які називають провладними. Я проти того, щоби мірятися чесністю і кивати: "А от влада на своїх каналах перегинає палицю" – і самим теж перегинати палицю, але вже в інший бік. Провладний канал збрехав – і ми збрешемо, але вже по-іншому. Не можна вибудовувати дзеркальну, симетричну систему подачі інформації стосовно тієї системи, яку критикуєш. Не можна подавати все, пов'язане з опонентом, лише у негативі. Інакше виявиться, що після приходу до влади колишні захисники свободи слова і опозиційні журналісти перетворяться на відвертих ворогів свободи слова і душителів демократії.
Муссоліні теж починав як дуже прогресивний журналіст...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.