Никифор Ляпіс-Трубєцкой із "Батьківщини"
L'exactitude est la politesse des rois
Сергій Терьохін вирішив повправлятися у написанні есе на історичну тематику. При цьому з наміром менторським тоном прочитати лекцію щодо історії Франції часів Великої революції і зруйнування Бастилії.
Поверховість його знань очевидна. Я не хочу вдаватися у деталі, які не значні за своєю суттю. Скажімо, Терьохін стверджує, що коменданту Бастилії маркізу де Лане відтяли голову – насправді його закололи штиком і, смертельно пораненого, втопили в калюжі. Або Терьохін стверджує, що Вольтер провів у в'язниці два роки – насправді він перебував у Бастилії двічі загально 14 місяців (у 1717 році – 11 місяців, у 1726 році – 3 місяці, вперше за пародію на герцога Орлеанського, вдруге – за спробу організувати дуель). Бастилія на момент зруйнування не була в'язницею лише для аристократів – та й ніколи не мала "виключно аристократичного" статусу. За всю історію Бастилії в її стінах перебувало не більше двох десятків аристократів. (Не хочу читати шановному нардепу лекцію щодо відмінностей між аристократами та дворянами, а також представниками інших станів). На момент зруйнування у ній перебували семеро в'язнів – четверо фальшивомонетників, один божевільний і двоє вбивць.
Все це – не настільки важливо. Ну не читав Сергій Терьохін Карлейля, Тарле чи Манфреда. Навряд чи він знає, що одна з найкращих синтетичних праць з історії Франції (і це визнається й за кордоном) належить саме сучасному українському історику Вадиму Ададурову. Зрештою, від економіста цього ніхто не вимагає. Віктор Ющенко теж знав історію поверхово, але намагався всіляко повчати істориків і нав'язувати свою точку зору. Думаю, Вольтером пан Терьохін також навряд чи зачитувався – десь випадково дізнався про те, що його справжнє ім'я Франсуа-Марі Аруе. Але ж для того, аби високомірно повчати, киваючи на епоху Французької революції, не треба спеціальних знань. Можна багато що домислити.
Наприклад, про трьох імператорів Наполеонів, які, виявляється, прийшли (всі троє) перед Ватерлоо і Австерліцем. Як вам такий пасаж? "Далі стався своєрідний реверс, коли прийшли три Наполеони та об'явили себе імператорами. Але історичні точки були розставлені в Австерліці та Ватерлоо".
Які точки були розставлені в Австерліці? Наполеон переміг російсько-австрійську коаліцію – при цьому російський цар Олександр плакав і бився в істериці, тікаючи від Наполеона. Цікава точка, якщо після неї Наполеон ще сім років змушував Європу тремтіти.
А де пан Терьохін бачив другого Наполеона? Історикам відомі Наполеон І Бонапарт та Наполеон ІІІ (Луї Бонапарт). Другого Наполеона не було в історії – він став наслідком помилки журналістів та пізнішої міфотворчості часів Наполеона ІІІ. Якщо Наполеоном ІІ вважати герцога Райхштадського, сина Наполеона Бонапарта і Марії-Луїзи, то він ніколи не був коронований і ніколи не перебував на троні – дуже короткий час (два тижні влітку 1815 року) парижани визнавали його сувереном, але, як би сказали нині, лише віртуально). За поширеною версією, коли у 1851 році перший президент Франції Луї Бонапарт проголосив себе імператором Наполеоном ІІ, у офіційному тексті маніфесту при наборі було допущено помилку – Наполеона іменували Третім. Зрештою, він не віддав наказ знищити тираж листівок – просто було зроблено заяву, що він шанує свого померлого кузена, сина Наполеона Бонапарта, і визнає за ним імператорський титул.
Але якщо Терьохін визнає Наполеона ІІ, то чому не слідує далі бонапартистській традиції і не визнає Наполеона IV, який також ніколи не правив, але носив цей титул і навіть надихнув Антуана де Сент-Екзюпері на створення образу "Маленького принца"?
Ви не знаєте, скільки було Наполеонів, пане Терьохін? То Ви, очевидно, із партії "Батьківщина"?
Відкрию пану Терьохіну ще один секрет: Марат ніколи не був лідером французької революції. Однією зі знакових постатей, полум'яним публіцистом і журналістом – так, але не лідером революціонерів. Культ Марата почав творитися після його загибелі. Пане Терьохін, Ваш французький приятель Вас увів у оману. Українцям не бракує Маратів, які щодня закликають народ до бунту із різноманітних видань. Їм бракує Дантонів і Лафайєтів, здатних вести за собою. Їм бракує Камілів Демуленів... Правда, за ними неодмінно приходять нарцистично-параноїдальні покидьки типу Робесп'єра... Але то вже інша тема.
Я все це пишу не для того, щоби показати, що розбираюся в історії краще за Терьохіна. Просто деякі політики звикли ставитися до історії надто легковажно, вважаючи, що все одно на цій темі розуміються лише вони. Можливо, Сергій Терьохін є добрим економістом. Але це не дає йому права вільно маніпулювати історичним фактами, пишучи відверті дурниці.
І – більше того – не вникаючи в суть подій 1789 року. Бо взяття Бастилії супроводжувалося не лише революційною ейфорією, а й відвертим здійсненням самосуду натовпу над іноді абсолютно випадковими людьми. Вбито було не лише маркіза де Лане та мера Парижу Флесселя – вбивали простих перехожих. І стримати цю стихію було неможливо.
Наприкінці своєї статті пан Терьохін висловлює надію, що наша, українська революція обійдеться без крові та відрізання голів. Хоча не має у цьому впевненості.
...Революційна пісня "Са іра" ("Ça ira!"), яку взяв за епіграф пан Терьохін, містить оптимістичну фразу: "Назло упертим все піде чудово!". Я думаю, що всяка спроба повторити історію неодмінно закінчиться фарсом. Особливо коли на роль "відтворювачів" історичних подій намагаються підрядитися люди, які знають історію на рівні героя анекдоту: "Вам не подобається "Бітлз"? А ви його чули?" – "Мені Рабинович по телефону наспівував".
P.S.Взагалі мені байдужа політична орієнтація пана Терьохіна. Просто замість того, аби говорити відверті дурниці, можна хоча би почитати про предмет своїх розмірковувань, а не уподібнюватися Никифору Ляпісу-Трубєцкому, який писав про "стрімкі домкрати".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
