І знову про Лівію
Минулого тижня без особливої уваги засобів масової інформації і без особливого обговорення в соціальних мережах відбулася подія: Україні вдалося домогтися звільнення українських моряків із судна "Етель", які перебували у лівійському полоні.
Протягом двох з половиною місяців їх утримувала озброєна охорона у порту Бенгазі – лівійська сторона вимагала, щоби їм було повернуто автомобілі, які "загубилися" з вини бізнесменів – в тому числі і українських. На початку серпня полагоджувати конфліктну ситуацію у Лівію їздив віце-прем'єр з гуманітарних питань Костянтин Грищенко, який домігся гарантій для моряків і своєю чергою виступив гарантом вирішення конфліктної ситуації з одеськими бізнесменами.
Очевидно, ситуацію все-таки вдалося розв'язати, оскільки моряки на свободі (щоправда, вони не поспішають покинути Лівію до тих пір, доки власники судна не розрахуються з ними) і у лівійців, здається, немає претензій стосовно зниклих автомобілів. Українські урядовці добилися визволення своїх співгромадян із полону.
Пам'ятаєте, скільки було уваги до екіпажу "Фаїни", який був захоплений у полон сомалійськими піратами? Тоді ця подія не сходила з перших полос газет, долею моряків і переговорами опікувалися президент, високопосадовці, бізнесмени. На цій справі відверто піарилися політики – наближалися президентські вибори. Мій знайомий-письменник збирався навіть написати пригодницький роман про моряків, захоплених у полон сомалійськими піратами. Потім кон'юнктура пішла на спад.
Також, напевне, пам'ятаєте, скільки уваги було до українців, яких евакуювали із Лівії. Камери, журналісти, фотографи... Я саме летів із Брюсселю – і через натовп представників ЗМІ, які зустрічали перших громадян України, евакуйованих із Тріполі, ледве пробився, виходячи із терміналу у Борисполі. Це був справжній ажіотаж!
І у першому, і у другому випадках наше зовнішньополітичне відомство було на висоті.
А далі подібні речі стали буденними, чи що? Евакуйованих із Сирії не зустрічали з подібною помпезністю. Долею інших моряків, що потрапляли у скруту, цікавилися хіба представники громадської організації "Ассоль", яка виникла у Одесі і об'єднала родини тих, хто потребував подібної допомоги. Засоби масової інформації вважали подібні теми не вартими додаткової чи надмірної уваги.
Я промоніторив інформпростір на початку серпня цього року. Візит Костянтина Грищенка у Лівію згадали у новинних стрічках і вирішили не аналізувати. Те, що 14 серпня цього року було вирішено переглянути вироки 19 українцям, які потрапили у полон до лівійських повстанців два роки тому і були засуджені до тривалих термінів ув'язнення військовим судом як посібники Каддафі, також не заслужило надмірної уваги журналістів (а між тим справи передано у цивільний суд, який може суттєво пом'якшити вироки – і мова ж іде про українців!). Знову: звільнення українського судна і заручників пройшло просто рядком у новинах, на який мало хто звертає увагу: звільнили? Ну й слава Богу! Забули, проїхали...
Ми не звикли до позитивних новин. Нас більше цікавить чорнуха і бруд. Успіхи держави сприймаються як щось належне чи навіть недостойне уваги. Натомість поразки і помилки смакуються і всіляко тиражуються.
Починається політична осінь. Боюся й уявити, які теми в нашій пресі будуть вважатися топовими і щодо чого загал буде дискутувати у фейсбуку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
