ПОЧАТОК ВЕЛИКОГО СЕЗОНУ?
Політична осінь розпочалася. Замовні матеріали та інформаційні війни знову почали заповнювати наш інформаційний простір. Не зважаючи на запевнення політиків у тому, що вони присвятять нинішню сесію конструктивній роботі над "євроінтеграційними" законопроектами, знаходиться місце і для внутрішніх дрібних війн і з'ясування стосунків.
Знову поширили рейкову інформацію про наближення кадрових ротацій. Не проходить ні дня без того, щоби черговий Нострадамус не напророкував відставку Сергія Льовочкіна чи Миколи Азарова, садячи у їх крісла то Віталія Захарченка, то Андрія Клюєва, то Сергія Ларіна (до речі, інформаційну хвилю довкола останнього я особисто сприймаю як бажання підставити чи скомпрометувати самого Ларіна). Подібні прогнози збуваються із частотою 0,01% – адже подібні рішення приймаються сьогодні не як результат лобістських зусиль, а як результат кропіткої роботи по створенню системи балансів і рівноваг (Янукович подібну систему сьогодні вибудував і навряд чи вона передбачає суттєві зміни в найближчому часі). Але це дає змогу недоброзичливцям того чи іншого політика або грати на нервах опонента, або ж старанно підсовувати інформацію "нагору" з обов'язковим саркастичним зауваженням: "Бачте? Піариться!".
Особливий шквал "фейкового піару" дістався на долю віце-прем'єра Олександра Вілкула: протягом останніх двох тижнів його старанно намагаються зіштовхнути лобами одразу з кількома політичними гравцями – Сергієм Арбузовим і Миколою Азаровим. Обох через пресу старанно переконують: Вілкул – ваш прямий конкурент. Він хоче стати прем'єром! І – як аргумент – публікують статті про Вілкула у стилі "назустріч ХХV з'їзду КПРС" у регіональній пресі (подібна кампанія є мало бюджетною, але при цьому може виконати свою роль у компрометації тієї чи іншої особи – знову за принципом: "Бачте? Піариться!").
Хоча будь-хто, більш-менш розуміючи механізми прийняття рішень в Україні, усвідомлюють: банальне розміщення замовних матеріалів у ЗМІ мало впливає на думку чи настрої президента – елементи піар-кампаній в даному процесі не відіграють жодної ролі. Можна витрачати велетенські бюджети на створення чи то позитивного, чи негативного іміджу політика, але якщо президент вирішує, що та чи інша людина повинна займати саме визначену нішу і грати заздалегідь спроектовану роль – не допоможуть ні прогнози експертів щодо близьких кадрових ротацій, ні "суперефективні" медіа-кампанії. При цьому наявність у того чи іншого політика конфліктів із іншими гравцями – навіть дуже наближеними до першої особи – не мають значення: конфлікти породжують конкуренцію, конкуренція підвищує ефективність роботи, а також створює ідеальне поле для організації роботи. Так говорить одна із управлінських теорій.
З цікавістю спостерігаю, як кілька депутаток із Партії регіонів воюють із міністром охорони здоров'я Раїсою Богатирьовою. Грошей на антипіар міністерства та самої міністра не шкодують (якось наприкінці червня один із редакторів розповідав мені про те, що на фоні загальних проблем із фінансами саме непогані бюджети, які виділяються на боротьбу з Богатирьовою, дозволяли його редакції не просто виживати, а й планувати літній відпочинок). Кілька інформаційних хвиль – явно замовного характеру – розбилися одна об одну. Я спеціально пройшовся по Googl'у. "Президент готує відставку Богатирьової" – писали ЗМІ у січні 2013 року. Нагадаю: надворі – вже вересень. "Генеральна прокуратура порушить справу проти Богатирьової". Це вже лютий місяць. Нагадаю: сім місяців тому. "Верховна Рада висловить недовіру Богатирьовій". Це вже у травні.
Потім були "канікули", наприкінці яких на кількох сайтах знову з'явилася стара інформація про смерті від вакцини та інші букети звинувачень на адресу міністерства охорони здоров'я (мовляв, нагадаємо, на чому ми зупинилися перед канікулами). А далі – в перший день роботи Ради – на кількох сайтах пішли гуляти заяви пані Бахтєєвої та пані Герман, які, як відомо, мають специфічне ставлення до Раїси Богатирьової, з приводу її відсутності у сесійній залі (те, що Богатирьова читала у цей час заплановану і анонсовану лекцію для всіх студентів перших курсів медичних університетів, а також наявність в урядовій ложі її першого заступника до уваги не бралися). "Пані Богатирьова прийшла похизуватися перед президентом і попити каву із золотого горнятка", – прокоментувала це одна із опоненток Богатирьової.
Для чого це робиться? Очевидно, щоби знизити ефект від позитивних слів на адресу міністерства охорони здоров'я, сказаних минулого тижня президентом – Віктор Янукович одним реченням фактично перекреслив усі старання апнтибогатирьовської коаліції. Треба очікувати, що тепер все почнеться спочатку?
А ще знову почала ширитися інформація про губернаторів: "Ти чув, що губернатора такого-то відправляють послом у Сьєрра-Леоне, а на його місце відправлять депутата такого-то?" – здається, цю фразу я почув протягом останніх днів не менше десяти разів.
Вчора мене переконували у тому, що президент от-от підпише укази про відставку Пшонки і Захарченка.
А ще – що "президент повністю "зливає" Клюєва" (як це співвідноситься із намірами президента призначити Клюєва чи то на посаду глави адміністрації, чи на пост прем'єр-міністра, як пророкують деякі "експерти", – не розумію).
Кожару – це зрозуміло: його відправляють у відставку, починаючи з січня ("президент ним не вдоволений, вже майже підписав указ про призначення на його місце Демченка – Єлисеєва – Клімкіна – Єльченка. Непотрібне викреслити"). Принагідно відправляють у відставку Грищенка. А також призначають послом у США Льовочкіна (як правило, про це говорять люди, які не знають механізму призначення послів і щиро вірять, ніби слово "агреман" – це щось зі сфери не дипломатії, а гламуру, такий собі "агресивний шарман").
Ах, так! Забув Ставицького. Його теж нібито звільняють. І Присяжнюка. Маю на увазі міністра. І другого Присяжнюка. Того, який губернатор. І Королевську міняють на Папієва – останні чотири місяці міняють. Ну, про те, що Льовочкін має відправити у відставку Бродського – не написав хіба що лінивий.
Більш жорстоко піарники обійшлися з Борисом Колесниковим – якому "Янукович поламав ноги", "забрав увесь бізнес", а тепер "ще й планує посадити", і тому Борис Вікторович "переховується у Москві".
Як там у Висоцького?
"А вы слышали? Мамыкина снимают!
За разврат его, за пьянку, за дебош!
И, кстати, вашего соседа забирают,
Потому, что он на Берию похож"
Чи то наші піар-агенції "заточені" лише на те, щоби продукувати одну і ту ж технологію – технологію поширення чуток? Чи то політики породжують попит на подібну технологію? Але іноді здається, що політикум захопився коюсь дивною грою: "Вигадай інформпривід – підстав ближнього свого". Коефіцієнт корисної дії подібних "забав", як правило, наближається до нуля – особа, що приймає рішення, перебуває поза тими інформаційними полями, де циркулює рейкова інформація. Натомість задовольняється власне его.
На початку ХІХ століття на Житомирщині жив шляхтич Глембйовський, який у своєму маєтку видавав власну газету, у якій описував як власні подвиги (мовляв, саме Глембйовський врятував Наполеону життя при Березиній, а також звів на російський престол Олександра І), так і невдачі своїх недоброзичливців. Він кликав кріпака-редактора і просив: "А напиши, що пан Фліорковський із Бердичева програв свій маєток і застрелився". – "Та як же? Я щойно сам бачив карету пана Фліорковського і його у цій кареті". – "Ти головне пиши. Він прочитає – від злості точно застрелиться".
Іноді мені здається, що у нас замовники працюють за тією ж схемою. "Ви пишіть про те, що у міністерстві охорони здоров'я проблеми. Навіть якщо їх немає. І про відставку не забудьте!" Написали. Опублікували. І вже у депутатки-замовниці настрій на цілий день покращився. Бо реально цільовою аудиторією подібних чуток є сам замовник. Ну і ще кілька роззяв, які, можливо, цю інформацію передрукують або перекажуть.
Колись я розмовляв з одним олігархом. Він розповідав про те, що з подивом прочитав про себе у одній із газет неправдиву інформацію. "Я зателефонував у редакцію і кажу: "Як же так? Це ж усе – неправда. А мені редактор каже: "Вибачте, будь ласка, але нам принесли сталий бюджет – 40 тисяч доларів на місяць, за які ми маємо писати негатив про вас. Можете дати більше і перебити цей бюджет своїм". Олігарх на цих словах засміявся і продовжив: "От я й подумав: якщо мене мій опонент цінує так дорого і не шкодує сорок тисяч на місяць – то нехай. Це майже півмільйона на рік. Я цим грошам знайду краще застосування!".
Отже, чутки і дезінформація знову заполонили наш інформпростір. Новий сезон великої політики стартував.
Будьмо уважні!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
