Напередодні
У 1860 році Микола Добролюбов у журналі "Современник" опублікував статтю під назвою "Когда же придет настоящий день?" – одночасно і критику романа Івана Тургенєва "Накануне", і своєрідний заклік до революції. Тургенєв, який за своїм характером революціонером не був, образився, пересварився із великою кількістю письменників, намагався викликати на дуель Лева Толстого, а потім гримнув дверима і поїхав у Баден-Баден. Лише наприкінці життя він повернувся в Росію і примирився з тими, хто його неправильно зрозумів тоді, у 1860-му році.
... Юлія Тимошенко дала інтерв'ю "Українській правді". Напевне, це велика подія з точки зору засобів масової інформації – бо мені протягом сьогоднішнього дня телефонували щонайменше шість разів з проханням прокоментувати цю подію. Якщо чесно, я відповідав: від цього інтерв'ю я очікував набагато більшого результату. Тимошенко – це політик, яка вміла демонструвати почуття гумору і глибокі думки, піднімалася над буденністю і дріб'язковістю. Хоча вже в ході виборчої кампанії 2010 року саме дріб'язковість та відсутність конструктивної стратегічної програми згубили її, не давши можливості стати президентом України. Дане інтерв'ю – таке враження – писала не Тимошенко, а співробітники її прес-служби (чи, можливо, я просто раніше приймав за стиль Тимошенко стиль її колишнього спічрайтера Віталія Чепиноги?)
Відверто: я очікував від людини, яка дуже багато часу віддає читанню творів "Платона, Аристотеля, Плотіна, Гегеля, Канта, Шеллінга, Ролза, Уілбера, Хокінга, Рассела, Гебсера, Д.Тапскотта, Е.Д.Уїльямса та багатьох, багатьох інших філософів та мислителів", значно більшої глибини думок і поглядів на майбутнє України. Принаймні, людина, яка декларує бодай побіжне знайомство з "Net Generation" Дана Тапскотта чи інтегралістськими концепціями Жана Гебсера і його послідовника, Кена Уїлбера, могла би дати такий потужний інтелектуальний посил, поглянувши на майбутнє країни "з погляду вічності", що інтерв'ю з-за грат могло би стати справжнім зразком суспільної думки, увійшовши у майбутні хрестоматії та підручники.
Не склалося. Очевидно, не всім дано стати новітніми Антоніо Грамші, які можуть, пишучи з-за грат, і активно впливати на долю своєї партії, і творити потужної сили ідеологічні шедеври.
Мене не полишала думка, що для Тимошенко дане інтерв'ю – це своєрідне підведення підсумків. Вона ніби готується перегорнути сторінку у своїй біографії. Це підготовка до еміграції? Чи заявка на нову стратегію поведінки? В деяких місцях очевидна приреченість і фаталізм (це стосується насамперед її роздумів про політичних однодумців і соратників). Часто проглядає її відстороненість чи навіть байдужість.
Натомість видно, що Юлія Володимирівна живе моментами образи і недовіри – вона не може примиритися з поразкою 2010 року. Водночас вона намагається подати власну версію того, що мало місце у 2009 році: виявляється, підписанням драконівських контрактів із Росією вона свідомо штовхала Україну до модернізації. Це, очевидно, мала бути якась шокова модернізація. Апеляція до досвіду Польщі не зовсім коректна, враховуючи питому вагу підприємств важкої промисловості, залежних від газу, в структурі економік Польщі та України. Але для непосвячених звучить гарно. Принаймні, нова версія поведінки у 2009 році. Лише незрозуміло, яким чином фіксовані об'єми газу з фіксованою ціною та без права реекспорту можуть сприяти модернізації?
Пояснення Тимошенко подібне на позицію США у одному делікантному історичному питанні: "Скинення атомних бомб на Хіросіму і Нагасакі було великим благом, бо допомогло зупинити Другу світову війну". Як тут не згадати сумний анекдот часів епідемії пташиного грипу? "Мамо, а навіщо пташечок вбивають?" – "А це щоб вони не хворіли!"
У Юлії Володимирівни – своєрідне змагання із Миколою Яновичем: він любить згадувати "попередніків", пояснюючи помилки і прорахунки, вона – приписувати собі позитиви нової влади: "Я вважаю, що скорочення більше ніж удвічі обсягу споживання російського газу за останні три роки, збільшення вдвічі вартості транзиту, організація реверсних поставок природного газу з країн ЄС, початок видобутку сланцевого газу, проектування LNG-терміналу та інші корисні речі – все це позитивні наслідки роботи газових угод, підписаних в 2009-му році".
Кидається в очі той факт, що Тимошенко не дає настанов своїм однопартійцям стосовно поведінки при голосуванні за євроінтеграційні законопроекти. Натомість більш важливими питаннями вона вважає скасування закону про референдум, унеможливлення змін до Конституції, внесення правок до закону про вибори президента (у даному випадку більш далекоглядним було би акцентувати увагу на тому, аби питання змін до порядку виборів президента стало одним из принципів Виборчого кодексу, про який не згадано взагалі), уможливлення виборів у Києві. Закон про прокуратуру, внесення змін до Кримінального кодексу, зміни у функціонуванні судової влади, зміни у стуктурі української економіки після підписання Угоди про асоціацію, гострі аспекти соціальної політики – все це залишається поза сферою інтересів Тимошенко. Ці моменти, на її думку, не є визначальними.
Вона ще раз акцентувала увагу на недоцільності висунення єдиного кандидата від опозиції у першому турі президентських виборів. Майже за Мао Цзедуном: "Нехай квітнуть тисячі садів, нехай конкурують тисячі шкіл". Я належу до числа тих, хто вважає подібну тактику помилковою. Однак, якщо будемо реалістами: все одно єдиного кандидата від опозиції на виборах 2015 року не буде. Не переконаний, що він з'явиться навіть у другому турі. Тимошенко просто готує громадську думку до того, що відсутність єдиного кандидата – це насправді благо, а не поразка. Майже таке ж благо, як і газові угоди 2009 року.
Я давно є прихильником версії, згідно з якою для Тимошенко не вигідна перемога будь-кого із опозиціонерів у 2015 році. Якою має бути роль Тимошенко при президентові Яценюкові? А при Кличкові? Хтось із них поступиться їй бодай крихтою влади, навчений гірким досвідом Ющенка? Хтось погодиться призначити її на пост прем'єр-міністра? А чи вона погодиться працювати на других чи навіть третіх ролях в уряді? Будь-хто – Кличко, Яценюк, Тягнибок – будуть позиціонуватися як молоді лідери нової України, на фоні яких Тимошенко – це привіт із далеких 90-х. Дух Щербаня будуть викликати нові і нові політики – разом із духами інших діячів напівзабутих часів. Як би це не звучало парадоксально, Тимошенко буде актуальною лише в Україні Януковича. Відхід Януковича від влади одразу ж деактуалізує Тимошенко як політичного діяча.
Вона це чудово розуміє. І не в останню чергу тому пропонує тактику, хибну від самих початків.
Плюс до всього Тимошенко закликає "бити по клановій "Сім'ї". Не просто бити, а бити з усіх гармат. Тимошенко забуває, що Сім'я не є суб'єктом виборчого процесу. Свого часу надмірне акцентування уваги на Межигір'ї та золотих унітазах обернулося проти самої Тимошенко – народ не зрозумів своєї вигоди від того, що Межигір'я від Януковича перейде до Тимошенко. Простий виборець не розуміє, що конкретно він отримає у випадку простої заміни сім'ї Януковича на сім'ю Тимошенко. Лідери нинішньої опозиції теж навряд чи будуть у захваті від перспективи війни з "Сім'єю": так можна опинитися без зарплати і – дивишся – знімуть з утримання. Як казав герой старого радянського анекдота, "за такі слова, отче, можна й партквиток на стіл покласти".
Одним словом, інтерв'ю залишає враження прощальної пісні людини, яка внутрішньо вже зважилася на еміграцію (на лікування у Німеччину?). І на дистанційне спілкування з батьківщиною (без лапок і з маленької літери) та з "Батьківщиною" (з лапками та з великої літери), обмежене відстанню, але не гратами. Питання полягає у тому, чи зважилися на еміграцію Тимошенко ті, від кого залежить у кінцевому результаті ця сама еміграція? Тимошенко ніби посилає сигнал: усьо, я готова!
В цьому плані промовистим є останнє питання: мовляв, коли ви опинитеся на волі? "Тоді, коли для цього прийде час"? – відповідає Тимошенко.
"Когда же придет настоящий день?" – запитав Добролюбов Тургенєва. У відповідь Тургенєв поїхав у Баден-Баден. Вказавши шлях майбутнім поколінням.
Чому Юлія Тимошенко не загадала Тургенєва у числі тих авторів, яких вона читає в ув'язненні?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.