Спорт завжди поза політикою?
Не секрет, що багато диктаторів страх як люблять спорт. Не весь, але окремі види прям із пристрастю.
Розбудовують під них інфраструктуру, ухвалюють космічні за бюджетами програми державної підтримки. Короче, викидають на них шалені гроші. Не свої, звісно, а платників податків.
З часом диктаторам стає мало місця у своїй країні і вони починають прагнути міжнародного визнання.
За будь-яку ціну намагаються привести до себе всілякі міжнародні турніри, лізуть в підготовку спортсменів (можна згадати допінг у Росії). Простіше кажучи, роблять усе, щоб їх визнали найкрутішими з найкрутіших. Хоча б десь.
У свою чергу в міжнародних спортивних федераціях, які є громадськими організаціями, сидять люди, які переважно з превеликим задоволенням йдуть на контакт з цими диктаторами, бо ті виділяють на турніри такі баснословні бюджети, які іншим державам і не снились.
Простіше ж звернутись до того, хто готовий засипати вас баблом, а не домовитись про взаємовигідні умови проведення змагань.
А щоб спортивних функціонерів не гризла совість від того, що беруть гроші з рук серійних убивць державного масштабу, вони придумали собі і несуть його крізь роки чудовий слоган – спорт поза політикою. І всюди його тицяють. Типу, так-так, всі ті війни, катування, вбивства, придушення свободи слова, то "все політика", а спорт поза політикою. Зручно, правда?
Так от, до чого це я.
Не секрет, що Лукашенко (як і Путін) любить хокей. Настільки любить, що по всій Білорусі збудовані тисячі ковзанок, багато з яких насправді навіть не використовуються на повну, але хто ж з білоруських чиновників буде з "бацькою" сперечатися. Сказали будувать – набудували.
І от Лукашенко вирішив, що доріс до міжнародних турнірів, і вирішив претендувати на проведення чемпіонату світу з хокею. І навіть один раз провів – у 2014 році. Тоді в це була вбухана рекордна сума бабла, набудовано купу льодових арен, все як має бути. Людям сподобалось, функціонерам сподобалось.
І через 7 років Білорусь знову вирішили взяти господарем чемпіонату. Тепер разом з Латвією.
Але прийшов 2020 рік з президентськими виборами в Білорусі. Лукашенко осоромився, сам назвав себе переможцем, а люди вийшли на протести. Протести силою задавили, а міжнародна спільнота вирішила, що так не можна. Ну і вирішила забрати в нього чемпіонат світу з хокею. Наче забавку з рук дитини.
Забирала довго, бо виявилось, що спортивні функціонери міжнародної хокейної федерації дуже люблять Лукашенка за його нестримну любов до хокею. Типу, авторитет.
Зрештою, чемпіонат у Білорусі відібрали тільки тоді, коли вже авторитетні спонсори турніру сказали, що відмовляються його підтримувати, якщо проходитиме у Білорусі.
Тепер чемпіонат проходить у Латвії. Хоча через ковід він проходить фактично без уболівальників, але на центральній площі Риги повісили прапори всіх збірних-учасниць.
І от під час турніру Лукашенко примусово саджає літак "Афіни-Вільнюс", щоб зняти з нього опозиційного журналіста і відправити за грати.
Світ обурюється, а мер Риги Мартіньш Стакіс ухвалює рішення зняти червоно-зелений прапор і підняти біло-червоно-білий на знак солідарності з білоруським народом.
І щоб ви думали? Президент міжнародної федерації хокею (для яких Лукашенко авторитет) пише меру листа з обуренням. Мовляв, так не можна, або верніть все назад, або знімайте і прапор світової федерації. Бо "спорт поза політикою".
Мер Риги почитав того листа і вирішив, що казки казками, але права людини важливіше. І вирішив, що раз на те пішло і так просите, знімемо і ваш прапор.
І от тепер у коридорах спортивних функціонерів уже готують відповідь латвійцям.
І виходить, що їм по барабану, що під тим лукашенківським прапором б'ють і вбивають людей.
Бо спорт же має бути поза політикою, правда?
