9 вересня 2013, 13:55

Василь Гацько и 500 спартанців. Частина 1

Про те, що існує партія Демократичний альянс, я чув, але практично нічого про неї не знав. Зіткнутися з нею довелося зовсім випадково – активіст партії Максим Панов запропонував мені свою допомогу в подачі заявки на проведення акції "Я ненавиджу Укравтодор" у лютому 2013 року. Причому все це відбувалося у відкритому доступі e Фейсбуці. І хоча допомога мені не завадила б, я не дуже хотів мати справу з будь якою партією.

На цю допомогу я погодився лише після того, як приїхав в офіс Демальянсу, щоб на власні очі побачити цих людей. Мене зустріли приємні молоді люди, які в тісній кімнаті малювали плакати. Отримавши обіцянку, що ця партія не стане розгортати свої прапори на мітингу, я погодився на допомогу. І Демальянс свою обіцянку виконав.

Як з'ясувалося пізніше, дорожньої темою партія займалася і до того. І лише після я познайомився з лідером Демальянсу Василем Гацько. Потім він запрошував мене на зустрічі активістів, членів автоклубів, "Дорожнього контролю", щоб вирішити, що робити з дорожньою темою далі. Що мені сподобалося – відкритість дискусії, кожен міг висловити свою думку, не було ніякого регламенту, ієрархії та політичної гегемонії. Політикою тут і не пахло. А що мене розчулило (у хорошому сенсі) – в кафе, куди мене запросили, після закінчення зустрічі платила не "приймаюча сторона", а кожен за себе, про що Гацько повідомив лише наприкінці зустрічі.

На одній з таких зустрічей прозвучала пропозиція провести пікет в самому лігві корупції – в Межигір'ї. Я не хотів туди їхати з тієї причини, що не вважаав таку акцію ефективною, бо що вона цілком могла закінчитись розгоном або арештом, а водити незнайомих мені людей на барикади і нести за них відповідальність це не моє, адже я не політик. І я так і сказав Василю, що не варто цього робити. Але Демальянс вирішив, що така акція потрібна. І саме в Межигір'ї Гацько та Панов були арештовані, доставлені до суду, і відсиділи по кілька діб за гратами. Хоча вони приїхали до резиденції Януковича з мирною метою і нічого поганого не зробили. Їх заарештували за сам факт прибуття в цей "заповідник демократії". Цей арешт особисто мене обурив своєю жорстокістю, безглуздістю і відвертої тупістю.

Після цього ми бачилися з Василем на зустрічі громадських активістів Києва, де велася дискусія, присвячена київським виборам. А я все ще не дуже добре знав, хто він і чим саме займається його партія.

Потім у Гацька було ще одне затримання – за мітинг вздовж дороги, що веде все до того ж Межигір'я. І тоді теж було зрозуміло, що ніякої загрози акції Демальянсу нікому не несуть, а сила, застосовувана до них силовиками, неадекватна. На щастя, справа до ув'язнення не дійшла.

Потім в дитячий садок, яким володіє дружина Василя, прийшли перевіряючі – якийсь анонімний ідіот настукав до прокуратури (а прокуратура прийняла стукіт як сигнал до дії), що тут зомбують дітей.

І ось так склався образ невеликої партії – акції, арешти, акції, арешти, акції, арешти. Зрозуміло, це занадто проста картина. Ідея записати це інтерв'ю належить мені, бо я хотів зрозуміти, що ж таке Демальянс і хто такий його лідер.

І ось, що я дізнався.



- Особисто я познайомився с Демальянсом лише декілька місяців тому. І більшою мірою у пам'яті відклалися лише ваші акції, за проведення яких ти та твої колеги потім отримали декілька діб арешту. Я розумію, що це дуже примітивне сприйняття вашої репутації. Якщо ти зможеш намалювати інший портрет, то будь ласка.

- Цей образ десь створений свідомо, але не нами. Ти пам'ятаєш, що ситуація з першими арештами нами не планувалась. Ми займались проблемами українських доріг і хотіли передати наші вимоги Януковичу. Ми знали, що у Межигір'ї це зробити можна, на відміну від інших місць, де він з'являється. В підсумку ми отримали серію арештів, і кожен новий спричиняв нашу реакцію – ми не хотіли миритися з тим, що відбувається, тому знову і знову йшли під Межигір'я. І сьогодні ми маємо серію заходів тиску та дискредитації з боку влади, на які ми теж мусимо реагувати. Ми могли б, з одного боку, змовчати, але це означало б, що ми залишаємось з цими проблемами на самоті. Тому ми маємо говорити про них гучно і вголос. Тому вийшло так, що останні півроку нашої діяльності сформували таку картину, що Демальянс наривається на владу, влада відповідає, ну і, власне, в такий пінг-понг йде гра. Насправді ці місяці подібної боротьби з цією владою фактично трохи зупинили наш інтелектуальний продукт. Ми розуміємо, що альтернатива до сьогоднішніх влади та опозиції – це не лише рішучі люди, які готові йти на самопожертву, а це люди, які дають альтернативу бачення того, що відбувається в країні, і мають альтернативні рішення.

- То ж який у вас інтелектуальний продукт?

- Для прикладу – зараз трохи затрималась наша кампанія, проект з містами iCity. Це місто, дружнє до людей. Ми залучаємо до дискусії представників різних суспільних груп у містах по творенню майбутнього образу цього міста. Я сам з Луганської області, але останні два роки перед тим, як я приїхав у Київ, я жив у обласному центрі. І я розумію, що радянська архітектура, яка там є, вона реально впливає на людей – на їхній характер, настрої. Тому я розумію, що треба дати більше фарб, більше комфорту, треба замислитись над тим, що є у нас зручним для людини, для родини. Ми хочемо запустити цей проект спочатку у вигляді дискусії по творенню цієї концепції новітнього міста. Вона не буде універсальною, тобто її неможна застосувати і до Житомира, і до Луганська, Києва. Це буде жива дискусія, для того, аби зрозуміти, яким має бути те чи інше місто через декілька років. Власне після цього ми матимемо план дій, що ми повинні зробити у кожному місті.

- А що можна буде зробити? Що саме?

- Давай візьмемо один з аспектів функціонування міста – відходи. Рішення, які сьогодні пропонуються людьми, що приходять у владу, це будівництво заводів зі сміттєспалення. Для України воно, начебто, є новим рішенням, але, якщо подивитися на світ, то це рішення з минулого сторіччя. У сучасному світі сміття не спалюється, воно переробляється, воно є ресурсом, воно є прибутковим бізнесом. Тому, відповідно, нам треба запроваджувати сучасну систему управління переробкою відходів. Що стосується громадського транспорту, то тут, знову ж таки, є рішення, які не є комплексними. В Києві ніхто не підходить по питання розвитку громадського транспорту з позиції людини, немає дискусії, наскільки громадський транспорт має бути розвиненішим і замінити в якійсь мірі автомобілі.

- Ну, добре, ось ви зустрілися, поговорили, написали, як ви бачите своє місто. Далі що?

- Ми маємо концепцію з великим ступенем легітимності, тому що суспільні групи її написали. Це бачення лідерів думок, які проживають у цьому місті: велосипедистів, автомобілістів, металургів і так далі. Потім це стає планом, з яким ми йдемо до людей з проханням підтримати і його, і нас.

- До кого йдете? До депутатів та чиновників?

- До виборців. Так само інтелектуальний продукт має зароджуватись і на національному рівні. Сьогодні немає між політиками дискусії з приводу якоїсь проблеми і шляхів її вирішення. Фактично у нас немає інтелектуальних змагань: ми пропонуємо це, а інші кажуть, що це неправильно, наша пропозиція інакша... В системі таких змагань живе цивілізований світ. Альтернативою є не лише персональні якості політика або групи, а в тому числі і їхні бачення та рішення, як розв'язати ту чи іншу проблему.

- Скільки взагалі у вас подібних проектів? Що ще?

- Серед пріоритетів – протидія корупції. Є ініціативи, як треба змінювати законодавство. Наприклад, ми розуміємо, для того, щоб чиновники менше крали грошей з бюджету, потрібна прозорість. Воно звучить дуже абстрактно, але насправді є речі, які може втілити програміст першого курсу КПІ – всього-на-всього потрібно вивести онлайн дані з Казначейства та подумати про легку інтерпретацію, доступну для людей. Я, як мешканець Києва та платник податків у Голосіївському районі, маю право знати і бачити, куди витрачаються гроші. Зробити це дуже просто – мені лише потрібен доступ до їхньої бухгалтерії онлайн. Це дає можливість постійного контролю. І таких ініціатив у нас близько семи, які ускладнюють крадіжки наших коштів. А є практичні проекти, кампанії по роботі "в полі", наприклад, наша паспортна кампанія, по закордонним паспортам, тобто ми колись помітили, що при виготовлені закордонного паспорту з людини незаконно здирають від 300 і більше гривень, дають їй рахунки на оплату якихось послуг, а гроші йдуть приватним компаніям, це такі нібит-о добровільні пожертви, які чомусь є обов'язковими. Після того ми проводимо рейди по паспортним столам, інформуємо людей, судимось, вже виграли декілька судів, і довели, що цей паспорт коштує 170 гривень і не більше. Але органи державної влади чинять супротив. На місцевих рівнях в нас є ще декілька проектів, наприклад, активісти моніторять державні закупівлі.

- Як ви все це оприлюднюєте, якщо не рахувати ваш сайт?

- В основному, через інтернет. Меншою мірою – на місцевих телеканалах, бо вони підпорядковані місцевій владі.

- Скільки членів у партії?

- Близько 500 активістів по всій країні. У нас зараз не розвинутий механізм залучення людей, хоча ми працювали над ним. Дискусії були між створенням масової партії і прийняттям всіх без виключення чи концепцією "трьохсот спартанців". На цьому етапі ми не женемося за кількістю, ми докладаємо зусиль, щоб персональний склад партії був якісним, щоб туди потрапляли порядні люди, а скільки їх буде, стільки і буде. Для творення масової партії необхідний механізм внутрішнього очищення, бо може прийти будь хто, ми від цього не застраховані, і у нас в історії буле таке, як з'ясовувалось, що у людини було кримінальне минуле.

- Ти називаєш членів Демальянсу активістами. Це значить, що жоден з них у партії не працює та не отримує гроші?

- Так, звичайно. Люди працюють на своїх роботах, а у проміжках роботою і сном займаються політичною діяльністю.

- А ти?

- Після того, як я пішов з Національного інституту стратегічних досліджень при президенті України, я почав займатися виключно громадською діяльністю, і мої персональні доходи складалися з гонорарів за тренінги та консультації – це те, чим я займався тривалий час. Я провів сотні тренінгів, в тому числі і комерційних, по всій країні. Останнім часом в мене менше можливостей це робити, бо бути головою політичної партії – це накладає певний відбиток, я не можу вільно, як раніше, працювати з закордонними фондами, які раніше оплачували мої тренінги та лекції для недержавних громадських організацій.

- Чому не можеш?

- Є певні упередження щодо політиків, які таким чином отримують гроші.

- Я знаю одну таку людину – Піховшек.

- Так, Піховшек! (сміється) Ще я періодично долучаюся до інформаційних кампаній, зокрема, я декілька років поспіль допомагав полякам на комерційній основі по залученню українських студентів до їхніх вищів. Але зараз основна стаття доходів моєї родини – це приватний дитячий садочок, який розвиває моя дружина з іншими співвласниками. Там є доходи, то ж, думаю, і через це на садочок звернула увагу влада.

- А що, власне, трапилось? Прийшли люди з прокуратури? І що хотіли?

- За ініціативи прокуратури було розпочато перевірку органами освіти на предмет відповідності ліцензійним умовам, хоча така ліцензія була отримана не так давно, і всі вимоги ми виконали. Але тут питання не у тому, хто прийшов, будь ласка – перевіряйте, питання – чому. Жіночка з управління освіти показала мені пакет документів, де був первинний лист з прокуратури, до якого прикріплене... навіть не повідомлення чи звернення, а скріншот з якогось сайту анонімного автора про те, що у дитячій студії "Пан Пух" виховують зомбі для Демократичного Альянсу, а потім використовують їх у своїх акціях. Стало зрозуміло, що початок тут був політичним. Вони могли це приховати, але їм це не вдалося. Перевірка триває, вона затягується, можливо, вони щось придумають.

- А чи знають батьки дітей, хто ти, хто твоя дружина, чим ви займаєтесь поза роботою?

- Тепер знають більше. Для тих, для кого такі питання є чутливими, все це могло налякати.

- Були такі?

- Були, вони дзвонили, питали.

- Хтось пішов від вас?

- Ні, бо садочок користується доброю репутацією. І декілька десятків людей стає в очікуванні, щоб потрапити у садок.

- Повернемось до партії. У вас є юристи, які визволяють вас з-за грат, подають позови з питань паспортів і таке інше. Напевно, це потребує грошей. Ви заявляєте, що ви партія, яка фінансується лише громадянами, а не бізнесменами. Чи можеш ти розказати про ваш бюджет?

- Так. Дивись, ми сидимо у одній кімнаті, і тут розташовані ще три громадських організацій. Це наш офіс. Що стосується грошей, то я можу тобі зараз все показати. Всі наші кошти відображаються у цьому файлі онлайн. У нас є чотири рахунки – три в одному банку, і один в іншому. Ми можемо відслідковувати, які кошти надходять. У нас є пожертви громадян, внески активістів. Зараз у нас є 457 тисяч гривень і є ще відсотки банку. А наші видатки, наприклад, це фіндопомога Центру протидії корупції. Можна побачити, що ми витрачали кошти на з'їзд, друк плакатів, створення сайту та інше. Суми витрат дуже скромні. І ми регулярно робимо публічний звіт. Щодо юристів, то у нас їх близько десяти, вони діючи адвокати, вони члени партії. Ця юридична група працює по захисту, але ми не платимо за їхню роботу, все це робиться на добровільних засадах.

- Гроші, які є у вас на рахунках, це ті самі, що були зібрані крауд-фандінгом?

- Так, це вони.

- А для чого збирали гроші?

- Для участі у парламентських виборах 2012 року. Ми довго не збиралися ставати політичною партією, ми були лише громадською організацією, якій в цьому році виповнилося 18 років. Наше покоління прийшло у 2005 році, в 2007 ми її назвали Демальянсом.

- То ти захопив діючу партію?

- Ні-ні!

- Хто до того там був керівником?

- Це були активісти, які створювали Коаліцію молоді "Наша Україна", коли ми прийшли, вони достатньо виросли, когось запросили на різні посади у міністерства, один став губернатором, як то Володимир Бондар на Волині. То ж попереднє покоління мало комусь делегувати розвиток організації. Прийшовши до них, ми думали, що все добре, Ющенко обрали президентом, то ж ми можемо розслабитися в політичному плані и зосередитися на громадській діяльності. Після інавгурації Ющенка ми поїхали по областях, шукали активістів, вчили їх впливати на чиновників та захищати інтереси громад. А потім прийшов 2010 рік, коли був винесений вердикт "помаранчевим", вони програли, не змогли, не вистачило порядності, і нам лишилося самим йти у політику, бо ми можемо розраховувати лише на себе. Займалися законом про мирні зібрання, кодексом ЖКГ та іншим. Тому ми вирішили йти у політику, а коли Янукович став президентом, то ми змушені були робити це скоріше. З його приходом наших активістів одразу почали відловлювати сбу-шники. Чекали їх під будинками, хотіли знати, що ми плануємо і так далі. До того нас не чіпали. Один з перших мітингів, які розігнали при Януковичу, був наш екологічний мітинг у Харкові. Мене і мого колегу було затримано. І тоді ми точно зрозуміли, що тепер все буде інакше. Ми провели установчий збір партії. На початку 2012 року ми вже були партією.

- І ви пішли як партія на вибори.

- Так. Ми потрапили у політичний буревій, коли і влада, і опозиція проголосували за закон про вибори, за яким вводилася застава у два мільйони гривень. До нас прийшли гонці з грошима. Ми відмовили. До нас звертався Святослав Олійник... хто він там?... кум-сват-брат Коломойського?... Він публічно сказав, що ми зібрали півмільйона гривень, що він готовий додати півтора, але ми відмовились. Ми не хочемо залежати від однієї людини. Лише партія, яка залежить від багатьох людей, є диверсифікована, це світова практика. І до того ніхто такого не робив – ми зібрали гроші у людей. Зібрали менше, ніж треба було, але більше, ніж очікувалось. Мені Анатолій Гриценко казав, що ми не зберемо, бо він на президентську кампанію зібрав лише 36 тисяч гривень. На той момент, коли він мені це говорив, ми вже зібрали 70 тисяч. Робота була колосальною. Вийти на вулицю і просити гроші – за українськими мірками це не нормально.

- Це був збір на вулиці буквально?

- Так, буквально. У нас були точки по збору коштів, прохожі робили внески. Це була складна робота. І надалі ми хочемо будувати наше фінансування саме збором коштів.

- Чи підете ви на вибори наступного разу?

- Звичайно, ми хочемо йти на вибори, перемогти і створити свою парламентську групу або навіть фракцію.

- Це реально, думаєш?

- Звичайно. Час є.

Читати далі тут.

Слова Павла Чубинского, музыка Людвига ван Бетховена

По словам очень многих людей, с которыми мне пришлось общаться последние дни, лозунги Оранжевой революции теперь не работают и даже раздражают...

Из Одессы с любовью

Ирина Медушевская...

Ассоциация с ЕС не была целью власти и оппозиции

Системная ошибка ЕС и Украины состоит в том, что вопрос ассоциации замкнулся исключительно на Юле, при этом ряд еврозаконов остались на втором плане, их мало кто читал, потому что у нас все хорошо усвоили, что никакие законы не работают, и эти тоже не работали бы...

Кто отвечает за дороги в Киеве? Вы не поверите

Может кто-то помнит, что по инициативе адвоката Лаврентия Царука два десятка водителей подали первый в истории Украины коллективный иск против Киевавтодора за плохое качество дорог...

Инвестиции, бизнес и ненасытность власти

На днях у меня была встреча в одном из ресторанов Киева. Кухня кавказская. Хозяин тоже из тех краев. Очень интеллигентный человек. Откуда именно, я не буду говорить, чтобы не накликать беды...

Широка страна моя родная: 1/370 часть госбюджета на 12 км дороги

11 сентября этого года Кабмин утвердил строительство и ремонт двух участков дорог в Харьковской области и Крыму. Первый обойдется бюджету в 848 млн грн, на эти деньги построят около 12 км объездной дороги вокруг города Валки, второй – 175 млн...