27 вересня 2007, 21:42

Популярно про стратегію та стратегування-1. Що заважає нам мати стратегію?

Політики, політичні партії, бізнесмени та чиновники вже років п'ять говорять про стратегію, а стратегії так і нема. Всі спроби стратегічних консультантів хоч якось сприяти появі стратегічного мислення в політиці досі виявлялися марними. Ми проведемо публічну консультацію щодо стратегії та стратегування, намагаючись говорити популярно та утримуючись від розкриття такого змісту, публічне розголошення якого може зашкодити країні.

Які були спроби претензій на стратегію чи стратегічну комунікацію в Україні?

Спроби стратегування мали, перш за все, державно-партіійно-корпоративний характер.

1. Книга "Стратегії розвитку України: теорія і практика", Національний інститут стратегічних досліджень, 2002;

2. Ялтинська Європейська стратегія (YES), Віктор Пінчук – з 2004-го;

3 "Всеукраїнське Віче", "План розвитку країни", Інна Богословська – 2005;

4 Перші і поки що останні Президентські Слухання "Виклики, породжені свободою" за участю Віктора Ющенка – 2005;

5 "Український прорив", виборча програма Юлії Тимошенко – 2007;

6 "Спілкування заради майбутнього" – піар-заходи компанії "Київстар" до свого ювілею – 2007;

7 "Програма розвитку України", замовлена доброчинним фондом "Розвиток України", який засновано СКМ, Ринат Ахметов – 2007.

Ці спроби спродукували різні стратегічні документи та різного рівня стратегічну комунікацію.

В принципово іншому ключі працювали інші дві неполітичні організації – клубного характеру.

1. Київський Дискусійний Клуб Дилетантів (КДКД, стенограми не опубліковані). Здійснює розробку методології та теоретичних підходів до стратегування з 2003.

2. "Український клуб" – постійна експертна комунікація з 2004, створення інтелектуальної мережі клубу в крупних містах України з 2006.

Ці два клуби за роки своєї діяльності здійснили попередню розробку підходів до вітчизняної теорії стратегування та створили мережу загальнонаціональної стратегічної комунікації в найбільших містах України.

Не дивлячись на такі різні зусилля, стратегія в Україні так і не з'явилася. Чому ж так сталося?

Чому спроби стратегування в Україні досі неефективні?

Перш за все політична система країни не передбачає стратегування. Конституція передбачає три традиційні типи влади – законодавчу, виконавчу, судову, відтак стратегічна влада не описана, як не описаний і спосіб її взаємодії з іншими гілками влади. Президентська позиція досі вважається традиційно виконавчою владою, хоча специфіка вітчизняної Конституції дозволяє її зробити саме основою стратегічної влади. Статус президентського послання в Конституції є невизначеним, а відтак просто ігнорується іншими гілками влади.

Стратегування як політична діяльність не могло бути ефективним, бо такі цілі політиками чи бізнесменами ніколи і не ставилися. Ними ставилися інші цілі – стратегічна комунікація задля більш простіших та практичних речей: політична реклама, політичний піар, виживання в крупному бізнесі, повернення в політику, корпоративна реклама і т.д. Жодного разу "стратеги" навіть не намагалися ознайомитися з основними теоретичними підходами до стратегування.

Про "стратегію" партії згадують або перед виборами, або коли потрібно створити середовище зовнішньополітичної стратегічної комунікації задля контактів тактичного плану. Крім того, між виборами партії не формують структури стратегічної комунікації, не замовляють теорій чи досліджень стратегічного характеру. Корпорації ж використовують участь у стратегуванні держави винятково як власний піар.

Стратегування не має нічого спільного з програмуванням, проектуванням чи плануванням, сякі-такі знання та навички якого наші політики мають. Також стратегія це не національна ідея і не місія країни. Та й місія країни, щодо якої потрібна дискусія, теж повинна мати цивілізаційний, а не національний характер. Стратегування – це особливий тип роботи: семінарської, інноваційної, довготривалої, послідовної, де політики є рівноправними учасниками разом з експертами. Політики, захоплені боротьбою за владу, поки що не готові до стратегування як такого.

Нарешті серйозну перешкоду для стратегування становлять різні стратегічні інститути через принципово невірну позицію їх роботи – дослідницько-академічну. Стратегія ж має народжуватися принципово з іншої позиції – експертно-теоретичної, за умови безпосередньої участі теоретиків та експертів в практичному консультуванні (а не в аналізі чи рекомендаціях) таких клієнтів, які займають позиції безпосереднього прийняття стратегічних рішень.

Водночас, клубна діяльність ентузіастів по створенню вітчизняної теорії стратегування та міжрегіональної стратегічної комунікації поки що не має підтримки корпорацій, партій та держави.

Читати частини 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму

Україна досі не має свого дискурсу перемоги. При цьому росія не просто просуває свій дискурс денацифікації у світі, але його навіть, хоч і в негативному контексті, використовують в Україні...

Що таке рашизм?

Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм? Онтологія рашизму Рашизм суть англомовний варіант "росіянізму", вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі "Минуле і думи"...

Одинадцять фронтів

Спроба помислити війну як певні напрямки завзятої активності, гідної наполегливості та роботи задля перемоги. У війні можна виділити 11 фронтів...

Війна та прєдєли

Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін...

Звернення до мислячих людей світу

Тарас Бебешко: Війна, що її підло розпочав агресор, показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права – сучасної архітектури світу загалом...

Вперед до після перемоги!

Сьогодні у більшості українців накопичилося безліч припущень, які свідчать про неадекватні стратегічні уявлення. У чому смисл війни Росії проти України? Не вказуваний в російській пропаганді смисл, не той, який ми проговорюємо в українській пропаганді, а дійсний? Чому ми думаємо, що українці можуть стояти на смерть за свій смисл війни, а росіяни не можуть стояти на смерть за свій смисл війни, хай би навіть Росії довелося зазнати повного краху чи знищити разом з собою весь світ? Чому ми думаємо, що воювати можна лише з високим моральним духом? Хіба смертельна агонія дає меншу мотивацію у війні, ніж високий моральний дух? Чому ми думаємо, шо допомога Заходу означає, що він зацікавлений у швидкій перемозі України? Що з того, яку допомогу нам надають і як це роблять, про це не свідчить? Україна опиняється у моделі війни не на виснаження, а на повне знищення: величезні руйнування та масові жертви українців в обмін на мінімально-достатні фінансування, гуманітарну допомогу та постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу – і так довго, дуже довго...