1 листопада 2007, 21:40

Популярно про стратегію та стратегування-6. Основні вимоги до стратегування країни.

Задля успіху необхідно врахувати вимоги до процесу стратегування, які вдалося сформулювати, вивчаючи навіть той невеликий досвід стратегування, що вже у нас є

Які основні вимоги до стратегування щодо країни?

В своїй онтології стратегія – це позиціонування в середовищі. Але з онтологічної позиції ніхто не стратегує (хіба що буддисти). Оскільки середовище завжди агресивне, то стратегія це майже завжди стратегія зіткнення стратегічної позиції та середовища або стратегія зіткнення з іншою стратегічною позицією (стратегічним суперником). Саме такий підхід – стратегування в завжди агресивному середовищі, яке хоче поглинути, розчинити у собі країну, де є інші стратегічні позиції, які посилюють якісно агресивність середовища – є єдино можливий для стратегування на державному рівні.

Стратегія – ресурс співставний, а в чомусь навіть сильніший за інші типи ресурсів. І це тому, що стратегія дозволяє віднайти такі ресурси, які не видно на перший погляд. І от за деякими ресурсами зі стратегічної точки зору Україна сильніша за США і Росію разом узятих. Це означає, що якщо правильно скористатися стратегуванням, цивілізаційну гру Україна може грати не в напрямку європейської інтеграції, а самостійно. Основні принципи політики стратегування викладені в статті "Стратегія" з циклу "Принципи інтелектуальної політики".

Давайте розглянемо вимоги до стратегування, які ми можемо вивести з практики спроб стратегування в нашій країні.

1. Для стратегування необхідно існування спеціально організованої системи стратегічного управління в державі протягом тривалого часу – більшого, ніж існування окремого Уряду, ніж два строки Президента, ніж час існування більшості партій в Україні.

2. Стратегія дієва лише зі стратегічної позиції. Неугодоздатність політичної еліти та два центри виконавчої влади за нинішньою Конституцією створюють стратегічний дисбаланс та роблять неможливим зайняття стратегічної позиції.

3. У систему стратегування входять: власне стратегія, центр прийняття стратегічних рішень і система їх впровадження у взаємодії з системою управління виконавчої влади.

4. Центр прийняття стратегічних рішень – особливий центр, він не збігається з центром прийняття виконавчих управлінських рішень. В системі стратегування має бути побудовано окрему систему – співвідношення двох систем: виконавчого управління та стратегічного управління.

5. Задля утримання стратегічної позиції протягом часу більшого, ніж окреме людське життя, центр прийняття стратегічних рішень може бути "блукаючим" (Перезидент, Секретаріат Президента, РНБОУ, Кабмін, Інститут стратегічних досліджень, стратегічна група корпоративного бізнесу), але повинен бути неперервно.

6. Спеціально організована система стратегічного управління у взаємодії з управлінням виконавчої влади – це питання Конституції, оскільки, таким чином, стратегічна влада – новий окремий тип влади. Див. "Принципи нової політичної системи. Частина 1".

7. Стратегія – це не програма, не проект і не план. Стратегія – принципово інакший інструмент роботи з системою. Стратегія це – орієнтація системи в усьому просторі і в тривалому часі через всю сукупність реальності (нове уявлення), яка дозволяє перегравати стратегічного суперника. Стратегія складається з концептуальних стратагем, тобто принципів нормування реальності (нове уявлення) задля власних цілей. Стратегія потребує програм, проектів та планів, але принципово не включає їх у своєму змісті і не зводиться до них.

8. Цілісна державна стратегія в принципі не є народною і публічною. Стратегія – інструмент надзвичайно складний, не призначений в своїй цілісності для публічного оголошення. Цілісна стратегія розробляється у вузькому колі експертів та політиків топ-рівня. Її носієм є еліта еліти. Відтак стратегічна комунікація відбувається не через ЗМІ і не через круглі столи, а в іншому місці і в іншому форматі.

9. Щоб вирішити щодо стратегії класичну проблему демократії – поєднання компетентності та легітимності – застосовується так зване "трьохрівневе стратегування": громадсько-політичний рівень, інституційний рівень, елітний рівень. Див. "Принципи нової політичної системи. Частина 2.

10. Стратегування будується на тій чи іншій теорії. Теорії стратегування мають парадигмальну відмінність. Більш фундаментальна теорія стратегії має домінуючий характер над менш фундаментальною.

11. Державна стратегія в принципі не може розроблятися з залученням іноземних спеціалістів, якими б компетентними вони не були і які би додаткові великі ресурси за ними не стояли. Вітчизняна стратегія – це справа вітчизняна. Це вимога не протекціонізму щодо вітчизняних інтелектуалів, а принцип державної безпеки.

Що необхідно, щоб країна зайняла стратегічну позицію?

Україна традиційно не мала свого стратегування. Проблему стратегування її політична еліта в минулому вирішувала шляхом долучення до чужих стратегій (Австро-Угорщини, Польщі, Росії, СРСР). Зараз політична еліта знову намагається вирішити цю проблему шляхом долучення до стратегії Об'єднаної Європи. Але це надзвичайно великий ризик, оскільки цього разу нас там не хочуть бачити. І наші нащадки не пробачать нам, коли ми будемо настільки немудрі, що не передбачимо інший спосіб стратегічної перспективи – власний наодинці.

Можливо нам доведеться будувати власне стратегування. Для цього нам будуть потрібні: люди зі стратегічним мисленням, розвиток теорії стратегування, ринок стратегічного консалтингу, система стратегування, що інтегрована в політичну систему країни.

Чи спроможна до стратегування нинішня політична еліта? Скоріше за все, за своєю освітою, життєвими мотивами, публічними цілями та енергетикою – неспроможна. Отже нам потрібна нова політична еліта, у якої б окрім високоякісної освіти, було, перш за все, стратегічне мислення. Як показує досвід інших країн, таких людей нам потрібно чоловік 10-20 на рік. Щоб підготувати таких людей, необхідний інститут спеціальної освіти з подачею знань та компетенцій, що створюють стратегічне мислення і здатність до стратегування та стратегічного управління. А це означає – необхідність не стільки державного, скільки суспільного замовлення, яке підкріплене фінансовими ресурсами достатньо крупного бізнесу.

Читати частини 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10

Момент істини

1. Ми не витримуємо ліберальний шлях в Україні. Не дивлячись на війну, ми досі не воюємо ні за свободу, ні за вольності, ні за волю. Ми воюємо за націю, за своє, за своїх...

Правила катастрофи

Якщо ти живеш просто, то будь-яка складна угода для тебе кабальна. У складному світі будь-яка локальна війна є війна глобальна. Нагромадження простих рішень у складному світі веде до краху...

Про Надію

ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑМи – це лише наша омріяна Надія, ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑБо все решта – це нездійснені наміри ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑта залишки марних сподівань...

Жижек як уособлення смерті філософії напередодні глобальної ядерної катастрофи

Відгук на статтю Жижека "Діалектика темного просвітництва". Оригінал тут. Жижек говорить з позиції спостерігача чи інтерпретатора про світ, у якому нема і до кінця глобальної катастрофи не буде мислення...

Виснаження

ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑЗ країною песимістична картина, ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑБо потрапила в подвійну кабалу вона: ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑНемовби зраджена Катерина ˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑˑІ водночас Галя балувана...

Незалежність, самостійність та свобода. Суб'єктивні роздуми

Війна – це час переосмислювати власну державну незалежність, самостійність та свободу, особливо на 32-му році незалежності України. Нижче пропонуються дуже суб'єктивні роздуми про свободу в Україні...