Університет і Академія
Ситуація з освітою в країні має бути змінена
Академії та Університет
Ретроспективно оглядаючи історію території нинішньої України, ми можемо побачити чотири спроби створити впливові вищі освітні заклади, які можуть багато розказати про нашу країну та про її правлячий клас.
Спроба перша – Острозька Академія (1576-1636). З Острозькою академією пов'язується ренесанс спільноти, яка сьогодні є українським народом, хоча і під польським пануванням. Разом з тим національна еліта не виникає, бо таке завдання тоді і не ставилося.
Спроба друга – Києво-Могилянська Академія (1632-1817). Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім, всестановим навчальним закладом України. Але і вона не створила еліту, яка б виборола повну незалежність.
В 1654 відбувається крах мрій українського правлячого класу про державну незалежність. Фактично виборена незалежність від Польщі стає залежністю від Московії. Тогочасна Академія не була і не могла бути основою процесу творення державницької еліти, про що свідчить крах таких сподівань за доби Богдана Хмельницького і безплідні потуги вибороти незалежну державу Івана Мазепи. Не відповівши на головне запитання – як так сталося, що попередній освітній проект Києво-Могилянської Академії призвів до союзу частини нинішньої України з Московією, а згодом до її поглинання Російською імперією – не можливо ефективно будувати новий освітній проект Києво-Могилянки.
Спроба третя – Київський Університет Св. Володимира – Київський Університет ім. Т.Г.Шевченка (1834-1994). В своєму походженні – це чужий для України імперський російський проект щодо створення місцевих кадрів. Вся історія Університету це історія неперервних спроб націоналізації освіти та створення національної еліти, яка постійно придушувалася як в часи існування російської імперії, так і в часи існування СРСР.
Спроба четверта – в часи здобуття державної незалежності в 1991 році було започатковано новий освітній проект: відродження "Києво-Могилянської Академії" – зараз Національний Університет "Києво-Могилянська академія" (трохи більше 3 тис. студентів). Також з 1994 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка (24 тис. студентів) стає національним і самоврядним, значно змінює свою структуру, принципи викладання, хоча досі йому так і не вдається ні зрозуміти свою нову місію, ні співвіднести її з місією Києво-Могилянської Академії.
Отже коротко підсумуємо. Освітні проекти на території України відбувалися всередині панування чужих держав. Досі невдачі та успіхи різних освітніх проектів не проаналізовані та не використані ні для розвитку Університету Шевченка в нових умовах, ні для відродження та розвитку Києво-Могилянської Академії.
Ми не будемо розглядати всі вищі навчальні заклади – зосередимося тільки на цих двох. Порівняння Університету Шевченка і Києво-Могилянської Академії це не просто порівняння двох вузів – старого та нового. Це не просто оцінка нового освітнього проекту незалежної України – НАУКМА. Це більш серйозна річ – оцінка діяльності нової національної еліти: бо тільки в освітніх проектах діяльність еліти має найбільш помітні результати в майбутньому, оскільки політичні чи економічні структури з часом змінюються, а підготовлені випускники та досягнення ними вищих вершин у мистецтві та науці залишаються назавжди. Тому ми зосередимося на порівнянні – Університету та Академії.
Розпад Університету
Стара місія Університету Шевченка – 1) створити духовну фортецю поряд з військовою; 2) зупинити наступ католицтва, що означало боротьбу з полонізованою київською інтелігенцією, яка переслідувалася після розгрому Польського повстання 1830-1831 років.
В радянські часи Університет втрачає цю місію і, навіть до сьогодні, має винятково функціональне визначення: "вищий навчально-науковий заклад, який готує спеціалістів з багатьох галузей знань і проводить широку науково-дослідну роботу..., багатогалузевий освітньо-науковий комплекс, який об'єднує 14 факультетів..., центр підготовки та перепідготовки іноземних громадян... Університет також об'єднує Центр українознавства, Науково-дослідний інститут фізіології, Ботанічний сад, Зоологічний музей, Наукову бібліотеку, Інформаційно-обчислювальний центр, Астрономічну обсерваторію, Видавничо-поліграфічний центр, Канівський державний заповідник. Університет є співзасновником трьох інститутів та двох коледжів.
Університет Шевченка в своєму нинішньому стані – це вже не Університет. Його духовна єдність розпалася, коли було вирішено розвивати його в різних місцях міста, дуже віддалених одне від одного. Тепер в жодному місці, в жодній позиції чи друкованому органі Університет не усвідомлює себе як єдине ціле – навіть у Студмістечку. У його студентів немає діянь співучасті, немає зв'язку з традиціями, немає історичної ідентифікації, немає почуття ідеологічної спільності, немає відчуття спадковості шкіл та шани до своїх великих попередників, немає нової місії, а стару навряд чи хто пам'ятає. І правильніше було б розділити Університет на багато Інститутів. Так хоча б якось можна було б зберегти окремі його частини, які би змогли самостійно переосмислити себе та перейти до розвитку.
Рівень освіти в Університеті невпинно падає. При цьому кількість знань, що викладаються, за обсягом доволі значна, але: 1) знання, що викладаються, є несучасні, не базовані на передових теоріях, не зорієнтовані на світові теоретичні здобутки; 2) мінімальні компетенції, що передаються, є відірваними від практики ринкової економіки, а компетенції рефлексії, комунікації та управління просто відсутні; 3) студенти не включені у світову теоретичну комунікацію, в практичну роботу у вітчизняному бізнесі чи політиці.
У студентів спостерігається майже повна втрата цікавості до фундаментальної теорії, водночас є виняткова цікавість до суто практичних аспектів знань. Не дивлячись на низьку якість їх знань, через відсутність масового забивання їх пам'яті закордонними теоріями та технологіями, вони значно більше, ніж студенти Києво-Могилянки, здатні мислити рефлексивно і теоретизувати. Разом з тим під час складних лекцій запитання чи реакції у цих студентів відсутні взагалі, чого не скажеш про студентів НАУКМА.
Хто такі випускники університету сьогодні? Це або низькооплачувані ідеалісти, або мажори. І тих, і інших беруть на роботу в органи влади, у вітчизняні корпорації та у наукові установи – бо іноді не хочуть брати студентів Києво-Могилянки.
Частина студентів – ідеалісти з небагатих сімей, які приходять в Університет учитися, але втрачають мотивацію через низьку якість освіти та втрату цінності освіти в нинішньому повсякденному житті нашої країни. Частина студентів – мажори: забезпечені люди з демонстративним споживанням, які публічно надають перевагу матеріальним цінностям і зневажливо ставляться до цінностей духовних. Викладач, що ходить в неновому та немодному костюмі, приїздить до них на лекції на громадському транспорті, для таких мажорів – лох, від якого залежить лише отримання ними диплому. Він для них також обслуга, якій вони намагаються платити хабарі за екзамени та заліки. Викладачі душевно споріднюються зі студентами-ідеалістами, і змушені терпіти мажорів через грошовитість їх батьків.
Піднесення Академії
В 1991 р. (19 вересня) виходить розпорядження Голови Верховної Ради України "Про відродження Києво-Могилянської академії" на її історичній території як незалежного вищого навчального закладу України – Унiверситету "Києво-Могилянська академія" (УКМА).
Місія Києво-Могилянської Академії настільки цікава у своїй недолугості, що її варто зацитувати: "сприяти самореалізації спудеїв, викладачів, працівників НаУКМА та творенню високоосвіченої, національно свідомої особистості, здатної незалежно мислити і діяти згідно з принципами добра й справедливості".
Самореалізація це добре, але це мета вільного екстериторіального Університету, що фінансується громадянами, а не державою. НАУКМА таким не є, бо фінансується саме державою, і самореалізацію собі дозволити не може. Національна свідомість це завдання ХІХ століття, в крайньому випадку – ХХ століття, але ніяк не ХХІ, бо нинішній час потребує цивілізаційно свідомої особистості. "Незалежне (від кого?) мислення" – це ідеологічне формулювання періоду емансипації України від Росії. Нам потрібне не незалежне, а лідерське масштабне мислення. І найголовніше – нам потрібні люди, які в своїй діяльності дотримуються не тільки винятково етичних принципів (добро та справедливість), а якщо бути послідовними – всіх класичних принципів – Істини, Добра та Краси. Якщо ми шукаємо тільки Добра, а не Істини та Краси, то цього замало.
Хто такі києво-могилянці сьогодні? Чому їх радо беруть на роботу іноземні компанії і іноді дуже неохоче вітчизняні? Серед них мало ідеалістів та мажорів, вони більш практичні та менш буржуазні, ніж студенти Університету. Це люди зі знанням англійської мови, зі знанням західних теорій і технологій, зарозумілі та самовпевнені у своїй винятковості, які принципово не вміють мислити рефлексивно, які не вміють теоретизувати. Їх основне уміння – це вичитувати з іноземної літератури сякі-такі знання іноземного походження та повчати інших, як потрібно робити так, що було, як у розвинутих країнах. Є одне, що києво-могилянці вміють робити краще за інших – "кидати" або "колотити понти". Знайомтеся: це – компрадорська еліта.
Ця компрадорська еліта має такі типи життєвих стратегій: 1) влаштуватися в іноземну компанію; 2) влаштуватися у вітчизняну компанію або владну структуру, яка співпрацює з іноземними компаніями або з іноземними владними структурами; 3) емігрувати і працювати за кордоном. Студенти з добрим знанням англійської мови у ситуації, коли країна не може забезпечити їм прийнятну компрадорську позицію, все частіше стають емігрантами. Дайте відповідь на просте запитання: навіщо ми нашими податками оплачуємо освіту емігрантів? Чи може ввести обмеження: вивчився в НАУКМА – маєш пропрацювати років 5 в Україні? Але це ж принципово нічого не змінить, бо навіщо нам відстрочені емігранти?
Наша держава не обстоює національних пріоритетів у стратегічній перспективі як цивілізація – протягом часу, що минув з 1991 року, це стало зрозуміло остаточно. Наша державна еліта, здебільшого ще з радянською освітою, реалізує звичний для неї в історичній ретроспективі проект: 1) створити індивідуальний добробут для приблизно сотні сімей; 2) підготувати країну для здачі у зовнішнє управління; 3) зайняти компрадорську позицію і "стригти купони" на посередництві між національним ринком та ринком розвинених країн.
В культурному плані наша держава публічно та недвозначно обстоює мету – у ситуації зовнішнього управління країною досягнути економічного зростання та, виконуючи абсолютно всі вимоги Європейських владних інститутів, з часом інтегрувати Україну в ЄС, і таким чином розчинити українську культуру в європейській культурі. В образі випускників НАУКМА ми створили небезпечного і потужного Монстра – п'яту колону всередині країни, яка похоронить нашу національну культуру швидше, ніж це могла б зробити Росія, бо англо-американська культура, що стоїть за новою компрадорською елітою, набагато потужніша, ніж російська.
Чи можливий Інститут Нової Освіти?
Інститут Нової Освіти (ІНО) можливий тільки всередині нового типу державницького проекту – цивілізаційного. Задля цього попередньо необхідна реформа системи вищої освіти, яка би повернула в університети високооплачуваних якісних викладачів, в середовищі яких можливо добирати кращих з кращих для ІНО. Якщо ми не зробимо цього впродовж 10 наступних років – на українській культурі як такій можна ставити хрест.
ІНО може створюватися винятково на гроші вітчизняних бізнесменів, які накопичуються в Фонді. Він має випускати декілька десятків студентів щороку – людей зі стратегічним мисленням як компетенцією, а не тільки знанням. Вступний екзамен – тест IQ, психологічний тест на вивчення мотивацій, твір на творче мислення, аналітичний текст на задану тему, співбесіда і т.д. – вимоги надзвичайно високі. Освіта високооплачувана, оплата з Фонду ІНО – тільки для кращих і за наявності коштів. За час освіти третина студентів має відсіюватися, не витримавши конкуренції та рівня вимог. Щороку має проводитися незалежний громадський аудит.
Є тільки один сценарій створення ІНО – з нуля в новій будівлі на новому місці, починаючи з підготовки самих проектантів до проектування структури освіти на основі набору сучасних компетенцій. Публічними цілями нового ІНО мають стати: підготовка еліти світового рівня з лідерським для епохи мисленням, зі здатністю до теоретизування та створення вітчизняних теорій, з компетенціями стратегування країни в масштабі світу та вічності.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
