13 жовтня 2014, 13:49

Що робити з олігархами?

Олігархи не зло і не добро, вони – проблема України.

Олігархи в Україні є проблемою вже більше 15 років. За великим рахунком ніхто не може нічого з ними зробити. Ті, хто могли б, наприклад, президенти України, яких з часу виникнення олігархів було аж три і нині вже четвертий, не хотіли. А ті, хто хотіли б, наприклад, громадські діячі чи журналісти, не можуть.

Кожен Президент чи Прем'єр-міністр, навіть якщо заявляв про боротьбу з олігархами, закінчував тим, що домовлявся з ними.

Після Революції Гідності ситуація з олігархами має вирішитися в будь-якому разі – частково через те, що олігархи самі зрозуміли, що їх час закінчився, частково через тиск на них зовнішніх сил, потужність яких набагато більша, ніж потужність політичного класу країни їх перебування.

Існують різні інтерпретації ролі олігархів в Революції Гідності – аж до того, що саме деякі олігархи стали не тільки ініціаторами, але і прямими спонсорами цієї революції. Також існують інтерпретації різної ролі олігархів щодо окупації Росією Криму та триваючої спроби окупації Росією частини Сходу України.

Умовно кажучи, вважається, що ті олігархи, які не мали від режиму кривавого президента особливого зиску, виступили на боці Революції Гідності, а прямі бенефіціари цього режиму виступили на боці Росії в процесі російсько-української війни.

Чи дає участь у революції олігархам шанс на збереження? В жодному разі. Участь у революції дає можливість олігархам лише на цивілізоване поводження з ними в процесі деолігархізації.

Водночас участь деяких олігархів у підтримці війни на Сході України ставить хрест на їхньому майбутньому в будь-якому разі. Якщо цього цивілізовано не зробить українська влада, то це можливо дуже нецивілізовано зробить українська громада.

Два олігархічні консенсуси після Революції Гідності

В статті "Повзуча контрреволюція" вказувалося на два олігархічних консенсуси, які сталися після Революції Гідності. Обидва олігархічні консенсуси були здійснені нинішнім Президентом України Петром Порошенком.

Суть Першого олігархічного консенсусу – олігархам було запропоновано взяти на себе соціальну функцію управління східними регіонами України у важкий для країни час, щоб захистити ці регіони від загрози анексії з боку Росії під виглядом сепаратизму так званих "народних ополченців". Цим Президент досягав декількох цілей: 1) дати можливість деяким олігархам "відмитися" в процесі патріотичних дій по захисту територій України; 2) показати решті олігархів, що консенсус з ними можливий, якщо вони публічно засвідчать свій патріотизм та будуть співпрацювати з владою.

Таку ситуацію підкріплювали США, які арештували Фірташа. На короткий час складалося враження, що за олігархів справді взялися, причому взялися США разом з Україною.

Як тимчасове рішення перший олігархічний консенсус можна було вітати.

Але окрім позитивного сигналу, який Президент дав олігархам під час цього першого олігархічного консенсусу, негативний сигнал від Президента до олігархів так і не поступив.

Другий олігархічний консенсус відбувався в ситуації явного тиску Росії в ході "мирного плану" Президента, який передбачав нормалізацію стосунків з Росією. Другий олігархічний консенсус відбувся після двох важливий подій, що сталися в один день – 24-го серпня: оголошення Президентом позачергових виборів у Парламент та введення регулярних російських військ до України.

Суть другого олігархічного консенсусу – легалізація проросійських олігархів через позачергові парламентські вибори. Це означає, що олігархам була дана можливість провести у виборчі списки найбільших партій своїх людей та навіть сформувати свої партії.

Якщо перший олігархічний консенсус був патріотичним, то другий олігархічний консенсус був зрадницьким. Це була водночас зрада України та зрада ідеалів Революції Гідності.

Економічна та політична боротьба з олігархами

Не дивлячись на втрату Криму Україною і роль деяких українських олігархів у підтримці російської агресії, нікому з українських олігархів з боку української влади не було зроблено жодного попередження, не було відкрито жодної кримінальної справи.

Тобто питання Криму в олігархічному контексті досі не поставлене. А воно має бути поставлене.

Чиї активи залишилися в окупованому Криму? Це активи олігархів? Якщо це активи олігархів, то так їм і треба, раз вони їх втратили?

Це невірний підхід. В Криму лишилися активи України, активи української громади. Це питання політичне, і вирішене воно має бути не тільки в судах, але і політичним чином. Українські активи в Криму мають бути націоналізовані, і саме держава має відстоювати повернення компенсації за них від Росії.

Не дивлячись на явну і ніким не заперечувану роль Ахметова в ситуації на Сході України, цей найбільший бенефіціар режиму кривавого президента лишається на свободі.

Іноді доводиться чути, що Ахметова вже не потрібно переслідувати, бо він втратив весь свій вплив на Сході України. Це абсолютно неприйнятна для української громади позиція.

Ахметов має постати перед люстрованим та реформованим українським судом і має відповісти за всю свою діяльність протягом режиму кривавого президента. У Ахметова є активи не тільки на Сході України, але також по всій Україні, в Європі і в США. Яка доля буде у цих активів, має вирішувати майбутній Парламент.

Олігарх Ахетов це не питання бізнесу. Олігарх Ахметов це політичне питання. Один з важливих ключів до вирішення питання економічного майбутнього Сходу України це вирішення питання про майбутнє Ахметова.

Не дивлячись на арешт Фірташа з боку США, реакція української влади лишається двоїста.

Уряд України веде економічну боротьбу проти групи Фірташа (повернення стратегічних підприємств Фірташа у власність України, повернення відсудженого через Стокгольмський арбітраж газу і т.д.) Але суто економічної боротьби Уряду для подолання олігархії недостатньо. Тут необхідна публічна політична позиція.

Інакше кажучи – олігархія це питання політичне, і воно має бути вирішене політичним чином. В цьому сенсі позиція Президента є вирішальною.

Політичне вирішення проблем з олігархами в процесі парламентських виборів утруднюється тим, що безліч олігархічних ставлеників ідуть саме по мажоритарних виборчих округах.

Якщо партійні списки українська громада ще хоч якось може проконтролювати, то мажоритарні кандидати підлягають набагато меншому контролю. Це означає, що одним з елементів боротьби з олігархічним впливом на владу є зміна виборчого законодавства.

Послідовність вирішення проблеми олігархії в Україні

Перш за все Україна має почути від Президента його публічну позицію – яким чином він збирається перестати бути олігархом. Не може Президент вести боротьбу з олігархами, коли він сам є олігархом.

По-друге більш небезпечним сьогодні для України є саме другий олігархічний консенсус – тобто непублічна угода Президента з тими олігархами, де третьою стороною і бенефіціаром виступає Росія.

По-третє, про зруйнування першого олігархічного консенсусу можна говорити лише після зруйнування другого олігархічного консенсусу. Спочатку потрібно зруйнувати вплив на українську політику проросійських олігархів. І вже потім будемо вирішувати, що робити з олігархами-патріотами.

Отже ми сьогодні маємо дві системні антиукраїнські олігархічні групи в Україні – група Фірташа і група Ахметова. Саме ці групи найбільше впливали і продовжують впливати на українську владу. Саме ці групи є найбільш проросійськими і саме вони сьогодні є найбільшою загрозою для цілісності країни в умовах російсько-української війни. Саме вплив цих двох груп на нову українську владу має бути знищений щонайперше.

В окрему проблемну групу олігархів, щодо якої немає упевненості, що вони грають на стороні Росії, можна виділити – Тігіпка (очолює партію "Сильна Україна") і Хорошковського (N2 списку партії Тігіпка "Сильна Україна"). Якщо вони в новому Парламенті покажуть себе як патріоти, їх можна буде віднести до другої групи. Це стане можливим з огляду на те, що вони представляють сьогодні російськомовні території України. Все залежатиме від рівня довіри до них цих територій на парламентських виборах.

Також дуже часто серед проблемних протоолігархічних фігур називають Бойко (очолює партію "Опозиційний блок") і Льовочкіна (N12 у списку "Опозиційного блоку"), які власне не є олігархами за всією сукупністю ознак, хоча дуже впливові у політиці. Це бізнесмени з сумнівним походженням своїх статків, вплив яких ґрунтується на "вмінні" поєднувати політичні зв'язки та бізнес-зв'язки.

Не менш значущим є питання інших олігархів, що мали чи продовжують мати вплив на політику – Пінчука, Коломойського, Живаго і т.д. Але поки вони займають дієву патріотичну позицію, доти вони не є пріоритетними проблемами для України.

.........

Деолігархізація є одним з завдань Революції Гідності. Вона має бути неодмінно здійснена. Причому здійснити її потрібно цивілізованим чином. Роль української громади в цьому процесі має бути вирішальною.

Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму

Україна досі не має свого дискурсу перемоги. При цьому росія не просто просуває свій дискурс денацифікації у світі, але його навіть, хоч і в негативному контексті, використовують в Україні...

Що таке рашизм?

Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм? Онтологія рашизму Рашизм суть англомовний варіант "росіянізму", вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі "Минуле і думи"...

Одинадцять фронтів

Спроба помислити війну як певні напрямки завзятої активності, гідної наполегливості та роботи задля перемоги. У війні можна виділити 11 фронтів...

Війна та прєдєли

Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін...

Звернення до мислячих людей світу

Тарас Бебешко: Війна, що її підло розпочав агресор, показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права – сучасної архітектури світу загалом...

Вперед до після перемоги!

Сьогодні у більшості українців накопичилося безліч припущень, які свідчать про неадекватні стратегічні уявлення. У чому смисл війни Росії проти України? Не вказуваний в російській пропаганді смисл, не той, який ми проговорюємо в українській пропаганді, а дійсний? Чому ми думаємо, що українці можуть стояти на смерть за свій смисл війни, а росіяни не можуть стояти на смерть за свій смисл війни, хай би навіть Росії довелося зазнати повного краху чи знищити разом з собою весь світ? Чому ми думаємо, що воювати можна лише з високим моральним духом? Хіба смертельна агонія дає меншу мотивацію у війні, ніж високий моральний дух? Чому ми думаємо, шо допомога Заходу означає, що він зацікавлений у швидкій перемозі України? Що з того, яку допомогу нам надають і як це роблять, про це не свідчить? Україна опиняється у моделі війни не на виснаження, а на повне знищення: величезні руйнування та масові жертви українців в обмін на мінімально-достатні фінансування, гуманітарну допомогу та постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу – і так довго, дуже довго...