12 вересня 2017, 08:42

ГРОМАДЯНСТВО

Як взагалі можна оцінити те, що відбулося – позбавлення Президентом громадянства Саакашвілі та його незаконний перетин кордону всупереч цьому акту?

Я принципово не згоден з тим, коли кажуть, що обидві сторони винуваті – і Президент, і Саакашвілі.

Це не так.

Давайте згадаємо Майдан-2013-2014. Тоді теж багато хто говорив, що обидві сторони винуваті. Але це було не так.

Давайте згадаємо війну Росії проти України і оцінки ОБСЄ обстрілів зони АТО – обидві сторони винуваті.

І з першими, і з другими оцінками активні українці були не згодні. А чому? Бо ми чудово розуміли, що для адекватної оцінки потрібні всі обставини: 1) хто ініціатор беззаконня, хто мав більше сили його творити; 2) яка мета беззаконня (що воно покриває); 3) з чийого боку беззаконня більше; 4) чиє беззаконня ігнорується, а чиє акцентується.

Справедливість при оцінці дій двох сторін конфлікту виникає тоді, коли ми стаємо на позицію більш слабкого, упослідженого, ображеного, тобто на позицію жертви.

Тепер давайте розберемося з ситуацією позбавлення громадянства Саакашвілі з боку Президента.

Хто ініціатор беззаконня? Президент України. Тому що Президент, коли надавав громадянство, знав, як і весь світ, про недолугі спроби звинуватити Саакашвілі проросійською владою Грузії у смішних "злочинах". Але, коли це стало політично доцільно, він використав розслідування проти нього в Грузії для позбавлення його громадянства. Отже законних в Україні (не в Грузії) підстав для позбавлення громадянства не було, бо інакше, не зрозуміло на яких підставах воно йому було надано.

Чому Президент це зробив, тобто яка мета беззаконня? Бо Саакашвілі публічно і активно критикував його за корупцію. Тобто Президент намагався знищити політичного опонента у так би мовити "правовий" спосіб, щоб прикрити свою корупцію. Але ж до корупції належать не тільки корупційні дії, але всі способи прикриття цих дій. Тобто позбавлення з боку Президента громадянства Саакашвілі це корупційна дія.

З чийого боку беззаконня більше? Давайте подивимося. Незаконне позбавлення Президентом громадянства Саакашвілі. Генпрокуратура мовчить. На пункт пропуску перед в'їздом Саакашвілі проникають "тітушки", розслідування нема, Генпрокуратура мовчить. Зупинено поїзд на території Польщі – Генпрокуратура мовчить, розслідування немає. "Заміновано" пункт пропуску "Шегині" – Генпрокуратура мовчить, розслідування немає. Саакашвілі в оточенні своїх прибічників перетинає кордон – Генпрокуратура одразу ж погрожує правовими наслідками, Президент одразу ж робить заяву.

Чиє беззаконня ігнорується? Ігнорується беззаконня Президента, який позбавив громадянства, урядовців, які дали команду зупинити поїзд, державної служби, яка організувала фейкове "замінування" пункту пропуску. Чиє беззаконня акцентується? Акцентується беззаконня Саакашвілі.

Спочатку мають бути покарані ініціатори беззаконня – Президент, Генпрокурор та всі державні чиновники, що виконували злочинні накази. І лише потім має бути покараний Саакашвілі.

Але мені не за Саакашвілі образливо. Мене ставлення громадян до громадянства бентежить.

Громадянство чиє? Ваше і моє громадянство – чиє воно? Воно у власності Президента, Парламенту, Уряду чи держави загалом?

За Конституцією України громадянство, як і сама Україна, є власність народу України, і ще точніше – громади, тобто активної частини народу, яка здатна до політичного волевиявлення.

Бо народ є абстракція, а громада це конкретика. Це ті люди, які ходять на вибори, мають громадську позицію щодо дій влади і здатні протестувати, якщо ці дії влади не відповідають їх інтересам.

Якщо громада вважає, що якийсь громадянин незаконно позбавлений громадянства, то громада має право відстоювати його громадянство. І жодна державна інституція їй цього заборонити не може.

Звичайно ж справа не у Саакашвілі. Він може подобатися чи не подобатися, бути добрим чи поганим політиком, хорошим чи поганим громадянином. Справа у тому, що наше з вами громадянство принизили, тобто принизили саму державу Україна, принизили її громадян – публічно, нахабно, на весь світ.

Так в Україні бути не має.

Якщо ми, українці, себе поважаємо, ми маємо поважати своє громадянство.

Зараз суспільство неоковирними діями влади свідомо розігрівається і підштовхується до громадянської війни, щоб на тлі цих загроз ввести пряму диктатуру.

Потрібно зупинити сповзання України у прірву.

Перевибори Президента та Парламенту це єдиний шлях змінити ситуацію на краще.

Деімперіалізація проти денацифікації: нариси проти російського імперіалізму

Україна досі не має свого дискурсу перемоги. При цьому росія не просто просуває свій дискурс денацифікації у світі, але його навіть, хоч і в негативному контексті, використовують в Україні...

Що таке рашизм?

Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм? Онтологія рашизму Рашизм суть англомовний варіант "росіянізму", вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі "Минуле і думи"...

Одинадцять фронтів

Спроба помислити війну як певні напрямки завзятої активності, гідної наполегливості та роботи задля перемоги. У війні можна виділити 11 фронтів...

Війна та прєдєли

Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін...

Звернення до мислячих людей світу

Тарас Бебешко: Війна, що її підло розпочав агресор, показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права – сучасної архітектури світу загалом...

Вперед до після перемоги!

Сьогодні у більшості українців накопичилося безліч припущень, які свідчать про неадекватні стратегічні уявлення. У чому смисл війни Росії проти України? Не вказуваний в російській пропаганді смисл, не той, який ми проговорюємо в українській пропаганді, а дійсний? Чому ми думаємо, що українці можуть стояти на смерть за свій смисл війни, а росіяни не можуть стояти на смерть за свій смисл війни, хай би навіть Росії довелося зазнати повного краху чи знищити разом з собою весь світ? Чому ми думаємо, що воювати можна лише з високим моральним духом? Хіба смертельна агонія дає меншу мотивацію у війні, ніж високий моральний дух? Чому ми думаємо, шо допомога Заходу означає, що він зацікавлений у швидкій перемозі України? Що з того, яку допомогу нам надають і як це роблять, про це не свідчить? Україна опиняється у моделі війни не на виснаження, а на повне знищення: величезні руйнування та масові жертви українців в обмін на мінімально-достатні фінансування, гуманітарну допомогу та постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу – і так довго, дуже довго...