22 березня 2021, 11:05

Є МИСЛЕННЯ – Є МОВА

Пустопорожні дискусії про мову ні до чого не ведуть, бо вони не виходять на сутнісний рівень. Це показало обговорення мого відео.

Що таке взагалі мова? Яка у конкретної української мови перспектива і як довго проживе українська мова?

Існує гіпотеза Сепіра-Уорфа, що не реальність нормує мову, а мова нормує реальність.

Початкове уявлення було сформоване Вільгельмом Гумбольдтом як чисто політична теза, що мова є втіленням духу нації.

Представники американської антропології на початку ХХ століття виводять уявлення про лінгвістичну відносність на рівень гіпотези. Найбільш відомі в цьому сенсі Франц Боас і Едвард Сепір, а також учень останнього – Бенджамін Лі Уорф. Якщо Сепір критикував лінгвістичний детермінізм, то Уорф, навпаки, саме і сформулював гіпотезу, згідно якої саме лінгвістичні відмінності визначають людські пізнання та поведінку. Відтак гіпотеза лінгвістичної відносності отримує назву "гіпотеза Сепіра-Уорфа".

Значний вклад у філософське обґрунтування гіпотези лінгвістичної відносності робить німецький філософ Мартін Хайдеггер, який проголошує дві взаємопов'язані тези – "мова це дім буття" та "мислення це мислення буття". Осмислюючи буття як відкрите (Дазайн), Хайдеггер, як не дивно, закриває мову та мислення всередині буття. Тут потрібно сказати, що Хайдеггер був під серйозним впливом націонал-соціалізму, і ми не можемо сказати, настільки сильно це відобразилося на його філософії. Але тоді це було в тренді – вважати мову визначальною. Адже гіпотеза лінгвістичної відносності розглядалася на користь її детерміністського розуміння.

В 60-80-ті роки ХХ століття відбулося багато експериментальних досліджень, коли вивчалися наслідки, які тягнуть за собою відмінності в лінгвістичній категоризації пізнання. Результатом була широка експериментальна підтримка та аргументація на користь недетерміністських версій гіпотези. Тобто за винятком деяких дуже окремих випадків, мова дуже слабко нормує реальність пізнання та поведінки людей. Інтерес до цієї гіпотези різко знизився до кінця XX століття.

Але нам мало спростувати наукове бачення лінгвістичного детермінізму. Нам потрібно спростувати ще і філософське підґрунтя лінгвоцентримзу. Отже, перш за все, потрібно піддати сумніву головну хайдеггерівську тезу, що "мова це дім буття", яка обґрунтовується його іншою тезою що "мислення це мислення буття". Тобто, якщо мова і мислення це те, що корениться в бутті, тоді все гаразд, тоді все так і є. А якщо ні?

Як можна помислити Інобуття – темну енергію, темну матерію – які мають лише певні буттєві проекції. Як можна помислити Міжсвіт, Позасвіт – допустимо інакшевимірні? Багато вчених фізиків тому і не визнають темні енергію та темну матерію, що вони мисленнєво прив'язані до буття. А як можна помислити трансцендентне, яке точно неекзистенційне? Мова його означує, але мислення про це мислити не може. Мислення може помислити навіть Ніщо, роблячи проекції з буття (меон, укон, екзистенційне заперечення сущого). Але мислення в принципі не може помислити Інакше, Порожнечу, Хаос, які є немислимими. Мислення може торкатися немислимого, але не мислити його.

Отже є щось таке, яке допустиме поза Буттям, – Інакше, Інобуття, Міжсвіт, Позасвіт, Порожнеча, Хаос, яке мислення бере уявою і означує в мові. Мислення – не лише екзистенційне, воно також транзистенційне. Тобто мислення не є лише мисленням Буття. А мова не є лише домом Буття.

Скоріше за все, мова живе не лише мисленням, а, значним чином, уявою. У кого потужніша уява, підтримана технологічно та інструментально, у того буде потужніша мова, яка буде більш конкурентною щодо інших мов. І якщо ця більша конкурентність мови протриває досить довго, то така мова витіснить інші навколишні мови.

З XVII століття в світі конкурували англійська (мова науки) та французька (мова філософії та соціальної революції). Найбільш конкурентною в світі в XIX-му і в першій половині XX-го століття була німецька мова (це була мова проривної філософії). В другій половині XX-го століття найбільш конкурентною в світі була французька мова (мова проривної філософії), хоча з нею змагалися англійська і навіть російська мови в технологічних аспектах цивілізаційних досягнень. З 80-их років XX століття до сьогодні найбільш конкурентною в світі є англійська мова як мова технологій, комунікації, яка досить швидко інтеріоризує всі мовні досягнення інших мов.

Мова це також мотивація до її розвитку. Отже коли цілі інститути перекладали "Науку логіки" Гегеля, в Україні вивчали її російською, бо Україна була в складі СРСР. Тепер, в незалежній Україні, ми можемо перекласти Гегеля на українську? Звичайно можемо, але час, коли це драйвувало людей, минув. Тепер не буде у нас мовотворчих гегельянців, ми не включимо це в живу мову. Чи можемо ми перекласти "Буття та час" Хайдеггера українською? Можемо. Але час, коли це драйвувало людей, минув. Не буде у нас мовотворчих хайдеггеріанців. Ми ледь-ледь перекладаємо постструктуралістів, але не буде у нас постструктуралістів, бо там смисл уже поза мовою, в мисленнєвих установках, які потребують мовотворчості поза перекладом.

Як ми підійшли до української мови з точки зору філософії сьогодні? Ми видали "Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей" – 4 томи. Потужна і потрібна робота для перекладачів. Тобто ми пішли лшие нав'язаним постструктуралстамі в союзі з націонал-патріотами шляхом, де розвиток мови можливий завдяки тому, що нові слова перекладаються. Тобто мовотворчість для нас це лише переклад? Ми навіть думати не бажаємо, що мова це лише те, що мислить. Якщо власного мислення немає, то перекласти інше мислення неможливо, – завжди буде не вистачати слів. Адже мислення це завжди словотворчість. Немає словотворчості, значить мислення не мислить, жива мова помирає і перспектив у неї нема.

Мова це також домінуючі почуття та емоції літератури. В чому емоційна суть української літератури 90-их років ХХ століття та першого десятиліття 2000-их? Патріархи та матріархині тоді сучасної літератури – це творці емоційного контексту ресентименту, протиставлення "ми" і "вони". Ми вже майже були готові потроху відходити від ресентименту. Але війна Росії з Україною 2014-го змусила українську літературу, журналістику та публіцистику знову провалитися в пастку ресентименту.

Чому такий небезпечний ресентимент?

По-перше, ресентимент продукує винятково негативні емоції: підозру, заздрість, ревнощі, бажання помсти, агресію, на тлі яких позитивні емоції знищуються;

По-друге, ресентимент блокує мислення, стимулює пошук простих і, головне, нігілістичних рішень, тобто рішень на знищення, блокування, санкції, обмеження чогось такого, що завжди заважає;

По-третє, ресентимент як основоположний нігілізм не втримується на деякому одному протиставленні "ми" і "вони", а постійно генерує нові розколи "ми" і "вони", тобто не лише пестується ненависть до старих, але відбувається і пошук нових ворогів;

По-четверте, будь-яка критика ресентименталів стає неможливою, оскільки вона таврується як ворожі дії;

По- п'яте, ресентимент закриває доступ до позитивної перспективи, оскільки ніхто не думає про майбутнє після знищення ворогів, отже життя без ворогів втрачає смисл;

По-шосте, ресентиментальні спільноти з'їдають себе зсередини, оскільки позитивні смисли в принципі не випрацьовуються, ресентиментали втомлюються один від одного.

Здавалося б, що такого поганого в патріотах? Люблять люди свою Батьківщину, не люблять її ворогів. Ну добре ж! Але патріоти це не просто ті, хто люблять Батьківщину. Це ті, хто з любові до Батьківщини перестають її сприймати критично. Патріоти це ті, хто починає оцінювати всіх через міру патріотизму: оцей співвітчизник – свій, а цей співвітчизник – підозрілий, а цей співвітчизник – запроданець і агент ворога, цей співвітчизник – зрадник, а цей – взагалі ворог всередині Батьківщини. Всі, хто критикує Батьківщину – зрадники. Всі, хто любить Батьківщину якось інакше – зрадники. І взагалі, всі, хто не патріот, – вороги. Такий неодмінний шлях активістського патріотизму. Всі, хто живе патріотизмом, неодмінно скочуються у ресентиментальний патріотизм.

Патріотизм в принципі не може рефлексувати свій ресентимент. Тому що патріотизм це акцентуйоване бачення, яке відключає мислення і рефлексію. Тобто патріотизм не може відслідкувати, коли він перетворюється на ресентиментальний патріотизм, тому що мислення і рефлексія в ньому знищені. Ресентиментальний патріотизм це найстрашніше, що може бути для Батьківщини, бо він знищує Батьківщину негативною енергією підозр, ненависті і агресії до інакших співвітчизників.

Українізація сьогодні йде винятково шляхом ресентименту – підозра до україномовно-нелояльних, доноси та штрафи шодо ситуаційно неукраїномовних, стигматизація російськомовних, масове шельмування противників радикальної українізації, постійний комунікативний примус до української мови. Натомість українізація через потужні смисли, складне мислення, позитивні мотивації, драйв українських цікавих змістів фактично відсутня. Мова, що йде шляхом ресентименту і живиться негативною енергетикою, приречена на смерть.

Патріоти України сьогодні в глухому куті. Окрім очевидного ресентименту проблема патріотів ще і в тому, що вони не здатні усвідомити свій ресентимент, свою агресію і свою деструктивну перспективу.

У чому пафос України сьогодні? У нас був шанс запропонувати світу революцію громад. Ми його просрали. У нас був шанс запропонувати світу інноваційну війну, яка би дозволила перемогти Росію. Ми його просрали. У нас був шанс запропонувати світу конституційну революцію. Ми його просрали. У нас був шанс зробити революцію державного управління без зміни конституції. Ми його просрали. У нас був шанс під час війни зробити надзусилля в літературі, мистецтві, кіно і вийти не світовий контекст складного мислення. Ми збочилися на націонал-патріотичний ресентимент. Зараз ми думаємо, що чужі технології і реформи за чужими зразками зможуть зробити те, що ми своїми мізками зробити не змогли. Це все лайно, яке нікого не гріє, навіть самих українців.

Щоб українізувати усіх громадян, держава має спиратися на хоч якісь пафосні досягненні, а українська мова вже до цього має бути емоційно привабливою, в стані розвитку, з наявними мотиваціями до такого розвитку, з драйвовими темами, які цікаві молоді. Які драйвові унікальні теми пропонує українська література, журналістика, публіцистика, кіно сьогодні? Які такі українські теми розбурхують уяву не лише українців, але і цілого світу? Війна, корупція, олігархи, ганебне збагачення? Споживацькі настанови демократії, толерантності, політкоректності, фемінізму, чорного пробудження? Такого лайна сьогодні в усіх мовах повно.

Можна сказати, що ресентимент є сьогодні загальносвітовою проблемою. Європа скочується до ресентименту, але все ще тримається філософсько-мислительними проривами 60-70-их років ХХ століття. США теж пішли шляхом гендерного та расового ресентимену, але все ще тримаються на технологічно-мислительних проривах 80-90 років ХХ століття. Росія скотилася до імперсько-радянського ресентименту. Водночас те, що ресентимент поширюється в більшості інших цивілізацій, не виправдовує українського ресентименту. Найкраще за усіх виглядає Китай, де ресентимент щодо Заходу поки що долається ідеологією "спільноти людства єдиної долі".

Чи вистачить мотивацій націонал-патріотів для розвитку мови?

Навіть якщо розглядати поведінку націонал-патріотів як мовно стурбованих, то вони не вкладають зусиль в розвиток мови, тобто вони не демонструють важливість мовної перспективи для самих себе. Використання мови в інтерпретаціях минулого – це націонал-патріоти спроможні зробити. Але розвиток мови потребує інакшого – вільного мислення, геть позбавленого яких-небудь акцентуацій, у тому числі мовних акцентуацій. На це націонал-патріоти не здатні, бо поки ти ненавидиш і агресуєш, ти не мислиш.

Тобто націонал-патріоти або мовно стурбовані не проходять тест на відсутність акцентуацій і наявність вільного мислення. Саме тому націонал-патріоти ніколи мову не розвивали, вони завжди намагалися її законсервувати в такому законсервованому стані – нав'язати іншим. Якщо бажаєте заперечити – наведіть приклад теорій чи концепцій націонал-патріотів, які би мали широке і довге використання у філософії чи науці, або наведіть приклад мовотворчості націонал-патріотів, яка би хоч трохи досягала рівня вільних неакцентуйованих мислителів.

Жива мова народжується власним неперекладним мисленням. Жива мова народжується там, де є мікрогрупи, що мислять на межі епохальної складності світу, за межею цієї епохальної складності.

Мені сумно це говорити. Але живу мову по факту зовсім не творять сучасні українські письменники. Здебільшого вони длубаються в минулому, оповідають наявною мовою теперішнє або вигадують щось фентезійне без мовотворчості. Але жоден з них не шкрябає майбутнє, не намагається побудувати щось атиципаційно (через "предвосхищение", яке не має українського відповідника). Наша література, наше кіно, наша політика, наші ток-шоу, наша журналістика це просто примітивне мислення. Неважливо, які там сюжети, який стиль, яке багатство мови, якщо мислення там недостатньо складне для епохи.

Розвиток мови це не лише переклади іншомовних мислителів, бо це лише розширення мови за рахунок іншомовних слів. Розвиток мови в мисленні це словотворчість мислення, а не перекладу. Щоб порівняти різні мови, використовують так звані тезауруси, тобто синонімічну потужність слів мови.

Щоб ви краще розуміли, що таке вузький тезаурус, просто покажу на цьому прикладі. Антиципація це "предвохищение" російською. Давайте перекладемо це з російської на українську, а потім перекладемо отриманий результат з української на російську. Тобто другий переклад дає втрату початкового смислу. Це і означає звужений тезаурус української мови щодо російської. Традиційно вузький тезаурус української мови заперечують усі мовно стурбовані. Вони просто скаженіють від думки, що тезаурус українських основних слів вужчий за тезаурус тих же російських слів. Замість того, щоб займатися момотворчістю, вони починають шукати історичні виправдання для посилення власної агресивності. Тезаурусна потужність мови це відображення рівня складності мислення цією мовою.

Чи можна штучно розширити тезаурус через переклади іншомовних слів?

Ви майбуть чули про неологізми, які Оксфордський словник додає щороку. Його представники ще і рейтинг цих слів ведуть. Це саме неологізми в живій мові. А чи чули ви що-небудь про українські неологізми та про їх рейтинг. І як ви думаєте, скільки там саме українських слів? Витратьте час, пошукайте в Гуглі, вас чекає велике відкриття. Немає нових українських слів в українські мові, бо вона не живе сама по собі, вона перекладає.

Ось можете заглянути сюди, де нібито зроблено переклад іншомовних слів українською. Можете сказати ось так нашвидкодум – що таке реченець, голіциць, кришмітка або раптівка? Ви також не знаєте, що таке гаївка, набірниця, видиво, реп'яшки, гортайчик. Ви даремно думаєте, що знаєте, що таке сирник, наробок, перепин, равлик. Це може довести вас до сказу, бо це не жива мова, це мовні вигадки, які не мають нічого спільного з живою мовою.

Уявляю собі, який черговий мовний срач розпочнеться. Але мені байдуже. Не потрібно мені нічого доводити, бо мова нічого не доводить. Щось може довести лише мислення того, хто мовить.

Хочете довести, що українська мова потужна, покажіть потужне і складне мислення українською зі словотворенням. Не публіцистику, не наукові потуги, не літературу наявною мовою. Не срач, не тролінг, не звинувачення, що хтось там москаль, російська консерва чи кремлівський агент.

Мисліть і словотворіть не перекладами, а живим мисленням. Лише це важливо. Все решта – то тлін чи труп. І мова без мислення це труп, як би про неї не кричали, і як би не таврували чи стигматизували тих, хто мислить нелінгвоцентрично.

Мовний поїзд уже пішов. Україна лишилася на пероні.

Немає мислення – немає мови. Хочете мову – творіть мислення.

Скажімо, наша мікрогрупа, яка комунікативно мислить і займається словотворенням російською на Укрлайф, спричинилася до 7-ми циклів по 9 мисленнєвих відео ("Беседы о человечестве", "Мировые иновости", "Иновации", "Иноституция", "Иновидение", "Инструментариум", "Иномена"). Добре, нехай це непатріотично, бо неукраїнською.

Покажіть якісь інакші складно мислячі мікрогрупи, які творять складну нову українську мову і спілкуються нею самі, представляють її публічно і революціонізують наявну мову. І ми будемо співпрацювати з такими групами будь-якою мовою.

Ми не бачимо таких мікрогруп. Можливо вони ховаються, як таємна зброя націонал-патріотів, а потім як вийдуть, як вжарять по цьому світу, і захитається світ. Можливо. Але треба якось вже виходити назовні зі своїм складним мисленням, "бо вже той день коли".

Не сваріться за мову, мисліть. Об'єднуйтесь не за ознакою національно-мовного патріотизму, а за ознакою мислення.

Легітимуйте мислення, легітимуйте уяву, уникайте мовних акцентуацій.

Підтримуйте власне мислення, а не лише переклади з чужого.

Не буває мовних війн, бо це завжди війни мислення. Якщо війна не доходить до рівня мислення, а лишається лише на рівні змагання патріотизмів через пропаганду, то війна програється.

Мовні срачі – це для вбогих мисленням.

Мова не народжує ані мотивацію, ані суть, ані напрямок патріотичних дій. Це все народжує лише мислення і уява.

Патріот це той хто діє, уявляє і мислить за батьківщину, а не той, хто мовить її мовою.

powered by lun.ua

Є МИСЛЕННЯ – Є МОВА

Пустопорожні дискусії про мову ні до чого не ведуть, бо вони не виходять на сутнісний рівень. Це показало обговорення мого відео. Що таке взагалі мова? Яка у конкретної української мови перспектива і як довго проживе українська мова? Існує гіпотеза Сепіра-Уорфа, що не реальність нормує мову, а мова нормує реальність...

Тим, хто ще вірить в незалежність України

Цей день, 1 грудня, потрібно перейменувати в день нехтування вибором народу України. 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР була прийнята Декларація про державний суверенітет України...

ВИРВАТИСЯ З ЦИКЛІЧНОГО ЧАСУ

Життя в соціальному часі – мистецтво, яке має дуже мало спільного з досвідом, хіба що наш досвід постає з митарств по світу, і ми змогли пізнати різні соціальні часи, живучи різним часом в різних місцях з перевагою різного соціального часу...

КРИЗА ДЕРЖАВНОСТІ

Не впевнений, що взагалі маю писати. У мене зникла солідарна позиція, Я майже ні з ким не можу солідаризуватися – ні з націонал-патріотами, ні з проросійськими силами, ні з компрадорами, яких сьогодні більшість...

ЩО САМЕ ВБИВАЄ?

Що саме надмірно вбиває людей під час епідемії коронавірусу? Це питання ставити незручно – його не бажають ставити експерти, на нього не бажають відповідати політики...

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ: ЧОТИРИ КІМНАТИ

За роки просування слова "стратегія" ми досягли неабияких успіхів. Тепер практично кожен експерт своє бачення називає стратегічним, виконавча (!) влада проводить стратегічні сесії (стратсесії), Президент затвердив чергову Стратегію національної безпеки України, а Парламент навіть збирається провести парламентські слухання по темі стратегічного розвитку України...