19 січня 2022, 08:51

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ГРАНИЧНОГО МИСЛЕННЯ

В принципі такі тексти не повинні мати публічного характеру. Але тепер це вже не має особливого значення.

Публічно про загрози для України

Проблема світового протистояння США та Росії щодо "Україна в НАТО" не може бути вирішена політичним чи дипломатичним чином найближчим часом.

"Україна в НАТО" це не питання вільного національного вибору, бо воно створює реальну загрозу світової ядерної війни.

Розуміння військових та ядерних загроз для України обговорюється в дуже вузьких колах, тобто не є публічним дискурсом, а відтак не є рамками публічної міжнародної та внутрішньої політики України.

Спроби ініціювати цю дискусію у 2006, у 2014, у 2016 та у 2018 роках були марними.

Так сталося, що в Україні немає окремого від публічності місця мислення-розуміння-стратегування, тому на українську політику впливає лише те, що є в телевізорі.

Українці не розуміють, що своїм небажанням мислити стратегічно вони створили світову проблему, яка може призвести до ядерної війни.

Ресентиментальна відмова від мислення завжди має погані наслідки. Тому Україна та українці приречені на покарання за відмову від мислення.

Зазвичай в цій ситуації звинувачують російську владу і особисто Путіна. Правда полягає в тому, що відмова від мислення знищує окрему суб'єктність сторін конфлікту, тобто відповідальність настає для всіх сторін конфлікту, і провина лежить на всіх.

Тому виникають декілька питань. Наскільки вступ України до НАТО дозволяє Україні уникнути війни? Наскільки НАТО здатне захистити Україну від ядерного нападу Росії?

Оскільки не лише більшість громадян, але і значна кількість експертів любить посилатися на статтю 5 Статуту НАТО, то давайте уважно прочитаємо цю статтю:

"Стаття 5. Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.

Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, вжиті у зв'язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки."

Перекладаю на зрозумілу мову. Якщо Україна вступить до НАТО, то у разі ядерного нападу Росії на Україну як члена НАТО інші члени НАТО будуть виражати глибоку стурбованість і надавати гуманітарну допомогу, бо ядерні збройні сили ніхто не захоче застосовувати ні за кого, окрім себе, бо це фактично самознищення.

Питання звучить так – наскільки НАТО і розміщення ядерної зброї США на території України дозволить Україні уникнути загрози ядерного удару з боку Росії чи навіть ядерного знищення України Росією?

До 2014 року абсолютна більшість українських політиків вважала, що війна з Росією неможлива. Але війна іде і кінця її не прогнозується. Так само абсолютна більшість українських політиків вважала, що зафіксований в Конституції рух України в ЄС та в НАТО буде сприяти безпеці України. Проте ми бачимо, що це веде лише до ескалації напруження не лише між Росією та Україною, але, перш за все, між Росією та США і почасти Європою.

І хоча Росія постійно пояснює, чому вона так діє, і чому для неї є неприйнятною політика України щодо НАТО, українці діють так, ніби нічого не чують і не розуміють. Тобто саме нестратегічні дії України підвищили ядерну небезпеку у світі. На 2020 рік (поточний показник) Годинник Судного дня показував "за 1 хвилину 40 секунд до ядерної катастрофи". Це найбільша небезпека, яка коли-небудь існувала в світі з моменту винайдення цього індикатора небезпеки в 1947 році. Навіть під час випробування СРСР і США термоядерних бомб в 1953 чи під час Карибської кризи в 1961 світ не був так близький до ядерної війни, як зараз.

Дуже наївно думати, що в разі війни Росії з Україною Росія дозволить Україні перемогти себе, не застосувавши всю свою зброю, включаючи ядерну, не дивлячись на жодні міжнародні наслідки.

Це постулат ядерної безпеки для всіх мислячих та рефлексивних людей. Протилежний постулат – це неможливо, тому що нераціонально чи немислимо – це постулат для альтернативно обдарованих, якими і були українські політики, що стверджували до 2014 року: Росія не нападе на Україну, Росія не буде анексувати частини української території.

Так само абсолютна більшість все ще вважає, що застосування ядерної зброї Росією проти неядерної України неможливе. А чому? Ну бо це неможливо. А якщо Росія застосує, то що буде? Санкції? І нам буде легше від тих санкцій? Чи відчуття на краю загибелі того, що ворогу всього лише складніше, ніж зазвичай, буде наостанок наповнювати наші душі якимось особливим збоченим задоволенням?

Абсолютно непродумана націоналістично-егоїстична політика України відключає мислення і не породжує стратегій широкомасштабної та ядерної війни, тож і сьогодні значна частина політиків вважає, що масштабна війна України з Росією неможлива, і тим більше, ядерний удар, чи, тим більше, повноцінне ядерне знищення України з боку Росії неможливі.

Пустопорожні емоційні заперечення чи прості пояснення неможливості переліченого в таких межових ситуаціях не працюють. А працюють лише рефлексивні моделі перемоги України чи рефлексивні моделі уникнення Україною ядерного удару.

Наскільки відомо, експертні консультації з цього приводу не проводяться, завдань такого плану Інститутові стратегічних досліджень не поставлено, в офісі Президента над цим серйозно не думають.

Тому доведеться проводити публічний лікбез.

Рефлексія та мислення в граничних ситуаціях

Як можна мати справу з ядерною загрозою, яка є особливою, тобто граничною ситуацією? В граничних ситуаціях принципово не можуть працювати політики, вчені та експерти, бо за самою своєю суттю вони працюють з нормативним ситуаціями: або повсякденними чи кризовими (як от політики), або з ситуаціями об'єктного дослідження (як от вчені), або з ситуаціями практичного соціалізованого застосування знання (як от експерти).

Гранична ситуація за Ясперсом це кардинальнійші, життєспівмірні потрясіння з міркуванням про смерть, хворобу тощо, коли лише і розкривається споконвічний смисл і пафос буття.

Ми здебільшого не знаємо, як будемо діяти в граничній ситуації. Причина проста – більшість людей в граничній ситуації не діють так, як вони в повсякденному існуванні (поза граничною ситуацією) думають, що будуть діяти.

З граничними ситуаціями працюють особливі люди чи групи, які причетні до мислення і мають рефлексивну компетенцію. Таких людей зазвичай мало, бо самі такі люди чи групи виникають в процесах складних проактивних перетворень, тобто таких перетворень, які зазнають активного впливу мислення та рефлексії. Природні перетворення, катастрофи, кризи чи війни не завжди є проактивними перетвореннями. Причому більшість навіть проактивних перетворень здійснюються взагалі на рівні інстинктів чи простих корисливих інтересів. Отже лише ті перетворення, в які включене проактивне мислення, є такими, що це мислення підтримують, легітимують і соціалізують.

Рефлексія не завжди пов'язана з мисленням. А у нинішньому світі, де мислення заборонене, рефлексію застосовують без мислення. Чому це неефективно?

Знання про рефлексію не означає наявність рефлексивної компетенції. Вища освіта рефлексивної компетенції не дає. В абсолютній більшості мирних чи повсякденних ситуацій рефлексія може бути застосована, якщо вона штучно здобута чи поставлена в спеціальних формах гри та дослідження.

Рефлексія щодо ядерної зброї це рефлексія не у звичайній, а у граничній ситуації. Але в граничній ситуації рефлексивні компетенції без мислення не працюють. Щоб спрацювала рефлексія у граничній ситуації, мислення має вийти за межі власного егоїзму, поставити себе на місце людства чи хоча б на місце цивілізації чи навіть імперії. І лише проінтерпретувавши в мисленні граничну ситуацію, можна задіювати рефлексію щодо неї.

Мислення не ставиться подібно до рефлексії, мисленню неможливо навчити. Можливо навчити лише нормативним формам мислення, які мають свої власні назви: філософія, логіка, методологія, наука і т.д.

Водночас навіть наявне індивідуальне мислення чи мислення окремих мікрогруп не має значення, якщо для них немає місця в суспільстві. Місце для мислення в суспільстві виникає, коли його еліта розуміє обмеженість будь-яких індоктринацій – класових, національних чи націоналістичних, расових, феміністичних, ліберально-демократичних, а також наукових, логічних, методологічних, психоаналітичних і т.д. (неідеологічність вільного мислення). Коли більшість суспільства вважає вільне мислення безумовною цінністю, а не шельмує мислителів зрадниками, єретиками чи шарлатанами (легітимність вільного мислення). Коли мислення має окрім замовних форм соціалізації ще і несоціалізовані простори спів-мислення (спонтанність вільного мислення).

Мислення блокується ілюзіями-ейфоріями і ресентиментом (підозрою, заздрістю, образою, примусом, помстою, ненавистю). Яка ідеологічна ілюзія-ейфорія блокує мислення, неважливо. Як неважливо, який саме ресентимент блокує мислення: класовий, расовий, націоналістичний, чорний, феміністичний, підлітковий (ейджистський), екологічний.

Отже мислення це найпотужніша зброя людства. Мислення потужніше за ядерну чи термоядерну зброю, потужніше навіть за гіпотетичні зброю на основі кваркового синтезу чи зброю на основі антиматерії.

Мислення в граничній ситуації застосування ядерної зброї або граничне мислення є особливим. Одиницею рефлексії та мислення в граничній ситуації (ядерної війни) є рефлексивна модель. Які рефлексивні моделі щодо ядерного конфлікту існують і з яких уявлень вони складаються?

Рефлексивні моделі і складності у їх застосуванні

Рефлексивна модель це модель, що створена вільним мисленням з продумуванням меж (кордонів), початків (засновків), орієнтацій (установок) граничної ситуації, де відношення двох чи більше сторін розрізнено не лише екзистенційно (переживання повсякденності буття), але і транзистенційно (виходи за межі повсякденності буття).

От уявіть собі, що іде війна між якимись потужними країнами Землі, сторони вже на межі знищення, але з'являються непереборна сила (загальнопланетна катастрофа чи космічна катастрофа). Тоді воюючі сторони зупиняють війну, вирішують проблему катастрофи, а вже потім вирішують, чи вести їм війну далі.

От це і є проста рефлексивна модель граничної ситуації. І вона поки що є зрозумілою для більшості.

Тепер давайте її трохи видозмінимо.

Україна і Росія воюють, допоки питання не виходить на рівень вступу України до НАТО, яке призведе до порушення ядерного паритету НАТО щодо Росії, як це було свого часу перед Карибською кризою.

Якщо би ми керувалися рефлексивною моделлю граничної ситуації, яка вище описана, ми мали би зупинити війну і сісти за стіл переговорів з Росією.

Але ж мислення відключене, рефлексії немає. Національний чи націоналістичний егоїзм продовжує розглядати ситуацію як екзистенційну, тобто таку яка загрожує лише життю певної кількості громадян України, в той час, коли ситуація перетворилася на транзистенційну, тобто таку, яка перетворює саму Україну, змінюючи її суть і навіть назву.

Це принципове обмеження націоналізму: він екзистенційний, але не транзистенційний. Тобто транзистенція від націоналізму вимагає бачити не лише інші нації, але і їх об'єднання в імперії або більш складну форму усуспільнення – цивілізацію як об'єднання не на основі мовно-культурного споріднення, а на основі мотивацій, смислів та перспектив, або у ще більш складну форму усуспільнення – Вселюдство. Але за самою своєю суттю націоналізм неспроможний розуміти та враховувати ці транзистенції, бо націоналізм обмежує свою екзистенцію мовно-культурним усуспільненням.

Національний егоїзм все спотворює своєю примітивізацією: і економіку (свій до свого по своє), і політику (своїм можна все, ворогам – закон), і культуру (лише своє має бути навколо, чуже має бути знищено).

От ця неспроможність націоналізму виходити за межі екзистенції через егоїстичні ресентиментальні обмеження призводить до виродження націоналізму в дегенеративний націоналізм.

Причина поразки України за останніх 30 років не в українській державі і не в стані української політики чи української культури. Причина – у втраченій транзистенції, в ментальній неспроможності українців розвивати свою екзистенцію, не маючи справу з транзистенцією. Причому це ж не стихійна річ – ось так сталося, і ми дурні, бо бідні чи бідні, бо дурні. Нічого подібного. Це індоктриновані, дискурсивно нав'язані з боку частини еліти ресентиментальні уявлення дегенеративного національного егоїзму – життя як помста за минуле. Україна може загинути через свій дегенеративний націоналізм.

Рефлексивні моделі за межами національного егоїзму – це те, що потрібне Україні, яким би болісним для якихось політичних груп це не було.

Україні сьогодні потрібні: Рефлексивна модель нанесення неприйнятної шкоди будь-кому звичайною зброєю, коли Україна всередині НАТО і коли Україна поза НАТО; Рефлексивна модель нанесення неприйнятної шкоди будь-кому разі застосування ним ядерної зброї проти України, коли Україна всередині НАТО і коли Україна поза НАТО. Тобто рефлексивні моделі мають бути побудовані на власному мисленні, власній рефлексії і власній силі України – проти будь-кого, а не лише Росії. Ці моделі не мають залежати від вступу до НАТО чи від антиросійського ресентименту.

Рефлексивна модель ядерного суверенітету

Основою ядерного суверенітету є рефлексивна модель, побудована на принципі взаємного гарантованого ядерного знищення – застосування двома протиборчими сторонами ядерної зброї призведе до повного знищення обох сторін, що робить безглуздими будь-які спроби застосування доктрини першого удару.

Ядерний суверенітет мають лише ті країни, які можуть гарантовано знищити будь-яку іншу країну з ядерною зброєю. Навіть Ізраїль, щодо якого є підозра про наявність ядерної зброї, не має ядерного суверенітету, бо не може знищити ані США, ані Росію, ані Китай. Наявність ядерної зброї у Ізраїлю дозволяє завдати неприйнятної шкоди і вберегти від першого удару, але у різних країн різне уявлення про неприйнятну шкоду. Скажімо для Росії та Китаю ядерний удар Ізраїлю може не мати неприйнятного характеру. Відтак по відношенню до цих країн Ізраїль не убезпечений навіть від першого удару.

Україна не має і не збирається мати ядерного суверенітету. І вступ до НАТО не дозволить Україні отримати ядерний суверенітет.

І ось чому – принцип взаємного гарантованого знищення сторін ядерного конфлікту має нетранзитивний характер.

Транзитивність це бінарне відношення R, коли для будь-яких складних елементів a, b, c виконання відношень aRb і bRc спричиняє виконання відношення aRc.

Інакше кажучи, якщо США і Росія вступають у відношення взаємного гарантованого ядерного знищення, то це не означає, що якийсь партнер США чи Росії, який не має ядерної зброї, може користатися з цього відношення і бути включеним у ці гарантії. Взаємне гарантоване знищення двох сторін не розповсюджується на третю сторону чи треті сторони.

Більше того, розміщення ядерної зброї країною власником (США) на іншій території (Україна) дуже вигідне для власника, бо країна-власник віддає команду на атаку зброї з чужої території, підставляючи її під удар і уникаючи удару сама. Тобто зовнішній ядерний протекторат означає транзит лише ризиків, але не транзит безпеки.

Навіть якщо члени НАТО думають, що НАТО їх убезпечує від ядерного нападу, то це велика ілюзія. Більше того, навіть коли США, Британія і Франція, тобто ядерні держави, домовляться спільно протистояти Росії в її ядерній загрозі, то реальний ядерний напад Росії чи Китаю на будь-кого з них – на США, Британію чи Францію – не обов'язково означатиме колективну відповідь.

Принцип гарантованого взаємного знищення має лише двосторонній характер, де кожна зі сторін поодинока і не має інтегрального характеру. Тобто принцип гарантованого взаємного ядерного знищення не колективізується.

Більше того, ядерний захист не може мати колективного характеру. Тобто парасоля НАТО в дійсності працює лише для звичайних озброєнь. Щодо ядерного захисту парасоля НАТО не працює. Інакше кажучи, рефлексивна модель ядерної парасолі – блеф, обманка.

У ядерних відносинах є лише один тип відносин – між поодинокими ядерними державами. І все. Лише ядерна держава може скористатися своєю ядерною зброєю в ситуації нападу на неї. Використання чужої ядерної зброї чи навіть її колективне посилення ніколи і нічим не гарантоване.

Окрім рефлексивної моделі взаємного гарантованого знищення є рефлексивна модель ядерного стримування за наявності у двох сторін ядерної зброї.

Мінімальне стримування – теорія, яка описує мінімально необхідні умови для завдання неприйнятної шкоди. Мінімальне стримування дозволяє вести політичну гру, погрожуючи завдати неприйнятну шкоду задля досягнення стратегічних цілей в мирному протистоянні.

Неприйнятна шкода – це шкода від ядерної зброї, яку влада не може допустити відносно уявлень більшості підвладної колективної спільноти про гідність, інтегритет та суверенітет. Відтак уявлення про гідність (уявлення про себе з точки зору вартісного, важливого і допустимого), інтегритет (умови збереження цілісності) та суверенітет (умови збереження незалежності) входять у визначення неприйнятної шкоди.

Неприйнятна шкода індивідуалістичних демократичних суспільств набагато нижча, ніж у колективістських авторитарних суспільств. Індивідуалізована договірна гідність перших вища за колективну примусову гідність других. Інтегритет других вищий за інтегритет перших. Суверенітет і перших, і других регулюється по-різному, але співмірний.

Відтак останні можуть дозволити собі набагато більшу шкоду, ніж перші. І це проблема у стратегічному ядерному протистоянні, наприклад США і Росії. Тобто Росія може дозволити собі набагато більшу шкоду під час ядерного удару, ніж США. Ця обставина була використана під час Карибської кризи, і дозволила СРСР отримати перемогу у протистоянні. Ядерна зброя була прибрана США з Туреччини як відповідь на прибирання ракет СРСР з Куби.

Мінімальне стримування має значення до початку ядерної війни. Після того, як війна почалася, значення має вже не мінімальне стримування, а другий удар.

Другий удар або контрудар означає наявність гарантованої можливості, про яку знають суперники, нанести другий удар. Інакше будь-який власник ядерної зброї може знищити супротивника першим ударом, знаючи, що відплати не буде.

В Росії (з СРСР) існує автоматизована система "Периметр", відома на Заході як "Мертва рука", яка дозволяє навіть після знищення командування ядерною зброєю противника, нанести по противнику ядерний удар у відповідь через запущений алгоритм перевірки життєздатності інфраструктури влади та автоматичне рішення про нанесення удару.

На Заході таку систему вважають дуже небезпечною і вимагають від Росії відмовитися від неї. Захід вважає, що якщо на якусь західну країну буде здійснено ядерний напад, завжди знайдеться якась інша західна країна, яка в рамках обов'язків НАТО помститься ядерному нападнику. Водночас Росія нікому в світі не може довіряти, тому система "Периметр" виглядає як індивідуалізована параноїдальна помста світу, дуже схожа на Машину Судного Дня. Росія не раз заперечувала, що її система "Периметр" є Машиною Судного Дня. Але її заперечення виглядаються непереконливо.

Машина Судного Дня це гіпотетична конструкція, яка може знищити все живе на планеті Земля, за допомогою якої можна шантажувати світ, не дозволяючи нікому застосовувати ядерну зброю проти себе.

Машина Судного Дня – це уявлення, повністю протилежне уявленню Мінімального стримування. Тобто Машина Судного Дня – це Максимальне стримування. В основу рефлексивної моделі Машини Судного Дня покладено сформульовану Путіним умову: "Навіщо нам світ, в якому не буде Росії".

Машина Судного Дня ще небезпечніша, ніж український віковий ресентимент, який включає злість щодо росіян, меншою мірою поляків і євреїв, бо для Машини Судного Дня Росії потрібна злість щодо цілого світу, яка має підтримуватися десятиліттями, щоб була мотивація фінансувати збереження та відновлення цієї Машини Судного Дня.

В такому розумінні рефлексивна модель Машини Судного Дня необхідно має включати збереження масового ресентименту протягом тривалого часу як гуманітарний елемент технології існування та застосування Машини Судного Дня.

Але в свою чергу така рефлексивна модель свідчить про доволі мерзенну особливість українського ресентименту. Уявіть собі, до якої ницості мають вдаватися ресентиментальні українці, щоб перезлобити світозлобу росіян. Дзеркальна абсолютистська теза українського ресентимену: "Навіщо нам світ, в якому буде Росія". В такому розумінні ми маємо здригатися від тієї моральної прірви, куди українці потрапили.

Важливим уявленням рефлексивної моделі в ядерному конфлікті є контрцінність.

Контрцінність або Противага у військовій доктрині це те, що являє цінність для противника, але не несе безпосередньої військової загрози. Наприклад для Росії контрцінність це шкода лише для міст Санкт-Петербург і Москва. Рештою території та містами російська влада може знехтувати.

Також контрцінністю для Росії не є людські жертви. Сильна пропаганда та сильна поліцейська влада здатна ігнорувати будь-які, навіть дуже великі, людські жертви. Це українці бачили потягом всієї війни в ОРДЛО. Але можна також гіпотетично вважати, що контрцінністю для Росії є газопроводи та нафтопроводи на її території, банківські рахунки та інші активи еліти за кордоном, діти еліти, що навчаються за кордоном.

Вступ до НАТО та рефлексивні моделі граничного мислення

Використання ядерної зброї має регулятивний характер, тобто включене у систему міжнародних договорів. Окрім того світові суб'єкти, що є власниками ядерної зброї, входять до так званого Ядерного клубу, який обмежувально діє щодо будь-яких наступних учасників цього клубу.

Використання ядерної зброї суб'єктом з непрогнозованою політикою, без стратегічної компетенції, який не демонструє цивілізаційних домагань, який підвладний егоїзму, ейфорії чи ресентименту, не має легітимності. Тому для такого суб'єкту учасники Ядерного клубу застосовують санкції, обмеження, обструкції та ведуть проти нього інформаційну війну.

Націоналістичний ресентимент України в цьому плані нічим не відрізняється від класового ресентименту Північної Кореї. Водночас Ізраїль, маючи високого рівня ресентимент через неосмислену історію Другої світової війни, а також арабо-ізраїльський конфлікт, зайняв позицію відмови від публічного визнання наявності ядерної зброї.

Тобто навіть якщо ви збираєтесь чи вже винайшли, випробували і приготували до застосування ядерну зброю чи вам вона дісталася у спадок, але ви не маєте цивілізаційного рівня домагань і прогнозовану для решти ядерних держав політику, ви будете зазнавати обмежень і тиску, як Україна чи Іран, або ж будете маргіналізовані як Північна Корея. Або ви змушені будете діяти так, як Ізраїль, повсякчас потерпаючи від світової критики своєї політики. Або ви будете перебувати у взаємному ядерному ресентименті, як Пакистан та Індія. Ресентимент – це не просто шлях на світовий маргінес, це блокування розвитку.

Просте запитання: чому Україні не дозволили володіти ядерною зброєю після розпаду СРСР? Наша спроба раціоналізації – типу, ми самі погодилися чи у нас не було можливостей утримувати ядерну зброю – не витримує жодної критики.

Україні не дозволили мати ядерну зброю, тому що Україна не мала, досі не має і не збирається мати цивілізаційні домагання, прогнозовану геополітику (ми двічі змінювали геополітичну орієнтацію за останні 30 років – на нейтральну в 1991, на західну в 2014), не демонструє ознак мислення та рефлексії у своїх перетвореннях.

Наступне запитання: чому українські політики чи вся українська еліта не визнає факту ядерного шантажу Росією України під час окупації Криму Росією? Європейські політики про це свідчать, сам Путін у документальному фільмі це відкрито заявляв. Але українські політики це не обговорюють. Чому так?

Можлива доволі несподівана відповідь на це питання. Саме уявлення про те, що є непереборна обставина для українського національного егоїзму, яка змушує діяти під тиском Росії, є настільки нестерпним для української еліти, що вона блокує розум, мислення, рефлексію та знищує залишки гідності від того короткого набуття ними цієї гідності протягом Майдану 2013-2014 років.

Українці, що мають сентимент до національного егоїзму, справедливо побоюються, що включити мислення це значить розпрощатися зі своїм ілюзорним національним егоїзмом. Але раз так, то саме національний егоїзм у формі дегенеративного націоналізму не просто не дає Україні розвиватися, а становить загрозу самому її існуванню.

Якщо українці не включають мислення та рефлексію, то як би там не склалася ситуація – Україна в НАТО чи Україна поза НАТО – це нічого не дасть Україні в плані безпеки.

Розміщення ядерних ракет США на території України не убезпечують Україну від ядерної війни з Росією. Вступ України до НАТО не вирішує жодної проблеми її військової безпеки, оскільки вона повністю залежить від ядерної безпеки.

Фронтирна Україна може балансувати між центрами сили лише завдяки кмітливості мислення, спритності рефлексивних рішень, гнучкості самовизначення і орієнтації на фундаментальні зміни, які змінюють саму її ідентичність.

Вироджений чи дегенеративний націоналізм веде Україну до загибелі.

Що таке рашизм?

Рашизм став уже називним для політики, що проводить Росія з моменту розпаду СРСР. Що таке рашизм? Онтологія рашизму Рашизм суть англомовний варіант "росіянізму", вперше як термін вжитого Олександром Герценом у романі "Минуле і думи"...

Одинадцять фронтів

Спроба помислити війну як певні напрямки завзятої активності, гідної наполегливості та роботи задля перемоги. У війні можна виділити 11 фронтів...

Війна та прєдєли

Зазвичай війну розуміють як продовження політики іншими засобами до екзистенційних меж (великих руйнувань, масової загибелі) і отримання в результаті цього екзистенційних переваг – світу, який краще довоєнного, хоча б з точки зору однієї зі сторін...

Звернення до мислячих людей світу

Тарас Бебешко: Війна, що її підло розпочав агресор, показала інерційність і повільність практично всіх міжнародних інституцій, системи міжнародного права – сучасної архітектури світу загалом...

Вперед до після перемоги!

Сьогодні у більшості українців накопичилося безліч припущень, які свідчать про неадекватні стратегічні уявлення. У чому смисл війни Росії проти України? Не вказуваний в російській пропаганді смисл, не той, який ми проговорюємо в українській пропаганді, а дійсний? Чому ми думаємо, що українці можуть стояти на смерть за свій смисл війни, а росіяни не можуть стояти на смерть за свій смисл війни, хай би навіть Росії довелося зазнати повного краху чи знищити разом з собою весь світ? Чому ми думаємо, що воювати можна лише з високим моральним духом? Хіба смертельна агонія дає меншу мотивацію у війні, ніж високий моральний дух? Чому ми думаємо, шо допомога Заходу означає, що він зацікавлений у швидкій перемозі України? Що з того, яку допомогу нам надають і як це роблять, про це не свідчить? Україна опиняється у моделі війни не на виснаження, а на повне знищення: величезні руйнування та масові жертви українців в обмін на мінімально-достатні фінансування, гуманітарну допомогу та постачання зброї та боєприпасів з боку Заходу – і так довго, дуже довго...

Шанс української цивілізації

Росія намагається вчинити цивілізаційне самогубство і при цьому готова потягнути за собою весь світ. Україні понад усе потрібно здобути перемогу над Росією так, щоб Росія втрималася над прірвою, а не здійснила апокаліпсис...