90 років тому 26 травня – 6 червня у Харкові відбулася Всеукраїнська правописна конференція, яка ВПЕРШЕ кодифікувала український правопис, що через вбивства та репресії мовознавців і вилучення характерних ознак внутрішньої структури мови був знищений навесні 1933 року.
Чинний Український правопис (ост. вид. 20012 р.) як основна мовна конституція – це наслідок і узаконення так званої української радянської мови, яку "нормалізовано" у 30-80-і роки ХХ ст. через асиміляцію, репресії та розстріли українців. Початок відліку цього правописного лінгвоциду й геноциду – московсько-більшовицька окупація України в 20-і роки ХХ ст. і "сталінський" Правопис 1933 року та подальші системні й цілеспрямовані дії, що узаконено тривають і ДОСІ як зумисний антиукраїнський спротив і як незнання та звичка так писати і говорити.
Вмотивована спроба кардинально змінити мовну конституцію зі "сталінської" на українську зародилася на I Міжнародному конгресі україністів 27 серпня-3 вересня 1993 р. Відтак уряд України 8 червня 1994 року своєю постановою затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України на чолі з тодішнім віце-прем'єром міністром М. Жулинським. Виконання цієї праці покладено на відновлений 1991 року Інститут української мови на чолі з член-кореспондентом НАН України Василем Німчуком.
Напрацьований проєкт нової редакції "Українського правопису" від липня 1999 року залишився незреалізований і досі через наскрізну політичну неспроможність, неадекватність та неосвіченість значної частини українського суспільства. Прикметно, що 17 червня 2015 року Уряд своєю постановою затвердив новий склад Української національної комісії з питань правопису, що, з огляду на переважну кількість у ній шанувальників української радянської мови та нефахівців з української мови та правопису (попри яскраву меншість професіоналів-україністів), не здатна буде розв'язати проблеми дерадянізації та деколонізації нашого Правопису (про це більше у моїй книжці, що незабаром вийде "Мовна норма: пошук істини").
Отож основний продукт багатолітньої мовознавчої правописної думки та кульмінація логічної українізації 20-их років – Український правопис 1929 року – після цькування його творців: перекручень, оббріхувань, репресій та розстрілів – знищено наприкінці 1933 року. Як згадує сучасник подій, видатний мовознавець Ю. Шевельов (Шерех), "Хвиля [справжнє прізвище Олінтер чи Олентир, очільник новоствореної Правописної комісії, заввідділу агітації й пропаганди Політбюро ЦК КП (б), із 1933 року заступник наркома освіти УРСР – І. Ф.] вважав перегляд правопису за найнагальніше й найважливіше завдання. Його виконано дуже в короткий час [...] новий правопис прилюдно не обговорювали, тільки Хвиля зробив з цього приводу кілька заяв. Хто переглядав правопис, невідомо. Найімовірніше це був Каганович [Наум (Нухим Аронович) Каганович – "єврей з походження, росіянин культурою" – новопризначений директор Інституту мовознавства, диктатор зросійщення української мови – І. Ф.]. Газети й інші видання перейшли на новий правопис негайно – у травні 1933 року, – ще до його публікації, і непідготовлені читачі опинилися перед доконаним фактом" (Ю. Шерех). Знаково, що тих двох убивць українського правопису й мови свої ж, енкаведисти-комуністи, розстріляли: Кагановича 1937 року, Хвилю (Олінтера) – 1938 року. Розстріляно 26 лютого 1939 року й організатора Голодомору росіянина П. Постишева (другий секретар ЦК КП (б) У) - натхненника цькувань наркома освіти М. Скрипника за українізацію та правопис 1929 року... як "японського шпигуна" та "правого троцькіста"...
Yaroslav Yurkiv:
Mykola Fedoriy:
Yaroslav Yurkiv:
lohik:
Українська мова і пісня признані наймелодійнішими у світі...
За своїм життям ретельніше слідкуйте!