Їх діти не можуть чекати...
Продовжу тему двох останніх текстів.
Разом з усіма співгромадянами з цікавістю слідкую за перипетіями судового двобою адвоката нашої фірми Івана Чорного з недостойними на думку міністра пана Луценка високого звання "поліцейський" (чи то поліцай, а може поліціянт?) співробітниками ДАІ. Іван Тимофійович намагається у суді з'ясувати, наскільки правомірним є використання приладу "ВІЗИР".
Завжди заохочую наших адвокатів до таких позовів. Виграємо – забезпечимо торжество права і справедливості. Програємо – теж не біда. Державних службовців у формі триматимемо, змусимо норми законів пригадати. Все розбудові правової держави на користь.
Подібних процесів пам'ятаю багато. І що мене вже багато років вражає, так це просто казкова необізнаність державних службовців стосовно законодавчих норм, які регулюють їх діяльність. Таке враження, що шукати і вивчати профільне законодавство вони починають тільки після отримання виклику до суду. А до цього керуються такою собі усною чиновницькою творчістю. Мій начальник сказав мені, що...
Ось і цього разу адвокат Чорний неабияк вразив відповідачів у погонах, нагадавши їм, що відповідно до абзацу третього пункту 21 частини першої статті 11 Закону України "Про міліцію", міліціонери мають право використовувати не будь-які технічні засоби фото- і відеоспостереження, для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху, а лише передбачені нормативно-правовими актами.
Питання: "Яким нормативно-правовим актом передбачено використання радіолокаційного вимірювача швидкості "Візир"?", – якщо не поставило державних мужів та дам (до речі, вони ходять до суду групами до восьми осіб) у глухий кут, то змусило замислитись. В усякому разі, негайної відповіді годі було й чекати. А пояснення дорослих чоловіків у величезних кашкетах та з великими зірочками на погонах типу: "Ми ж не на вулиці ті "Візири" знайшли, нам начальство їх видало", – навіть коментувати не варто. Інше питання, у яких компаній і за яку ціну начальство ті прилади придбало, але то тема іншого тексту.
Дещо пізніше довелося влаштовувати носіям офіцерської честі черговий лікнеп на тему "що таке нормативно-правовий акт". Бо притягли вони на чергове судове засідання документ під заголовком "Службова телеграма". Ця телеграма і телеграмою не була, бо відповідно до тексту мала передаватися електронною поштою. Ось так підлеглі пана міністра Луценка дізналися, що нормативно-правового акта, який передбачав би використання сумнозвісного "Візиру" не існує. Сумне відкриття. Сподіваюсь, їм тепер відомо і те, що нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, підлягають державній реєстрації Мінюстом.
Мимохідь згадується бородатий анекдот. Не можуть їх діти чекати, поки нормативно-правовий акт затвердять та ще й у Міністерстві юстиції зареєструють.
Отже, слідкуватимемо за процесом далі. Хто виграє – побачимо. Але у тому, що міліціонери відкриють для себе багато нового, можна не сумніватися.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
