Засади державної політики у сфері воєнної безпеки
Зрадництво проти України і співпраця з Путіним-агресором у Європі триває. Після Австрії путінський обхідний проект "Південний потік" підтримала ще й Сербія, кандидат на вступ до Євросоюзу. Франція продовжує тренування 400 військових моряків із Росії, аби вони опанували експлуатацію французьких бойових кораблів-вертольотоносців "Містраль", знаючи, що Путін може їх задіяти у Чорному морі для агресії проти України. Французький посол у Москві вже говорить про необхідність відновлення членства Росії у G8, про потребу спрощення візового режиму для росіян. Міністр закордонних справ Німеччини знову закликає Україну сісти за стіл переговорів з терористами...
Більш тверду і цілісну позицію щодо спільної протидії Путіну-агресору займають США, Канада, Польща, країни Балтії, військове керівництво НАТО. Але спільної, консолідованої з Європою, анти-путінської стратегії – поки не складається. Застосування "третього пакету" санкцій проти Росії вже вкотре відкладається на невизначений термін.
Доки у Європі на керівних постах political anymals набагато більше, ніж державних діячів, здатних вірно оцінити наміри і масштаби загрози з боку Путіна для Європи і світу, аби діяти консолідовано, рішуче й ефективно, Путін може почуватися більш-менш спокійно й далі нарощувати свій диверсійно-дестабілізуючий потенціал.
Що за цих несприятливих умов у сфері воєнної безпеки має робити Україна?
1) У протидії путінській агресії розраховувати на власні сили і засоби.
2) Твердо відхиляти явно пропутінські "поради" європейських лідерів, що суперечать інтересам України. Публічно і жорстко реагувати на явно недружні, зрадницькі щодо України заяви і дії (бездіяльність) європейських посадовців.
3) Домогтися поновлення присутності США за столом багатосторонніх переговорів з локалізації агресії Росії проти України.
4) Поглиблювати співпрацю з США, Великою Британією і НАТО в цілому у воєнно-політичній, військово-технічній та військовій сферах.
5) Домогтися укладання договорів про військову допомогу з боку США та Великої Британіі (як Сторін неефективного Будапештського меморандуму) і, на дальшу перспективу, з НАТО – на випадок воєнної агресії проти України.
6) Невідкладно, не чекаючи завершення АТО, розпочати будівництво армії нового типу, що має базуватися на:
- мобільних і боєздатних силах постійної готовності;
- потужному резервному компоненті, з урахуванням позитивного досвіду Швеції, Швейцарії, Ізраїлю і Нацгвардії США;
- Силах спеціальних операцій і засобах інформаційної боротьби;
- закупівлі (лізингу) сучасних озброєнь і військової техніки на Заході;
- нарощуванні потенціалу вітчизняної оборонної промисловості.
Ключову роль у вирішенні цих завдань мають відігравати не Верховна Рада, не Уряд – Президент як Верховний головнокомандувач і Рада національної безпеки і оборони, яку він же очолює.
