Новий Патріарх і майбутнє УПЦ (МП)
В одному з блогів я уже згадував, що в передачі "Имя России" "Александра Невского представлял один из наиболее влиятельных иерархов РПЦ митрополит Кирилл. Тот самый Кирилл, который на рок-концерте в Киеве, посвященном 1020-летию крещения Руси, скандировал речевки "Россия, Украина, Беларусь – это все святая Русь!". Спору нет – умеет говорить, убедительно, эмоционально. Да вот начал с того, что украинцы нехорошие переписывают историю (к лицу ли церковного иерарха давать оценки, касающиеся соседней страны, где значительная часть населения принадлежит к пастве его церкви?). А далее отдает должное Александру Невскому, который понял, что основная опасность не от монголо-татар, а от Запада. Потому что это от Запада исходит "цивилизационный" яд, саму душу Руси хотели покорить, а от Орды можно было хоть данью откупиться. И этим он отличался от Данила Галицкого, который как раз искал поддержки Запада против Орды".
А у практичній діяльності ще 1993 року митрополит Кирило став ініціатором створення Всесвітнього Російського Народного Собору, був співголовою, з 1995 року – заступником голови ВРНС. І на озброєнні його була так звана "Русская доктрина" (раджу подивитися бодай витяги з неї, бо вони вельми красномовні).
Тому обрання патріархом РПЦ митрополита Кирила зробить політику РПЦ агресивнішою, у тому числі і щодо України. Ні про яку автокефалію не йтиметься, натомість аналітики вже говорять про те, що буде спроба обмеження прав УПЦ (МП), повернення до статусу екзархату, який вона мала під час СРСР.
У той же час, як відомо, дія породжує протидію. І такий курс може призвести до протилежного, а саме посилення в самій УПЦ (МП) тенденції до автокефалії.
