Простий вибір

Останні опитування свідчать – не менше половини українців прагне інтеграції з Європейським союзом. Дуже важливо, що цей шлях підтримує дві третини молодих людей – віком до 30 років. Показово, що ці настрої не залежать від географії: молоді люди з Криму, Донбасу чи Львова однаково бачать перспективи своєї країни.

Чи маємо ми вибір насправді, і що це за вибір?

Дискусія зараз переважно зводиться до обговорення економічних дивідендів: що вигідніше – Зона вільної торгівлі з ЄС, як частина угоди про Асоціацію, або Митний союз з колишніми радянськими республіками. Існують різні експертні оцінки.

У разі створення ЗВТ ми отримуємо вільний вихід на величезний європейський ринок. Відкритість економічних кордонів неминуче потягне за собою модернізацію промисловості. А запровадження норм європейського законодавства – поліпшення інвестиційного клімату. Введення європейських стандартів позначить новий рівень споживчої якості.

Експерти попереджають і про можливі втрати через зростання конкуренції та реструктуризації економіки. Але вони погоджуються в тому, що втрати будуть короткостроковими. У середньо та довгостроковій перспективі нас очікують важливі позитивні зміни. І досвід країн колишнього Радянського блоку, що вже вступили в ЄС, це підтверджує.

У разі вступу до Митного союзу теж можливий економічний ефект, як при будь-якому варіанті інтеграції.

Але навіть те, як нас "запрошують" до МС, не може не викликати занепокоєння. Часом це має вигляд відвертого шантажу. Це питання пов'язують і з цінами на газ, і з введенням тих чи інших санкцій у відношенні українських товарів.

Економічні показники – це важливо. Але питання "скільки?" не має сенсу без питання "як?". Тактичні переваги неминуче обернуться розчаруваннями, якщо стратегія обрана неправильно.

Який насправді вибір ми робимо? Нам нав'язують точку зору, ніби це вибір між Європою та Росією, Брюсселем і Москвою.

Це не так. Це не є вибір між геополітичними центрами. Адже ми не збираємося всією країною переїхати кудись в Іспанію чи на Урал. Або відмовитись від права розпоряджатися власною державою і власною долею.

Це вибір інституційний, вибір моделі цивілізації і країни, яку ми хочемо залишити своїм дітям. Ми визначаємо для себе, як ми будемо жити, на що орієнтуватися.

Невипадково угоду про Асоціацію України з Євросоюзом пропрацьовано настільки докладно. 1800 сторінок замість 40-50, як у подібних угодах з іншими країнами. Зобов'язання, які ми беремо, це, в першу чергу, наші зобов'язання перед самими собою. Вони стосуються зміцнення демократичних інститутів, пріоритету прав людини, звільнення економіки, боротьби проти корупції, ефективної судової системи. В яких би інтеграційних процесах ми не брали участь, без цих змін дивідендів від них або не буде, або вони не будуть довгостроковими. Такі перетворення, як повітря, потрібні нам самим, а не Європі.

Конкурентна економіка та енергетика, прозора влада, яка представляє інтереси громадян, а не олігархічних груп, ефективне місцеве самоврядування, справедлива соціальна політика, нові стандарти екології – це буде лише наслідок нашого вибору європейської моделі.

Позиція нашої політичної сили, моя позиція – незмінні: Угода про асоціацію має бути ухвалена і в ідеалі парафована до кінця цього року. Президент Янукович має виконати свої обіцянки і не піддаватися корисливим політичним інтересам. Процес зближення з Європейським союзом був поставлений під загрозу безвідповідальними діями окремих людей, наділених владою. Але, як і раніше на зустрічах з європейськими політиками, так і зараз ми заявляємо: ці люди підуть, а Україна, як частина Європи – залишиться. Сподіваюся, що у наших європейських партнерів вистачить мудрості це зрозуміти.

Звичайно, вибір у нас є. Але це не є вибір між умовними Сходом і Заходом. Це вибір між беззаконням, деградацією, неминучим хаосом і новим майбутнім нової країни.

•   Рубрика: 
• Політика