''Давня політична дружба'' Тягнибока і Ле Пена
Прогулюючись Києвом, я завжди збирав листівки виборчої кампанії всіх кандидатів в президенти – для політолога важливо читати різні точки зору. Вчора я взяв брошури партії "Свобода" у форматі А4 зі словами на обкладинці: "А з іншого боку – Тягнибок".
На задній сторінці обкладинки було дев'ять фотографій кандидата Олега Тягнибока, спрямовані на те, щоб переконати виборців у його міжнародних контактах і його підході до внутрішньої політики. Мене дуже здивувало саме те, що Тягнибок і французький лідер Національного фронту Ле Пен посміхалися разом на одній світлині. Поруч із фото було написано "Із провідником французьких націоналістів Жан-Марі Ле Пеном – давня політична дружба". Ле Пен не є політичною фігурою, з яким мають бажання фотографуватися більшість європейських політиків – не кажучи вже про "давню політичну дружбу" з ним. Ле Пен не є націоналістом, радше нео-фашистом – і це дуже далеко від українського націоналізму.
Посилання "Свободи" і Тягнибока на Ле Пена і Національний фронт показують, якою мірою вони дуже далекі від ідеології українського націоналізму, представниками якого вони помилково себе вважають. Цим посиланням на Ле Пена Тягнибок дає зброю тим українофобам (наприклад, Дмитру Табачнику, який би став відповідальним за педагогіку в новому про-янукович-уряді, якщо Янукович буде обраний президентом) і російським політикам, які продовжують асоціювати український націоналізм з фашизмом – як це завжди робила радянська пропаганда.
Свобода дає додаткову зброю до цього старого радянського ідеологічного аргументу, оскільки до 2002 року вона називалася соціальною національною партією (СНПУ), яка не випадково нагадує [німецьку] Націонал-соціалістичну партію. Прапор СНПУ був створений за шаблоном нацистської свастики.
Три крила організації українських націоналістів (ОУН) ніколи не мали фашистської ідеології, оскільки вони були національно-визвольним рухом, який прагнув створити незалежну державу. Професор Олександр Мотиль (Ратгерський університет, США) у своїй книзі "The Turn to the Right" пояснює це як важливу відмінність між ОУН і фашистським рухом у міжвоєнний період. Фашисти в Італії, Іспанії та Франції вже мали незалежні держави, і вони прагнули побудувати фашистські режими в цих державах.
Походження "Свободи" з СНПУ свідчить, що на сьогодні в Україні не існує справжніх націоналістичних партій. "Державна самостійність України" Романа Коваля давно припинила своє існування, УНА-УНСО були поглинені іншими політичними силами або відійшли від націоналізму до євразійства ("Братство" Дмитра Kорчинського), або були куплені корумпованими бізнес-інтересами (КУН – Комітет управління Нафтогазу).
Віктор Ющенко, будучи якось у гарному настрої кілька років тому, сказав, що СДПУo – така ж соціальна демократія, як морські леви – це леви. Крім того, я хотів би додати, що Партія "Свобода" так само подібна до ОУН, як концепція "Свободи" – до автократії.
Cаме тому всі три крила ОУН в українській діаспорі завжди дуже обережно ставилися до "Свободи" і Тягнибока, і трималися на відстані від них. Західні українські виборці, сподіваюся, зроблять так само.
Україна не має потреби в Ле Пені чи в будь-кому, хто має "давню політичну дружбу" з ним.
