КДБ, СБУ та віртуальні ''націоналісти'': Варта Руху-Cоціал-національної партії України-Свобода
http://www.taraskuzio.net/kgbdocuments.html
http://www.taraskuzio.net/kgbdocs/KGB_Nationalists1.pdf
Цей текст супроводжуючих документів КДБ був написаний західним експертом, що побажав залишитися анонімним:
57 сторінковий pdf-файл, який ви бачите, є частиною архівної колекції, відомої під назвою "Папка 48". "Папка 48" містить матеріали, зібрані диверсійним підрозділом, відомим як "Загін З", який діяв під керівництвом Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР в останні роки існування Радянського Союзу. Головною метою "Загону З" був контроль за протестними рухами – культурними, соціальними, екологічними чи загальнополітичними – шляхом проникнення в їхні організації, які виникали в Україні в той час (1989-1991 роки).
Згадані п'ять сторінок є особливо важливими, оскільки містять назви організацій, в які проникли співробітники "Загону З": УМА, УНА-УНСО, "Січ", "Варта Руху" (служба безпеки "Руху"). Більше того, "Папка 48" повідомляє, які посади агенти "Загону З" змогли отримати в цих організаціях. Дуже цінною є інформація про агента з позивним "Волонтер" який зміг не лише увійти до складу "Варти Руху", а й очолити її. Цей матеріал також вказує на те, що "Волонтер", працюючи на високій посаді, зумів привести близько двадцяти агентів у цю організацію – утворення, завданням якого був захист лідера "Руху" і майбутнього кандидата в президенти В'ячеслава Чорновола.
Зрозуміло, що після прочитання цієї інформації одразу ж виникає запитання, чи вона автентична; подібний матеріал може бути продуктом звичайної інтриги. Насправді історія отримання "Папки 48" досить проста. Після розпаду Радянського Союзу документи "Загону З" було перенесено з Києва до Москви тодішнім керівником контррозвідки КДБ Миколою Галушком. Протягом початку та середини 1990-х років Борис Єльцин і Вадим Бакатін (голова новосформованого ФСБ) дали дозвіл американським науковцям ("Єльської" групи) досліджувати і навіть знімати фотокопії різних документів з позначкою "державна таємниця", у тому числі "Папки 48". Після того, як документи опинилися в Сполучених Штатах, один із дослідників поділився своїми напрацюваннями з Гербертом Ромерштайном, легендарним "інформаційним офіцером", який працював спочатку в Комітеті з розвідувальної діяльності Палати представників США, а згодом – в Інформаційній агенції США. Ромерштайн, у свою чергу, передав матеріали своєму старому другові, колишній керівниці КУНу Славі Стецько в кінці 1990х років.
Читачі також можуть запитати, чому цей матеріал з'явився лише зараз. Цьому теж є просте пояснення. З 2000 до 2004 років головною турботою тих, хто володів копією "Папки 48", була ідентифікація (закодованих) імен агентів, які проникли в УНА-УНСО, адже зазначена організація на той час ще активно працювала. Такі утворення, як "Варта Руху", які, зрештою, зникли, не привертали до себе значної уваги.
Підхід змінився у 2005 році. Почали з'являтися статті, в яких прослідковували еволюцію від "Варти Руху " до Соціал-національної партії (з її подібними до свастики відзнаками) і далі до ультранаціоналістичного утворення "Свобода". Зважаючи на нову інформацію, особи, які мали доступ до "Папки 48", дійшли висновку, що необхідно дізнатися, ким був агент "Загону З" з позивним "Волонтер". Існувала ймовірність того, що "Волонтер" усе ще вів активну діяльність і виконував накази Москви. З 2006 до 2009 років декількох експертів попросили ідентифікувати особу, яка очолила "Варту Руху" після Дмитра Поїзда (на що вказував документ) – цією особою і був би "Волонтер". Прорив відбувся на початку 2009 року, і згодом ця інформація підтвердилася влітку. Усі джерела повідомили, що цією особою був Олег Тягнибок! Зважаючи на те, що Тягнибок очолює "Свободу" – організацію, яка не припиняє нагадувати всім, що вона готова захищати національні інтереси України, доцільним було б навести докази того, що Тягнибок не є тим, за кого себе видає, і що він може бути повною протилежністю того образу, який він собі створює. У 2010 році з'явився консенсус щодо необхідності опублікувати "Папку 48".
В якості післямови хотілося б сказати, що українські правоцентристські сили хронічно нездатні створити партію, яка б сповідувала цінності свого ідеологічного напрямку, як їхні колеги в решті євроатлантичного світу, і неспроможні виробити програму діяльності, яка була б справді патріотичною і справді постсоціалістичною. Справа Тягнибока "Волонтер" може дати багато пояснень цьому парадоксу, проте це вже зовсім інша історія.
