Перший лист з Лук'янівки
Сьогодні минув місяць мого перебування в СІЗО. Показово, що арештовували мене нібито за повільне читання матеріалів справи. Проте, за цей місяць мені не надали жодної сторінки для ознайомлення, не провели жодної слідчої дії по цій кримінальній справі.
Власне, такий підхід мене не дивує. Від початку було ясно, що так звана справа про водія – не кримінальна, а політична. Про це було ясно всім, хто був на суді, що розглядав клопотання Генпрокуратури змінити мені запобіжний захід із підписки на арешт. Закон передбачає для цього єдину причину – самовільне порушення вказаного слідчим місця перебування. Простіше кажучи – втечу. Що ж мені, затриманому під власним помешканням, інкримінувалося? Перше – невизнання своєї вини. Друге – відмова давати свідчення. Ці дві позиції – гарантовані Конституцією права. Тож, вимагати арешту за використання своїх конституційних прав – цікава ознака часу. Але важливішою була озвучена у суді третя причина – Луценко дає публічні коментарі та інтерв'ю. Як зупинити це нахабство? Під арешт його, в камеру Лук'янівського СІЗО! Партія сказала "Нада!" – Різницько-Печерський суд сказав "Єсть!"
Так вже повелося в нинішній прокуратурі, що звичайного цинічного порушення замовних справ та кричущих порушень законодавства в ході слідства їм мало. Хочеться куражу! Тому звинувачення мені пред'явили в переддень мого дня народження, арештували в переддень Нового року. Місячний ювілей перебування в камері не міг не відзначитися чимось новеньким. Я це зрозумів, але все ж недооцінив моральних збоченців із ГПУ. По-перше, вони викликали в Генпрокуратуру мого 20-річного сина Сашка. Йому намагаються пришити погрози на адресу слідчого під час засідання суду 20 днів тому. Те, що із зали лунали різні, у тому числі неприємні характеристики прокурорів – факт. А як інакше? Пан Войченко мав знати: якщо крокуєш в ногу з нинішньою владою – доведеться постійно вступати в лайно! Але додуматися переслідувати силами ГПУ саме мого сина – підлість ще та!
Не забула ГПУ й про мене. Після абсурдної "змови з водієм" та феєричного епізоду у справі отруєння Ющенка мені пред'явили справу про "незаконне відзначення Дня міліції у 2008 та 2009 роках"!
Не буду розводитися про те, що 25 січня я провів у ГПУ 7 годин без жодних слідчих дій, 9 годин прикований наручниками до міліціонера, без їжі, води і без права на зустріч із адвокатом. Цим нікого не здивуєш.
Але навіть в нашій країні, де заступник генерального прокурора у перервах між публічним співом "мурки" випускає на волю вбивць, я думаю, здивує фабула мого нового "злочину".
Отже, міністр внутрішніх справ, який підписав План та розпорядження про проведення урочистих заходів до Дня міліції, "злочинно запланував" виступи Верховного головнокомандувача – Президента країни, Прем'єр-міністра та Голови Верховної Ради України, які підбили підсумки роботи МВС, поставили нові завдання та нагородили державними та відомчими нагородами. Чому? Бо, виявляється, у жовтні 2008 року Постановою КМ були обмежені святкові заходи. Пояснення, що профінансовані з бюджету урочисті заходи за участю вищих посадових осіб та міжнародних делегацій не мають нічого спільного із безкоштовним для бюджету урочистим концертом і трансляцією по телебаченню – не допомогли. Порахували у збитки, завдані державі, навіть вартість нагород та квітів вдовам загиблих міліціонерів, а також вартість панахиди із ветеранами Чорнобиля весною 2009 року! Як пояснити керівникам МВС Росії, Грузії Польщі, Білорусі, Молдови, Словаччини, Румунії, що вони, покладаючи вінки до пам'ятника загиблим міліціонерам України у ніким не скасований офіційний День міліції, беручи участь у робочих міжнародних зустрічах у приміщенні МВС, виявляється, сприяли реалізації розробленого Луценком злочинного плану нанесення збитків українській державі? Що подумає про нас світ і, зокрема, Білорусь, очільник МВС якої задля участі в офіційних заходах Дня української міліції Указом президента навіть перейшов із виконуючого обов'язки в ранг міністра внутрішніх справ? Й головне – як пояснити цей плювок "незаконного святкування" 300 тисячам українських міліціонерів і 500 тисячам ветеранів правоохоронних органів?!
Як пояснити, що урочисте заслуховування президента, прем'єра і спікера – не святковий тост, я не знаю. Зате знаю, що за цією схибленою логікою треба притягувати до відповідальності не тільки керівництво ГПУ, СБУ, Міністерства оборони, але і обох Президентів, що посміли без дозволу слідчого Войченка святкувати на Хрещатику Дні Незалежності України!
Розумію, що моя іронія – риторична. Є багато пояснень – чому, але я, як міністр і політик, не зміг зупинити Орду. Тепер – їх час! Всі все розуміють. Це – не кримінальні справи. Це – політичні розправи. Мені прямо говорять: дай покази, що наказ святкувати віддала Тимошенко і ти залишишся свідком. Мені вже натякають, що крім камери смертників є ще й загальні камери не з числа колишніх правоохоронців. А в тебе ж сім'я, невже тобі треба більше всіх?... Я зовсім не геройствую і не розраховую на аплодисменти скутих страхом і розчаруванням людей. Просто я знаю, що наступив час індивідуального захисту своїх принципів і тієї України, в яку ми віримо. І плював я на їхні кримінальні справи. У мене ростуть два сини, яких вони вже бояться!
P.S. Щиро дякую всім, хто підтримав мене і мою сім'ю в цей час випробувань.
Юрій Луценко
27.01.2011 р.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
