Кирило Лукеренко журналіст

Фантазія на тему диктатури

18 липня 2016, 03:28

Невдала спроба перевороту в Туреччині для України цікава не аналогіями, а увагою, яку вона привернула до сценарію силового захоплення влади.

Так, ситуації різні, інгредієнти несхожі, актори відмінні, знання турецьких реалій та історії наявні у одиниць українських коментаторів. Однак новини про путч за Чорним морем прийшли на одному тижні з невтішними новинами з Україні.

Ідеться не про конкретні факти зради, а про щось навіть гірше, укорінення зневіри. Це тло, що може стати тлом для повороту в бік авторитаризму.

Довіра, якої нема

Це прикра, навіть загрозлива ситуація вакууму довіри. Українці не готові приймати за дзвінку монету порожні слова політиків. Можливо її здатні задовольнити справи, але так чи інакше, за певного збігу обставин ця глибока недовіра може трансформуватися у розпач, нервовий зрив, і призвести до нового режиму, позбавленого сентиментальності і реверансів у бік наших з вами прав.

Кілька простих і ясних цифр.

Лише 5,1% українців вірить в успіх реформ.

35,6% вірять що гальмом реформ є Президент, а 38,2% – уряд.

Лише 8,4% українців готові терпіти матеріальні труднощі, якщо це треба заради здійснення реформ.

Це дані з дослідження "Реформи в Україні: громадська думка населення", що його провели Фонд "Демократичні ініціативи" та соціологічна служба Центру Разумкова. Результати опублікували на початку тижня, що минає. Опитування проводили з 11 по 16 травня цього року, загалом опитали 2016 осіб по цілій країні (похибка не перевищує 2,3%).

Іще раз: лише 5,1% вірять, що перетворення у цій країні будуть успішними. Це п'ятеро людей із сотні.

Уявіть сто своїх знайомих: друзі, сестра чи брат, батьки, бабуся, онук, однокласники, пацієнти у лікарняній палаті, покупці у черзі на касу, і просто знайомі учитель, дантист чи перукарка. До речі, ви не забули кадрових військових чи бійців добробатів? Ветеранів? Тепер в уяві розділіть цю всю групу у пропорції 5 і 95.

Так, серед сотні є ще майже чверть (24%) тих, хто сумнівається в успіхові реформ. Ще 37% уже не вірять, але зберігають якусь частку надії. 28% не вірять взагалі.

Отже, ви дивитесь телевізор, там виступає, ну скажімо, пан Гройсман. Він аргументує, він доводить. Він дійсно хоче змін на краще. Але з нашої уявної сотні знайомих йому цілком довіряють лише п'ятеро. Більше 38% людей при цьому дивляться на нього з думкою, що саме він і заважає.

Кількість тих, хто готовий терпіти заради реформ, зменшилась із 10,3% два роки дому до 8,4% нині. Ті, хто неготовий, бо "моє матеріальне становище вже зараз нестерпне", два роки тому були на рівні 28,9%, а зараз – 38,8%. Це 10 відсотків зростання. При цьому в 2016 році на Сході не готові терпіти 49,4% (підконтрольний центральній владі Донбас, до речі, більш терплячий, 37,5%).

При цьому, не забувайте, що опитування проводилося іще до нового підняття тарифів і неприхильної до влади політичної кампанії, що це супроводжувала.

До речі, з 1 вересня кіловат-година електрики буде коштувати 1 гривню 7,5 копійок, а з 1 березня наступного року – 1 гривню 40 копійок.

Що буває, коли нема довіри?

Історія показує на численних прикладах, що розчарування і зневіра породжують авторитарні режими, причому не завжди ця зміна відбувається за одну ніч.

Так, можна проскочити, якщо діяти відповідно. Шанс завжди є, але сподіватися лише на це – марно.

Невдачі приводять до збідніння і розчарування, що у свою чергу тягне за собою вимоги вирішити усі проблеми залізною рукою.

Коли люди говорять про успіх реформ, вони не задумуються на макроекономічними показниками, а просто приміряють ситуацію на себе, свій домашній бюджет. Вони готові терпіти, якщо довіряють. Якщо ж ні, то вони:

або все-одно слухняно погоджуються,

або саботують,

або протестують.

Тоді їх, можна

улестити/обманути,

налякати або

переконати і переконуючи зробити прихильниками.

Перше – це традиційний спосіб популістів. Друге – авторитарного режиму. Третє – дуже важко, це демократія.

Сьогоднішні недовіра і розчарування цілком здатні привести до влади прихильників сильної руки. Але танки на вулицях навряд чи з'являться за місяць чи два. Тут складніше.

Спочатку прийдуть популісти. Ті, хто буде обманювати і обіцяти, що знизить тарифи або знайде інший чарівний спосіб полегшити долю простих людей.

От скажімо, неправда і лестощі заведуть популістів до Адміністрації Президента, при чому ці люди називатимуть себе демократами.

Знов-таки, якщо вони будуть щасливчиками, то їм посміхнеться шанс проскочити (ну, наприклад, уявімо, що світова економіка вийде з кризи і потягне за собою Україну).

Якщо проскочити не вдасться? Якщо брехня зробить популістів, і всю країну банкрутами? Що тоді?

Злидні – поганий радник здоровому глузду. І хибно вважаючи діяльність популістів зразком демократії, хіба не буде логічним кроком звернутися до ідеї та практики твердого порядку, як гарантії від абсолютного розпаду?

Тим більше, що зовнішні вороги навряд чи зникнуть як роса на сонці. Що як гасла нової сили, що здатна захистити від зовнішньої і внутрішньої біди, запалять очі людей?

Що як істерика і розпач народять нову надію, але це буде надія на диктатуру?

І не важливо, хто очолить новий режим – амбітний мільярдер чи ветеран АТО. Не має значення, чи його залізною опорою будуть військові, поліція чи приватні охоронні компанії. Байдуже, чи при цьому говоритимуть про життя знедолених мас, чи занепад нації.

Тут головне, що під соусом порядку і справедливості під ніж підуть закон і з ним особисті свободи.

Але навряд чи ці дві речі зникнуть самі по собі. З ними зникне іще дещо.

Лише уявіть собі

Ми маємо розуміти, що сьогоднішня зневіра завтра загрожує перетворити Україну на країну суворого режиму. Цей образ неуспіху треба малювати уже зараз, щоби знати, куди ми не повинні потрапити.

Що буде, коли частина людей не злякається, і буде чинити опір, в тому числі збройний? Що буде, якщо частина регіонів не схоче жити в цій країні, і заявить, що іде на вихід?

Отже, спочатку будуть арешти і сотні убитих. І прийде страх, який багато хто буде для себе маскувати тією ж надією на стабільне життя.

Новий режим пообіцяє повернути гарячу воду в будь-яку годину доби і року та відремонтувати нарешті дорогу поруч з вашим домом. І з часом, можливо, навіть поверне і відремонтує. Хоча не факт. Можливо і рівень безробіття впаде, і вулиці будуть чистими. Але за цей самий час ви звикнете говорити пошепки, щоби не сказати зайвого.

Тут є іще одна сторона ситуації – люди яким байдуже. Ті, хто нікуди не ходять, ні на які вибори, котрі вважають, що це їх не стосується. Апатія. Самовдоволення. Самонавіювання. Хай розбираються інші.

От уявіть, у вас лише три канали телебачення. А може і 200, але жодного про політику. Зате там показують багато комедій і патріотичних серіалів. Це добре, бо ви менше нервуєте.

В новій країні контролюється усе: від інтернету до мобільного зв'язку. Читати закордонні сайти неможливо, бо їх блоковано. Про ваш спокій дбають, і багато хто за це вдячний новій владі.

Більшості уже не важливо, що цензура вихолощує інформацію, і люди не мають даних, на основі яких могли би прийняти свої самостійні рішення. Рішення приймають за вас. Ви лише їх виконуєте.

Або перевірки документів, на вулиці, на вокзалі, всюди. Ви уже звикли до них?

Усіх подробиць навряд чи можна вгадати, але спробуйте уявити, що вам не дозволено просто так виїхати за кордон. Або навпаки, ви можете врятуватися від арешту, лише коли тікаєте з родиною, кинувши квартиру і кота в ній.

Іще один приклад. Демонстрації заборонені, але студенти все-одно нехтують цим, і одного дня по ним відкривають вогонь, і серед них ваша племінниця.

Будуть чи не будуть золоті статуї верховного лідера, чи групи офіційно за списком затверджених героїв – не так важливо. Що дійсно критично – ані верховний лідер, ані хунта не зможе буде навіть припустити думки, що він чи вона зможуть залишити свою посаду за життя.

Вони знатимуть, що вони назавжди, інакше їм смерть. Вони будуть казати щось про відповідальність перед народом чи фатумом, але насправді це буде страх відплати за злочини. І змістити їх можна буде лише ціною нової революції, і нової крові.

Що робити?

Відповіді на це питання будуть для багатьох несподівані, асиметричні намальованій проблемі. Бо тут не про те, що для нас мають зробити інші, а про те, що маємо зробити ми самі. Це не про закони і бюджети, а про звичаї, звички і спосіб мислення.

Перш за все, треба зрозуміти, що намальована вище картина не є пророцтвом, а ілюстрацією, і що завчасно запрограмованого напрямку розвитку подій нема. Усе можна змінити.

По-друге, відкладіть в пам'яті, що так як було до кризи, ще довго не буде, і не вірте тим, хто обіцяє чудеса. Ми маємо виходити з того, що поліпшити рівень життя швидко неможливо. Відновити довіру за місяць – теж. Але знання і чесна робота здатні творити дива.

Усі, хто розуміють серйозність становища, мають діяти. Не вичікувати, а знати, що зворотній відлік уже пішов.

Рецепти на кшталт боротьби з корупцією, реальних змін на краще в медицині, школі, поліції, війську, на транспорті банальні. Але від них нікуди не дітися.

Нові урядовці, місцева влада, нові політики, судді з честю, правоохоронці і військові, журналісти, аналітики і правозахисники, це наша робота. Але також це справа для водія маршрутки, пенсіонерки, айтішника, будівельника, продавчині на ринку, комбайнера, тренерки у спортклубі, офіціанта, учительки танців, студента чи електрика на заводі.

Або ми це зробимо, або нас будуть за кілька років проклинати.

Наступне. Ми живемо у країні великої і маленької брехні. Не брехати – це те саме, що мити руки перед їжею. В Україні й досі про мило і умивальник більше говорять. Прийшов час ними користуватися.

Це нібито ясне, але дуже непросте завдання. Обман повсюдно: у вищих щаблях, на виборах, на роботі, в магазині, в транспорті, в родині, по телевізору, всюди. Обман став настільки поширеним, що фактично перетворився на одну з національних рис.

Хто ті 95%, котрі сумніваються чи повністю не вірять у реформи? Дуже просто, це люди, яких обманули не раз і не два. Які не вірять іншим, бо обманюють самі.

Боротися з цим можна лише за допомогою власного прикладу. Люди довкола повірять не одразу, а ще більший час піде на зміну моделей їхньої поведінки.

Окреме завдання – виховати в собі звичку не довіряти тим, хто уже ввів в оману, викреслювати брехунів із життя чи з ділових відносин.

Це робота на довгі роки, це фактично новий національний проект: навчитися і навчити не брехати.

Далі. Що робити, коли ви не при владі і ваш вплив на інших обмежено власною роботою чи двором? Коли вам 20 років, і ви приймаєте рішення, що зараз формують ваше життя на багато років уперед?

Треба розуміти, що універсальних рецептів для усіх не існує. Що за вас відповідаєте перш за все ви.

Що важливо дбати і про себе, і про спільне благо. Думайте, як власною працею (а не шахрайством) прогодувати в цей непростий час себе і тих, хто поруч. Допоможіть собі і тоді допомагайте тим, кому ця допомога потрібна.

Не сидіть як заворожені годинами біля телевізора, комп'ютера чи зі смартфоном у руці. Для нас, як споживачів, створено безліч розваг, але часом від них треба відриватися заради простих речей, які за нас ніхто не зробить.

Думайте власною головою, шукайте вихід, розв'язуйте по-новому старі задачки. Винаходьте нові варіанти.

Перевіряйте прочитане. Сказане політиками прокручуйте в голові ще раз.

Не давайте депресіям розтринькувати ваш час.

Говоріть з людьми, не тримайте свої тривоги у собі. Відкрито висловлюйте ваші сумніви – вашим колегам, учителям, політикам, начальникам.

Не давайте себе дурити. Відстоюйте свої права. Найбільше пильнуйте за тим, щоби під приводом спільного блага ніхто не зазирав вам у кишеню.

Не ховайтеся. Шукайте однодумців і робіть з ними те, що не зробить за нас ніхто.

Нарешті, поважайте порядних людей, незалежно від їхніх політичних, релігійних чи інших переконань. Знаходьте з ними спільну мову, в тому числі і буквально. Розрізняйте друзів і ворогів, аби зберегти нерви першим і перемогти останніх.

Щоби не впустити у цю країну диктатуру, треба почати довіряти самим собі. Повірити в нас самих і поширити це довкола. Це дуже важко, але можливо. Іншого виходу нема.

powered by lun.ua
Коментарі — 77
Reflection _ 18.07.2016 07:48
IP: 92.242.97.---
Автор хочет убедить ограбленное население, что нынешняя власть олигархов-мародеров – самое то, что Украине нужно...
И еще он почему-то утверждает, что перераспределение всех благ в пользу олигархов и уничтожение потребителя – это и есть те реформы, которые нужны стране.
Интересно, видел ли автор хоть одну процветающую страну с развитым рынком, в которой отсутствует потребитель (покупатель)?
Это какое-то ноу-хау – рынок без покупателя...
Виктор Тарасов _ 18.07.2016 07:41
IP: 46.175.78.---
Вони знатимуть, що вони назавжди, інакше їм смерть. Вони будуть казати щось про відповідальність перед народом чи фатумом, але насправді це буде страх відплати за злочини. І змістити їх можна буде лише ціною нової революції, і нової крові.

Не знатимуть, а знають, така буде правильно. Нинішня влада робить все, щоб залишитися назавжди, бо інакше їм смерть. Так, влада багато чого каже про відповідальність перед народом, але чомусь народ цього не відчуває. Страх є, бо відплата за злочини не має строку давності. Вони стояли на Майдані? Так, вони стояли, бо був завершений "договорняк" і на сцені стояли вже призначені. Ролі були розписані наперед...
Україна та Європа1065 Aтака Путіна1187 Корупція1288 Уряд реформ392 тітушки18
ОСТАННІ ЗАПИСИ
Віктор Уколов

Стартувала PR-кампанія за зняття санкцій з Росії?

Олексій Гарань

Скільки посад голів комітетів віддала опозиції правляча компартія у 1990 р.?

14
Ірина Федорів

До уваги голови КОДА: Даніш в суді завалює експертизу по каналізації на Бакала

3
Айдер Муждабаєв

Россияне устали от Путина. Это правда. Им нужен Сталин

8
Дмитро Яблоновський

Державні монстри – вбити чи розчаклувати?

3
Сергій Лямець

Авакова и Супрун оставить в правительстве? Зеленский и команда – вы серьезно???

17
Ірина Федорів

Вода з фекаліями: що дала нарада в голови ОДА

12
Артем Петренко

Шанс вырваться из ловушки бедности. Или почему важно, чтобы у Зеленского получилось

24
Сергій Лямець

Коболев получает $1 млн в месяц. Укрзализныця закупает дизель у олигархов. Так зачем нам независимые набсоветы???

7
Сергій Лямець

Зачем Зеленскому стукачи. Что говорит здравый смысл об инициативе платить 10% за доносы

13
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter