Революція, Влада і Міф
До влади приходять а) завдяки виборам, б) завдяки переворотам. Нічого іншого людство поки що не винайшло. Це правило підтверджують навіть старовинні монархії, де влада формально передається у спадок. Якщо новий монарх не викликав аж надто великої відрази серед підданих, він залишався при владі; це був свого роду "мовчазний плебісцит". Якщо ж викликав, його скидали з трону, труїли, вбивали в туалеті, виганяли з країни, садовили в тюрму.
Який саме механізм при цьому задіювався – палацова змова чи "повстання мас" – непринципово. Будь-яка палацова змова все одно враховує настрої посполитих; з іншого боку, будь-яке народне повстання все одно так чи інакше скеровується "великими людьми".
Це – незмінне правило. В науці такі речі називаються грецьким словом "аксіома".
Вибори теж у тій чи іншій мірі скеровуються "великим людьми". Але й "великі люди" повинні зважати на настрої мас. Таким чином, "маси" та "лідери" перебувають у хиткому взаємодоповненні. Хиткому, бо, як вчить нас відомий фізикам принцип Гейзенберга, повністю прорахувати розвиток будь-якої ситуації неможливо за визначенням.
Так званий "тверезий розрахунок" у політиці важить стільки ж, як і хист формувати суспільні настрої. Але розрахунок на настрої та спроба ці настрої переформатувати суперечать одне одному. Тому перемога в політиці може бути лише тимчасовою, неважливо, досягли ви її шляхом виборів чи через переворот. Людина з певними ідеями може бути при владі до кінця свого життя, бо людське життя надто коротке. А от чого не може бути (й не буває), то це вічних "керівних і спрямовуючих" ідей.
В наш швидкоплинний час, до речі, стабільності не вистачає й на коротесеньке людське життя. Хосні Мубарак чи Муамар Каддафі прийшли до влади національними героями, а полишили її ворогами народу. Вважати, що єдиною причиною цього стали підступи ЦРУ – такий же ідіотизм, як і твердити, ніби західні держави не мали жодного відношення до відповідних подій. Істина посередині, але саме всередину подій дивитись ніхто не хоче. "Широким масам" притаманно жити в чорно-білому світі, і ЗМІ та політики цю ілюзію дбайливо підтримують.
Усе вищесказане означає дві речі. З одного боку, слід давно визнати всю безглуздість "теорії змов". Змови можливі, ба навіть неминучі, але насправді світ не управляється змовниками, бо насправді в житті повністю не виконується жоден найдосконаліший план.
З іншого боку, в реальності не існує й жодної "підручникової" демократії. Люди ніде й ніколи не обирають собі правителя на власний розсуд – з тієї простої причини, що більшості людей цього розсуду просто не вистачає. А в сучасних "демократіях" право вирішального голосу має саме більшість.
І саме тому є позбавленими будь-якого будь-якого сенсу розмови про те, що "народ повинен взяти свою долю у власні руки". Те, чого нема, не можна взяти в те, чого також нема.
Статті на кшталт ось цієї пропагують саме точку зору "власних рук". Але шкідливість таких статей не в тому, що викладені в них тези не відповідають реальності. Шкідливість у тому, що автори подібних статей негайно наражаються на підозру про те, що вони (автори, не статті) на хвилі неминучого, судячи з усього, вибуху "народного гніву" хотіли б самі потрапити до влади, котру вони так критикують. Або ж зробити це через вибори, котрі, як уже було вказано вище, є таким самісіньким різновидом "вибуху мас".
Зрештою, цьому сприяє сама кумедність аргументів. Ну, що означає "контроль громадськості над бюджетом"? Що і як ви можете проконтролювати, коли компетентні органи на ваші заяви просто не реагуватимуть?
Весь цей текст не мав би жодного сенсу, як немає сенсу вчергове констатувати, що прискорення вільного падіння поблизу поверхні Землі складає в середньому 9,8 м/с/с. Проте не забуваймо: якщо показники сили тяжіння не можна змінити, то ними принаймні можна скористатися.
Головне тут – не помилитись, як творець першого махольоту Отто Лілієнталь, чиї рештки потім довго згрібали з поверхні Землі. Реальність по-своєму умовна, але це стосується і нас, і тому ми залежимо від правил та законів "умовної" реальності, в певному сенсі створеної нами ж.
Наприклад, вважати, що корупція "не може бути подолана згори" – це те ж самісіньке, що намагатись полетіти винятково силою людських рук. В усіх країнах в усі часи корупція долалася лише згори. Знизу можуть відбуватись тільки революції.
А от наведення ладу знизу не відбувалося ще ніде, починаючи зі стародавнього Шумеру, де перша відома історії народна революція привела до влади реформатора Уруїнгіну. Саме він – син великого вельможі – реально подолав хабарництво тамтешніх судів. Повторюю ще раз: це зробив конкретний лідер, а не "народні маси", які можуть знищити владу, але не можуть управляти собою самі.
До речі, скинутий Уруїнгіною "великий чоловік" (це буквальний переклад титулу) Лугальянда хотів як краще: він створював вертикаль влади. А вийшов колективний суддя Зварич.
"Народних революцій" не буває, як і революцій, створених винятково ЦРУ/Моссад/ФСБ. Кожна революція, як і кожні вибори, є водночас і чиїмось "сценарієм", і "виявом волі мас". Боротися з цим неможливо. Але можна – і треба – розуміти: якщо вам кажуть про необхідність "взяти владу в руки народу" – вам брешуть так самісінько, як і коли твердять про "безпідставні" перевороти руками окремих осіб.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
