Моя вишиванка й не мій Тягнибок

Було і таке: незадовго, коли не помиляюсь, до офіційного старту останньої президентської кампанії, покликала мене ТРК "Україна" так званим експертом. До Одеси. На ток-шоу з Тягнибоком Олегом Ярославовичем.

І так вийшло, що пан Тягнибок мав із собою чи не скриню класного грузинського вина. І після запису програми ми, з ведучими та ще двома експертами, пили це вино, і переконували пана Тягнибока, що етнічний націоналізм як публічно проголошена програма не годиться сьогодні "ні в борщ, ні в красную армію".

Не переконали. І я повернувся до Києва, і випрасував чорно-червону вишиванку, подаровану колегами на стародавній день народження, і вирішив: прийду в ній на інавгурацію президента Януковича (тоді вже ясно було, що президентом зробиться саме цей персонаж).

На інавгурацію я, втім, не потрапив. І вишиванка лежала собі у шафі. Якось так воно склалося, що білу я вдягав кілька разів, а на чорно-червону все не було приводу.

І ось учора я твердо був вирішив, що вдягну чорно-червону вишиванку на 14 жовтня. І ходитиму в ній по Хрещатику. Логічно ж, ні?

Але, на жаль, Олег Ярославович Тягнибок проголосив, що – де-факто – бере Покрову, річницю створення Козацтва та УПА, під своє політичне окрилення. Як підказує моя невиліковна свідомість політичного оглядача – з прицілом на ближчі парламентські вибори.

І я, друзі, розгублений. Голосувати за ВО "Свобода" я з цілої низки причин не збираюся. Як не збираюся їх і підтримувати. Але якщо вийти в чорно-червоній вишиванці на Хрещатик 14 жовтня – це виглядатиме саме такою підтримкою.

І ось я розгублений, і засмучений, і стою перед непростим вибором.

Вкладу-но я мою вишиванку в свій чорно-червоний рюкзак, придбаю квитка до Москви і вийду 14 жовтня на Красную Площадь.