Дві брехні борців за мрію Путіна
Ліричний текст депутата Луганської облради, комуніста Владислава Кривобокова, відомого самовідданою боротьбою за інтереси капіталіста Владіміра Путіна, на те й створений ліричним, щоб із ним важко було сперечатися. Мало кому яка лірика подобається?
Але в прагненні довести перевагу намівміфічного "Євразійського союзу", де, як сказав би Єґор Лєтов, "наверное, совсем не надо будет умирать", шановний луганчанин не утримався від тверджень, котрі йому, очевидно, здаються реальними й переконливими аргументами.
І є небезпека, що не йому одному. А дарма.
В основному з таких тверджень пан Кривобоков пише: "Давайте спросим украинцев: "А не желаете ли вступить в Евросоюз, чтобы уровень и качество Вашей жизни были европейскими?" Ответ очевиден и заранее известен: "Желаем!"
Немає нічого легшого, ніж довести, що сам по собі вступ України до ЄС не приведе і не може безпосередньо привести до створення "європейського рівня життя". Що пан Кривобоков і робить із великим задоволенням.
От тільки замовчує той, взагалі-то, очевидний факт, що коли вступ до ЄС сам по собі не змусить Дніпро текти молоком і медом, то він, натомість, дозволить створити передумови для того, аби розпочати нарешті реформи, про котрі українськи політики торочать увесь період Незалежності.
Чому? А тому, що насправді євроінтеграція – це не шлях "до". Це шлях "від". Від "совка" в політиці й "постовка" в економіці, котрі саме й не дають Україні просуватись уперед, натомість змушуючи її борсатися у вічному "перехідному періоді".
Саме для цього йшли в Європу Польща, Чехія та інші цілком успішні наші вчорашні сусіди по "соцтабору". Тамтешні еліти прекрасно це розуміли. "Повернення до Європи" стояло там в одному ряду з такими наче б то різноплановими явищами, як підтримка дрібних підприємців та політична люстрація. Все це були ланки одного ланцюга.
Українські "еліти", частково через боягузтво, а частково – через захопленість розграбунком радянських активів, сказати вголос цієї правди так і не змогли. Натомість вони підтримували й підтримують цілком брехливу ідею про те, що Європа потрібна Україні як новий "добрий цар".
І ця теза знаходить велике розуміння з боку тієї частини суспільства, котра не хоче і не вміє брати відповідальність на себе, а чекає цього самісінького доброго царя. Чекає здавна, ще буквально з царських часів – хоча найбільше зміцнили такі настрої саме ідейні соратники комуніста Кривобокова. В минулому столітті.
Кумедно, але насправді ідея про "молочні ріки" – це основна ідея зовсім не євроінтеграції, а, навпаки, інтеграції в "Русскій мір". Хіба не обіцяли цілком офіційно найвищі керманичі Росії, що у випадку повернення Києва під омофор Москви нам одразу дадуть дешевші нафту, газ і т д.?
Проблема в тому, що й це – неправда. Друга велика неправда пана Кривобокова та його прибічників, яку вони самі ж мимволі роблять явною.
Адже, як пише пан Кривобоков, "Всякая держава в первую очередь печется о себе, своих интересах и рынках сбыта продукции. Поэтому всякий возможный конкурент – а Украина даже в нынешнем своем состоянии является конкурентом – уничтожается любыми методами". Золоті слова!
Хто заперечить, що транзитний потенціал України створює конкуренцію намаганням "Газпрому" закріпити за собою позицію головного транзитера азіатських енергоносіїв до Європи? От і виникають різні "Потоки". Те ж – у конкуренції на ринку зброї. На ринку зерна. І так далі.
Росія, цілком за влучним визначенням Кривобокова, "печеться про себе". І тому, за його ж таки висловом, буде "будь-якими методами" знищувати Україну. Для останньої, перепрошую за повторення банальних істин, є лише два виходи.
А) приєднання України до потужного європейського ринку з європейськими ж правилами гри (в тому числі політичної).
Б) Ліквідація української державності та розчинення України в російському геополітичному проекті, хай би як він називався.
Третього не дано. І тому пан Кривобоков мусив би чесно сказати, що вимагає ліквідації Української держави. Причому не лише в її нинішньому вигляді, а в будь-якій формі у принципі.
Тоді, принаймні, він міг би наводити чесні аргументи – скажімо, що газ мешканцям Київської області РФ продаватимуть за тими ж цінами, що й мешканцям Московської.
Після того, звичайно, як ці ціни виростуть настільки, що внутрішньоросійський ринок стане для "Газпрому" прибутковим – що офіційно передбачено газпромівською ж стратегією.
