Опозиція, влада і ми

Кого можна назвати опозицією в Україні? Насправді тема "опозиції" – це дуже широка тема, ширша, ніж видається. Ви помічали, що в Україні "опозиція" – це поняття сакрального характеру? Назвись опозиціонером до антинародного режиму – і буде тобі щастя.

Ясно, що це – зворотній бік українського анархізму, тотальної недовіри до влади, що живе у нас у генах і постійно призводить до повного песця.

А повний песець, своєю чергою, призводить до сакралізації опозиції. Ну, ми ж завжди під чужою владою, так? Тому опозиція – на автоматі – це "свої".

Ідеалізація самого терміну "опозиція" зайшла настільки глибоко, що це визнає навіть влада. Хоч за Кучми, хоч за Януковича тріпачі від влади воліють говорити "так звана опозиція". Мовляв, "так звана" – це несправжня. Тому, посполиті, не голосуйте за них. А от буде справжня, отада!...

А скільки було істерик свого часу довкола закону "Про опозицію"?! Ніби це справді потрібно для розвитку суспільства й державності. Давайте ще приймемо закон про всесвітнє тяжіння тоді, чи що...

Словом, час зрозуміти одне. Опозиція – це далеко не завжди ті, хто захищає народ від антинародної влади. Так самісінько, як і влада далеко не в усіх своїх проявах є принципово антинародною. (Навіть влада Януковича, додам – хоча вже стомився тягати тавро колабораціоніста за такі зауваження).

Політична опозиція – це ті політики, хто не є владою, але хочуть нею стати. Все.

А мотиви при цьому можуть бути найрізноманітніші. В сучасній Україні вони, як правило, розходяться з інтересами "політичної нації". І так буде, доки "політична нація" у нас існуватиме тільки в лапках.