Ідеалістові Лещенку (nothing personal, no business!)
Сергій Лещенко – невиліковний ідеаліст. Він пише, що "Україна заслуговує на Януковича", бо, бач, у Facebook усі лають картину Ротка та павлодарську випускницю.
А мали б лаяти (я так розумію Сергіїв гнів) того ж Януковича.
Усе це смішно. Це смішно, бо широкі маси однакові в усіх країнах. В США донедавна була (чи й досі є?) Facebook-сторінка кота, котрий "висувається" в президенти найпотужнішої держави на планеті. Тисячі лайків, дописи в "серйозній" пресі...
За всього цього, президента Януковича в США немає. Й бути не може. В принципі.
Може, це пояснюється якоюсь особливою "політичною зрілістю" американських широких мас? Ага, зараз.
Ні, друзі-демократи. Американська політична машина працює на зовсім іншому джерелі енергії. Вона працює тому, що від самісінького початку нею керувала вузька купка людей. Авжеж, ці люди поступово розширили право обирати та бути обраними до органів влади на все поновправне населення США. Та це був тривалий процес. І поряд із ним розвивалася, зокрема, сфера мас-медіа. Котра – в Штатах – дозволяє вузькій групі адекватних людей із більшим чи меншим успіхом маніпулювати настроями мас, спираючись на "демократичне" волевиявлення всіх і кожного.
Звичайно, це – не єдиний інструмент стабільності. Він навіть не головний. Ще від часів міжпартійних домовленостей 1870-х років, коли передтечі республіканців відклали реальне розв'язання проблеми чорношкірих Півдня в обмін на громадянський мир, і свідомо сфальсифікували результати президентських виборів на користь передтеч "демократів", основою стабільності США є єднання еліт навколо напрямку розвитку нації.
Сам цей напрямок можна критикувати – але він існує, і він реалізується. Тоді як в Україні "елітою" є мільярдери зі свідомістю вуличних злодюжок, а "програми розвитку" є не більше, ніж наборами більш-менш ідіотських гасел, про котрі кожна банда забуває, щойно дорветься до владних важелів... ну, всі ми бачимо, як життя покращилось уже сьогодні впритул до податкових канікул, контрактної армії та подолання демографічної кризи, атож?
Це – те, що робить Захід та Україну відмінними. Але є й дещо спільне. І це спільне, повторюся, в тому, що "широка громадськість" ніде й ніколи не може брати на себе відповідальності за розвиток держави. "Широка громадськість" для цього просто недостатньо компетентна.
І заклики Сергія до цієї ж таки громадськості – це не більше, ніж шепіт у пухову подушку. Тому що в усіх країнах, і в усі часи, в тому числі в часи Facebook, більшість людей цікавлять "цицьки, кицьки, бабки". Так влаштовано людство – і влаштовано не людьми, тож люди цього й не змінять.
Звичайно, можна, як Томмазо Кампанела, мріяти про те, що люди як такі коли-небудь виростуть до рівня, котрий дозволить їм провадити раціональну політику та (як наслідок) економіку. Навіть попри те, що сам Кампанелла у своєму "Місті Сонця" вважав необхідними передумовами цього раю такі речі, як усуспільнення власності та їжі, а також – жінок і дітей.
От тільки досвід останніх 4 – 6 тисяч років (відколи людство убралсь у шати "цивілізованості") свідчить, що бути цього не може. "Етого не может бить, потому што етого не может бить нікада".
Цікаво, до речі, чи багато користувачів "елітарної" мережі Facebook без допомоги Інтернету назвуть твір, з якого взято останню цитату.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
