А чи здатні?
Кажуть, звичка – друга натура. Серед багатьох інших маю й таку – в автомобілі слухати радіо "Ера". Не подумайте, що рекламую, просто кажу, як є.
Днями там на ранковому іспиті був один з наших депутатів. На запитання кореспондентки щодо гіпотетичного референдуму про долю Верховної Ради: залишити "обранців народу" в живих чи розстріляти, – він, жартуючи, сказав, що краще такі речі не робити, бо, безумовно, розстріляли б.
Політик точно відчуває настрої суспільства. Хоча є у парламенті розумні, чесні, моральні, справедливі – одним словом, позитивні люди. Але таких – мала жменька. Це не вони зривали з себе депутатські значки, це не вони обносили будинок Верховної Ради двометровим парканом. Їм нема чого боятися. Боятися треба іншим – які перетворили найвищий законодавчий орган держави у всеєвропейське посміховисько. А зараз ще й планують закріпити цей статус "новим" законом про вибори.
Тому сьогодні слово "оновлення" є не просто знову модним, воно є суспільно очікуваним. Його знову почали експлуатувати політики. Найчастіше говорять про оновлення влади. Не останню роль (хоча тепер, за нових – старих правил, значно меншу) відіграє й парламент. Його оновлення начебто передбачено самим життям: нові вибори – нові обличчя.
На жаль, у нас з цим не складається. Маніпулюючи саме процесом виборів, можна, як свідчить наша теперішня практика, проводити до парламенту і водіїв, і секретарок, і помічників (тільки прошу представників цих шанованих професій на мене не ображатися: просто кожен має виконувати професійно та ефективно саме свої функції і не більше) і навіть спортсменів – "мордоборців", вибачте, багатоборців, які здатні на все.
Отже, питання. Як за таких обставин оновити парламент? Навіть м´якше – хоча б періодично оновлювати парламент?
Маю пропозицію. А чому б не встановити для "народних слуг" лише два терміни перебування у вищому законодавчому органі? Чому це можливо для президентів і не можливо для депутатів? Десять років – доволі пристойний термін, щоб навіть ті, хто йде туди не для власної вигоди, а саме для служіння інтересам держави, продемонстрували не лише наміри, але й результати. А після того – поступилися дорогою іншим. Щодо "дерибанщиків" – це теж було б справедливим, бо не можна ж необмежено грабувати свою державу.
Вже чую резонне запитання опонента – ну, хто ж себе, коханих, отак візьме та й обмежить. Погоджуюсь. Тому пропозиція до теперішніх парламентських "більшовиків" примітивно проста – спробуйте хоча б зберегти "демократичне" обличчя та прийміть цю норму із застосуванням через вибори: тобто, не на ці, а вже на наступні. Якраз скоро про виборчий закон і дискутуватимете.
Бо інакше, з урахуванням усіх інших шалених "досягнень" теперішнього парламенту, не доведи Господи, можна й сумної долі дочекатися за підсумками референдуму, який поки що не відбувся.
І ніякі паркани тоді вже не допоможуть.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
