Українці, агов! Ви ще є?
Почитав оце вчорашні заяви керівника одного сусіднього з нами царства і одразу подзвонив до знайомого доктора.
- Докторе, поясніть. Як це: українців нема, а "українська культура, українська мова, танці, музика чудові...?". А в іншому реченні української мови вже нема, бо є "один язык", а ми – "один народ".
– Все просто, – каже доктор. Це – роздвоєння свідомості. У медичний науці називається шизофренією. Але, мабуть, йдеться не про науку, а про політику. Тому діагноз, скоріш за все, – політична шизофренія".
- Ясно, – не вгамовувався я. – А от як щодо "однієї Дніпровської Київської купелі". Московії тоді ж ще навіть у проектах не було?".
- І тут все просто, – каже доктор.- Це звичайні галюцинації, у данному випадку, – історичні. Але це, в цілому, теж лягає на загальний діагноз".
- А як щодо спільного наступу на європейців, бо поодинці "набагато складніше", – продовжую.
– Нічого нового, - відповідає мій співрозмовник. – Це рецидив манії переслідування. Часто виникає як результат уявної змови проти суб´єкта, який штучно відокремлює себе від інших".
– Але що ж нам робить? (Таким було моє останнє запитання, бо я відчув, що доктору вже набридало пояснювати мені цілком очевидні речі). Адже було чітко сказано, що "ми все одно колись і десь зустрінемось".
– Це – нав´язлива ідея, – почув я спокійний голос у слухавці. – Не лікується. Вихід один – робити свою справу, а співрозмовнику казати слова, які йому подобаються. Тобто, проводити relax-терапію. А до нового стану справ він поступово звикне".
Ну, слава Богу, – подумав я, – ми, українці, все – таки ще є. І на тому спасибі.
А щоб у майбутньому спати спокійно, робімо, добродії, нашу спільну європейську справу. І що швидше, то краще, аби бодай десь таки не зустрітися.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
