Манька Облігація та Джеймс Бонд були родичами?
Облігація – англійською мовою Bond.
Після фільму "Місце зустрічі змінити не можна" багато хто досі плутається, через яку букву писати слово облігація – "О" чи "А"...
Протягом історичного періоду розвитку та постійного вдосконалення фондового ринку людство придумало чимало інвестиційних інструментів, завдяки яким інвесторам вдається захистити себе від карколомних подій, до яких, без сумніву, належать фінансові кризи. Йдеться про механізм диверсифікації ризиків, тобто про їхнє постійне "розкладання" по різних "полицях", до яких катаклізми, що трапляються на фінансових ринках, не встигають дістатися одночасно. Вважається, що вкладати вільні кошти виключно в акції, забуваючи про більш широку диверсифікацію ризиків, не варто. Треба робити своє життя більш багатогранним, урізноманітнювати його. Звісно, я маю на увазі життя інвестиційне.
Я особисто не люблю інвестувати в облігації, але це не означає, що я маю ігнорувати їх у своєму професійному житті. Припустимо, ви є власником компанії, і вам конче необхідно поповнити свою "скарбницю" з обіговими коштами, оскільки ви маєте певні плани власного економічного розвитку. Нагадаю, що темою минулого блогу були акції. Випускаючи їх, емітент, коли йому потрібні кошти, віддає вкладнику частку своєї компанії. Інвестор стає партнером, а по суті своїй, співвласником бізнесу. А що робити емітенту, якщо він, по-перше, не хоче ні з ким ділитися своєю власністю, по-друге, впевнений в успішності свого економічного розвитку на тривалий період, по-третє, все ж таки потребує коштів та ще й чималих. Звісно, можна піти до банку і взяти кредит. Але не виключено, що в банку відмовлять, розвівши руками: сума, що потребується, є дуже значною, отже пробачте...
Але власник компанії має вихід. Зазвичай, його підкаже сам банк, який і виступить своєрідним посередником у випуску облігацій. Випустивши такі цінні папери, компанія позичить гроші в інвестора і по завершенні обумовленого договором строку поверне йому їх з відсотками. Таким чином, продаючи облігації, компанія запозичує гроші у вкладників, а облігація є офіційним свідченням боргу.
Принципова відмінність. Людина, яка купує акції компанії, купує, так би мовити, частку цієї компанії і, за певних умов, може навіть претендувати на участь в її управлінні. Купуючи облігації, інвестор перетворюється на кредитора. Більше того. Облігації мають вельми високу номінальну вартість. Тому коли ми говоримо "інвестор", то, зазвичай, маємо на увазі не пересічного громадянина, а той же банк, який виступив "посередником" емісійного процесу, та інших інституційних інвесторів.
Я зазначав раніше, що не люблю облігації. Чому? В першу чергу тому, що прибуток власників облігацій не зростає разом з прибутками компанії-емітента. Він є заздалегідь зафіксованим у певних цифрах і не зростає ні за яких умов. Номінально, він є менш ризикованим, надійним та стабільним.
Та моя нелюбов до облігацій пояснюється не лише їхньою низькою доходністю, а й через певний міф про відсутність ризиків таких інвестицій.
Фінансові кризи трапляються з певною періодичністю, потерпають від них усі, а найбільше – країни з так званою "перехідною" економікою, до яких поки що належить і Україна. Інфляційні та девальваційні процеси – одні з найбільших ризиків, з якими може стикнутися власник облігацій. Мало хто, купуючи їх, може вирахувати відсоток щорічної інфляції. В Україні були роки, коли інфляція складала і 10 000 % на рік! Минулорічний офіційний показник зупинився на позначці 22%. Інфляційний відсоток нещадно "поїдає" відсоток прибутку по облігаціях: інвестор, у кращому випадку, виходить у "нуль", в гіршому, під час гіперінфляції, – отримує значні збитки. Ті ж процеси по акціях, навпаки, збільшують їхню номінальну доходність. Девальвація (через високий курс іноземної валюти) збільшує кількість гривень, яку отримує за свою продукцію наш експортер на зовнішньому ринку, а інфляція (через зростання цін) збільшує купу гривень, яку отримує вітчизняний виробник за свої товари та послуги на внутрішньому ринку.
Сьогодні в Україні найгірша ситуація склалася з корпоративними облігаціями: їхні інвестори опинилися в зоні найбільшого "траблу". Емітенти таких облігацій мали довгострокові плани власного економічного розвитку. Ясна річ, світова фінансова криза до цих планів внесла свої корективи. Емітентам залишається тепер хіба що йти на реструктуризацію і домовлятися з покупцями їхніх цінних паперів про зміну умов – пролонгацію термінів виплат, зменшення відсотків тощо...
Завершуючи своє освідчення у нелюбові до облігацій, не можу втриматися від посмішки.
Деякі жінки порівнюють інвестиційні інструменти з чоловіками. Ці жінки напевно знають: так само, як немає ідеальних інвестиційних інструментів, так само немає й ідеальних чоловіків. Спільним між чоловіками та інвестиційними інструментами є те, що вони мають дві найважливіші характеристики: надійність та доходність. Зазвичай, надійні чоловіки мають низьку, як облігації, доходність. Натомість, чоловіки з високими прибутками – як акції, вкрай ненадійні. Останніх дуже складно втримати в потрібній кондиції в своєму "інвестиційному портфелі". Жіночий "чорний" гумор радить диверсифікувати ризики свого "портфеля" наступним чином: 75% часу вкладати в номінально надійних, але низькодоходних чоловіків, 25% – в кількох високодоходних, хоча й ненадійних.
Прагматична жіноча логіка здатна на паралелі з фінансовими інструментами. Не більше того.
А ось прості шкільні задачки говорять про інше. З пункту А до пункту Б вирушив поїзд... Уявімо собі, що у 1715 році всім нам відомий гетьман Полуботько поклав до англійського банку діжку із 100 кг чистого золота. А у 1918 році гетьман Скоропадський наказав своєму міністрові фінансів перевкласти до кращих часів "вміст цієї діжки" у державні казначейські папери США. Міністр напередодні багато працював і зранку, на "хвору" голову, видав розпорядження вкласти весь скарб... у акції американських компаній. Ну, чоловіки зрозуміють: чого лишень не буває зранку...
Далі арифметика проста. З 1715 по 1918 рік середньорічна доходність по банківських вкладах склала 4%. У період з 1918 по 1991 рік – по облігаціях – ті ж 4%, по акціях – +9%. Відповідь: якби міністр виконав вказівку свого керівника, то у 1991 році ця інвестиція принесла б незалежній Україні аж 104 млн. доларів, а результат "помилки" склав би 3 млрд. 201 мільйон доларів. Все ж таки в розсолі – щось є...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
