Янукович не стане Чавесом, або про переваги демократії над нафтою
Два місяці політичних баталій змусили дві третини дорослого населення країни робити квазі-вибір – вибір "меншого зла".
Нарешті баталії вщухають. Україна не поринула в хаос вуличного політичного протистояння. Хоча мало хто наважується очікувати зниження температури політичних процесів у 2010 році.
1. На кожному кораблі є якір, що заважає плисти. Чи можна назвати його злом?
Є такий метод – сценування, що полягає в побудові картин майбутнього за умови зміни сценаріїв у минулому. Так, цікаво, що відбулося б з країною, якби Янукович переміг ще 2004 року? Чи вдалося б йому здобути реальну владу? Якою була б сьогодні країна?
Звісно, однозначних сценаріїв немає. Я міг би уявити країну після відповідних політичних реформ; прихід Кучми на посаду Прем'єр-міністра; тандем Кучма-Янукович із суттєвими перевагами повноважень Прем'єра на тлі повноважень Президента. Безперечно, реформи торкнулися б економічної сфери, але сумнівно, чи мали б вони системний характер і глибоке коріння. Вся біда в тому, що з досвіду реформ у західних суспільствах вочевидь випливає: життєздатною є та модель, за якої владі протистоїть потужний спротив реально демократизованого суспільства. Інститути громадянського суспільства, незалежні медіа, неінтегрована до владних структур опозиція безперервно сканують владу на предмет оптимальності реформ. Налагоджена система стримувань і противаг унеможливлює спротив за відсутності здорового глузду. І якщо про реформи все ж таки домовляються, то вони починають ефективно та комплексно впроваджуватися в життя. Вже без опору. Це – сутність суспільного договору в цивілізованих країнах.
В Україні 2004 року ситуація відповідала дефініції "суспільство перехідного типу". Інститути громадянського суспільства були вкрай кволими, засоби масової інформації переважною мірою політично заангажованими через своїх власників, опозиція жила своїм, відірваним від реалій життям, використовуючи популізм як єдиний спосіб заробити для себе дивіденди на майбутніх елекціях. П'ять наступних років продемонстрували позитивну динаміку. І не завдяки тому чи іншому ключовому топ-менеджеру державного рівня. Завдяки еволюційним процесам в надрах самої демократії.
Тому сьогодні динаміка політичного життя в нашій країні, порівняно з Північним Сусідом, виглядає досить втішно. В Росії суспільно-політична думка є загнаною в глухий кут і не має можливостей для саморозвитку. В Україні триває болісний процес ідейного бродіння. І не суть, що інколи політична конкуренція є насправді квазі-конкуренцією, а боротьба – квазі-боротьбою. Мікс послідовного і не дуже політичного протистояння з перманентним злиганням протиборчих раніше політичних сил також кристалізує процеси формування громадянського суспільства. Є сподівання, що влада вже не отримає можливості стати тотальною.
2. Від вітру можна сховатися, йому можна перекрити шлях в одному місці, але неможна зашкодити вітру
Довелося почути думку, що Україні було б набагато легше виборсуватися з світової економічної кризи, якби 2004 року перемогла біло-блакитна команда. Чому? Тому що більша інтеграція з Росією забезпечила б нафтодоларову підтримку України під час економічного падіння. З цього приводу маю сумніви. А якби економічна підтримка й мала місце, то політичні наслідки від неї могли б бути незворотними. Так, в Росії криза пройшла трохи пом'якшено, за рахунок колосальних нафто-газо-доларових резервів цієї країни. Закономірно: якщо ціни на нафту йдуть угору, прибутки здатні прикрити майже всі проблеми, що виникають в економіці. Але це не означає, що економічні проблеми зникають. Заходять вглиб, переходять в латентну стадію – так. Але не зникають. Зв'язок з політикою в цьому контексті очевидний: в Україні немає достатньо нафти, і слава Богу! Лише в тих країнах, де є власні потужні нафтові резерви, можливими стають живучі недемократичні режими. Влада прикриває свою неефективність, використовуючи популістські лозунги та зароблене від продажу ресурсів на зовнішніх ринках. "Народ мовчить, бо благодєнствує!". СРСР, Росія, Ірак, Венесуела... Чи затримувалися б у владі Чавеси, якби в їхніх країнах не було нафти?
Якщо взяти всю сукупність українських проблем, що потребують системного вирішення, то виявиться, що наша країна – найменш реформована в Європі – як східній, так і західній. Навіть в Росії та Білорусі реформування банківської та фінансової сфер залишили Україну далеко позаду. Але, заглиблюючись у сутність цих реформ, ми побачимо, що в їхніх засадах лежать чисті імперативи: реформи носять характер адміністративний, примусовий. Тому на зламі президентських термінів Україні в цьому сенсі пощастило набагато більше. Ми маємо унікальний для нашого регіону здобуток пост-помаранчевої демократизації суспільства.
3. Подякуй втраченим можливостям за радісне відчуття надії
Минулі роки не виправдали багатьох сподівань. Реформування відбувалося за староруським принципом "Ідучи не ідяху". Спершу "ліберальний" Кучма знищив сподівання народу на державну підтримку під час економічних та соціальних катаклізмів. Поскрипіли, але звикли: навчилися виживати самотужки. В жовтні 2004 року Прем'єр Янукович без узгодження з Президентом запустив бумеранг пенсійного популізму. Це швидко розбестило, відучило гнучко пристосовуватися до перманентних трансформацій суспільного життя. Тимошенко з революційним завзяттям прискорила руйнівний рух бумерангу, поглибивши у громадян нездоровий потяг до благ владного патерналізму. Багато в чому це стало причиною того, що наслідки економічної кризи виявилися для українців надто болючими. 2010-го року бумеранг повернувся до Януковича...
На 1 січня 2010 року середня пенсія в Україні складає практично половину середньої заробітної плати. Це, використовуючи метод округлень, означає, що прогодувати одного пенсіонера один працюючий може, віддавши йому третину свого заробітку. Є мотивація працювати за таких умов? Колись довелося почути цікаву думку: Бісмарк, винайшовши солідарну пенсійну систему й успішно запровадивши її, заклав процес депопуляції білої раси.
Один із своїх блогів, напередодні виборів, я присвятив посланню до абстрактного майбутнього Президента, який одного дня візьме до рук символічні владні клейноди. Дуже хотілось би сподіватися, що новому Президенту вистачить амбіцій зрушити з місця важкий маховик реформ у країні. Це набагато важче, ніж просто усвідомлювати необхідність таких реформ. Адже кожна реформа вимагає колосальних зусиль для подолання активного та прихованого опору тих, кому ситуація ні шатко, ні валко є вигідною.
Тільки третина населення підтримала Януковича на виборах. Хтось сьогодні проливає сльози, мовляв, віддавали свою долю в руки Тимошенко, а потрапила вона до рук Януковича. Але така позиція є хибною. Доля кожної людини в руках її самої. Президент – це лише посередник між нашими, здебільшого, абстрактними сподіваннями та тією конкретною формою, в якій вони мають зреалізуватися. Президент – навіть не дзеркало того, чого ми варті. Тому що варті ми завжди набагато більшого.
"Визрівання" суспільства – об'єктивний процес, що ґрунтується на діалектичній єдності і боротьбі протилежностей: теза – антитеза. Мабуть тільки так і можна створити омріяне громадянське суспільство, в підвалинах якого міцно стоятиме на ногах середній клас. Тільки він буде здатен не лише заробляти й накопичувати, але й зберегти національне багатство для наступних поколінь.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
