Боротьба з корупцією, або як знищити прокуратуру (документи)
За останній тиждень увагу ЗМІ привернула тема порушення кримінальної справи за фактом розбійного нападу на гр-на І. Гранцева особами, надзвичайно близькими до діючого київського мера. Проте, можу впевнено сказати, що навіть ті повідомлення, які були на цю тему, далеко не відображають справжній масштаб ситуації. Так часто буває, що, здавалось би, незначна на перший погляд подія раптом викликає надзвичайно серйозні наслідки, або висвітлює проблеми значно більшого масштабу.
Отже, коротко згадаємо хронологію подій.
У середу, 20 січня, з'явилося перше повідомлення про порушення кримінальної справи відносно В. Супруненка, Д. Комарницького та невстановленої особи за фактом розбійного нападу. Трохи пізніше того ж дня оприлюднено повідомлення прес-служби Київради, де від імені Комарницького ця інформація була названа "качкою". Ще до цього моменту прес-служба Генпрокуратури офіційно підтвердила факт порушення кримінальної справи відносно двох депутатів Київради.
Приблизно через годину після оприлюднення інформації про цю справу в Інтернет-виданні "Українська правда", у справі з'явився слідчий, який приступив до її розслідування і призначив перші слідчі дії на 9 ранку наступного дня. Але цей слідчий не встиг провести жодної слідчої дії, і вже з самого ранку він терміново був викликаний до Генеральної прокуратури з усіма матеріалами. Там справу було в нього вилучено і більше слідчий не бачив справу, а справа слідчого. Для того, аби розвіяти всі сумніви, від першої особи зазначу, що справа витребувана особисто Генеральним прокурором України і він сам її особисто вивчав. Для всіх, хто професійно працює у сфері кримінального процесу, абсолютно зрозуміло, яка за масштабом має бути сила, що змусила б Генерального прокурора України з такою поспішністю особисто вивчати матеріали конкретної справи, та ще й у подальшому поставити під сумнівним процесуальним документом свій підпис. І це по кримінальній справі про так званий "простий" розбій. Чому "простий"? Тому що таких справ в кожному слідчому підрозділі України десятки, і жодної з них не вивчає особисто перша особа прокуратури. І дійсно, Генеральний прокурор опинився в надзвичайно складній ситуації. З одного боку, як працівник прокуратури, як людина, яка формально покликана відповідати за стан законності в країні, він добре розумів, що справу про розбійний напад закрити не можна, особливо за своїм власним підписом. Не можна тому, що всі правоохоронці і, в першу чергу прокурори, абсолютно точно прочитають "між рядків", що саме відбулося. Прочитають, але не зрозуміють. Чому не зрозуміють? Тому що ніхто з них – прокурорів областей, міст та районів не дозволяє собі так нахабно закривати справи саме цієї категорії. Не існує також жодного рішення суду, яким було би скасовано справу про розбій, грабіж і навіть крадіжку. Тобто, для всіх, хто працює в сфері кримінального процесу, однозначно відомо, що справи про розбійні напади ще ніколи в історії не закривалися вольовим рішенням, без проведення жодної слідчої дії, та ще й за підписом Генерального прокурора. Насправді це означає колапс прокурорської системи, тому що після такого рішення прокуратура абсолютно офіційно, причому в особі Генерального прокурора, стає елементом злочинного ланцюга в системі приховування злочинів насильницького і корисливого характеру. Це остаточне падіння авторитету Генпрокурора в перш за все в очах своїх підлеглих. Фактично – це дах для бандитизму.
Отже, Олександр Медведько це все добре розумів. А з іншого боку, був хтось такий, чию вказівку Генеральний прокурор України не міг не виконати. Більше того, Олександр Іванович не взявся б приймати таке рішення на самоті. Він скликав невеличку нараду із найближчих до себе заступників, з якими і ділився своєю нелегкою долею. Крутили на цій нараді цю справу, перечитували від першого до останнього аркушу, а потім назад, шукали будь-яку зачіпку, але розбій є розбій. Це злочин, який вчинюється в умовах очевидності, саме тому його суспільна небезпека за своїм рівнем відстає тільки від умисного вбивства. Отже, по цій справі юридичних зачіпок не знайшлося. Ніхто з учасників наради не взявся порадити Генеральному виконати поставлену задачу. Набрався Олександр Іванович сміливості і видзвонився на ту вулицю, з якої надійшла команда. Сказав, вибачте, але закрити цю справу не можу! На тому і закінчився непростий день. Але така відповідь не задовольнила цих "телефоністів". Це ж треба тепер озвучити фігурантам, що генеральний прокурор не виконав задачу. А фігурант тоді скаже, що і він, в свою чергу, не виконає те що, від нього вимагається і так далі – по ланцюгу корупції. І тоді цей гнійник вибухне. Так що відмову у генпрокурора не прийняли, а кролику завжди властиво добровільно йти в пащу удава. Отже, зібрався генпрокурор і пішов...
І на ранок в понеділок всі дізналися про те, що Генеральний прокурор України особисто, без проведення слідчих дій встановив, що "факт розбою мав місце", але конкретні особи до нього не причетні.
Це нісенітниця! Очевидна нісенітниця. Оскільки до цієї корупційної вакханалії залучені люди, які сьогодні визначають напрямки розвитку нашої держави, суспільство має право знати більше інформації про ці події, тому я даю посилання на окремі документи, щоби всі зацікавлені особи могли подивитися самі. З цих документів прибрана лише та інформація, яка може зашкодити проведенню слідства, а саме – прізвища свідків. Хоча як тут можна більше зашкодити слідству, ніж це вже зробив генеральний прокурор, мені важко уявити.
П.с. Трохи слів про тих, хто одним махом зруйнував прокуратуру, як правоохоронне відомство, і створив прецедент "продажу" справ про розбійні напади. Мені достеменно відомо, що народний депутат України Андрій Портнов сьогодні мав телефонну розмову з заступником керівника Секретаріату Президента України Ігорем Пукшиним, де попередив його особисто про те, що його дії, та дії інших осіб, причетних до втручання у хід цього слідства, утворюють склад кількох злочинів, а саме – заздалегідь необіцяне приховування особливо тяжкого злочину, втручання у діяльність працівників правоохоронного органу, що перешкоджає затриманню особи, яка його вчинила, та вчинене службовою особою з використанням службового становища.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
