Політична ''джига'' чи локомотив змін?
Щоб не вигадали наші депутати, народ обов'язково виживе. Цією мудрістю українці ставлять діагноз сучасному парламенту. Соціологи стверджують – 78% громадян не вірять своїм обранцям і не розуміють чиї інтереси вони захищають. Думаю, насправді таких людей набагато більше. Неозброєним оком помітно – під куполом на Грушевського панує партократія, консерватизм та партійний "вождізм". Народні депутати чудово почуваються і не бачать сенсу щось змінювати ні в своєму житті, ні в житті країни. Чекати від них справжніх реформ було б наївно. Їх діяльність більше нагадує старовинний ірландський танець джигу, ніж справжню законодавчу роботу. Важко рвонути вперед, коли на ногах країни висять такі гирі. Саме тому ми вже двадцять років тупцюємо на місці.
Суть проблеми в конкретних людях. А точніше у відсутності нових облич, які відображатимуть настрої та думки якомога ширших верств населення, привнесуть розумно згенеровані ідеї для забезпечення виходу України з системної кризи та поетапного розвитку країни в усіх сферах суспільного життя, для втілення ідей у державно-владні рішення, для формування адекватного законодавства.
На даному етапі ротація кадрів проходить надзвичайно мляво. І в основному за рахунок випадкових людей – секретарів, водіїв, охоронців впливових можновладців та випадкових в політиці людей. Пропорційна виборча система створила для цього всі умови.
Схвалено новий виборчий закон, плюсом якого є поява 225 мажоритарних округів. Це дозволить новим людям (представникам непарламентських партій) потрапити до Ради. Нарешті з'явиться можливість замість партійних вождів отримати політиків, які в майбутньому можуть стати справжніми політичними лідерами. Матимемо шанс на нові ідеї, відповідальність обранців перед виборцями, створення умов для повноцінного входження України в світове співтовариство. Проте депутати не були б депутатами, якби не прописали можливості самозбереження. Закриті списки залишились. Партійні вожді й далі формуватимуть половину парламенту. Навряд чи більшість у новій Верховній Раді буде націлена на реформи.
Як перетворити парламент з гальма на локомотив змін? Тут не обійтися без люстрації. Проводити її можна різними способами. Східноєвропейський варіант, яким скористались Польща, Чехія, Угорщина, ми проґавили ще на початку 90-х. Можливо, це й на краще. В наших умовах він легко міг перетворитися в інструмент полювання на відьом. Залишається два шляхи:
Законодавчо заборонити просиджувати в парламенті більше двох каденцій. Такий законопроект я, будучи народним депутатом, пропонував у 2008 р. Сьогодні таким способом можна "вичистити" більше 70% депутатів.
Запровадити відкриті партійні списки. Ця практика добре себе зарекомендувала в Європі. Вона апробована в Бельгії, Данії, Польщі, Чехії Фінляндії та в багатьох інших країнах.
Треба обирати один з варіантів. Але це мають бути еволюційні, а не революційні зміни. За одну-дві парламентські каденції слід припинити перетасовку депутатської колоди і замінити її новою. А заразом змінити й політичну еліту. Починати треба сьогодні. Адже кожен день, місяць, рік відкладених реформ заганяє державу до глухого кута економічного, політичного та ідеологічного банкрутства. Хочемо цього чи ні, але ми поступово наближаємось до люстрації. І бажано цю болючу лікувальну процедуру здійснити якнайшвидше. Кожен рік зволікання надто дорого коштує країні.
