Я не боюсь... Навіть якщо це розмова з ворогом.

Коли у своєму зверненні до простих росіян я їм побажала очищення і пробудження, я відчула навалу предметної і безпредметної критики.

Ті, хто намагався мене зрозуміти, з болем запитував: "Навіщо? Для чого говорити з глухими і сліпими? Що це дасть? Кому це допоможе?" і т.д.

Що мені відписували по той бік "добра і зла", я навіть не цитуватиму.

Звичайно "творчість" тролів мене не цікавить, але були щирі спалахи нерозуміння і несприйняття.

І все ж я вірила і вірю, що є якась частина людей "там", яка мене почує.

Так, я іноді роблю речі, які здаються безрезультатними на перший погляд, але я знаю що так треба робити, незалежно від видимого результату – просто треба і все.

Я і на Майдані стояла, бо відчувала і знала що це потрібно робити. Мене не лякали ні погрози, ні сарказм, ні холод, ні небезпека. Ніщо не могло змінити тоді це моє ПРОСТЕ рішення.

Іноді ми не розуміємо, що ПРОСТІ і ЧЕСНІ речі здатні перевертати світ.

Так, нам потрібний захист. Захист від ворога. Захист від зради. Захист від брехні та підступності.

Так, нам потрібна сила. Сильна зброя і сильна армія. Сильна влада і сильний закон. Але іноді чесні слова, чесна розмова, чесні вчинки чесних людей змінюють світ і піднімають з колін цілі народи.

То чому ми боїмося ПРАВДИ? Чому боїмося ЧЕСНОЇ розмови?

Навіть якщо ця розмова з ворогом.

Я не боюсь.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.