День розчарувань, або Тотальна перемога форми над змістом
Не знаю як для кого, але для автора цих рядків день виборів став тотальним розчаруванням у власній країні.
Тільки в Україні у політичної сили, яка провалила боротьбу з кризою, може зрости рейтинг за 2,5 роки.
Тільки в Україні у політичної сили, яка неодноразово була при владі і навіть в роки економічного зростання нічого не зробила для реформування економіки, може триматися стабільний рейтинг.
Тільки в Україні політик, який не знає значень багатьох слів, назв міст та імен письменників, який не вміє думати та відповідати на питання, який, врешті-решт, не має власної позиції стосовно більшості державницьких питань, може отримати найвищий рейтинг.
Тільки в Україні політики, які повністю ігнорують демократію та чесне спілкування з пресою, можуть виграти вибори.
Тільки в Україні політик, який зробив акцент на власне обличчя, форму та масовість, може стати відкриттям.
Тільки в Україні виборець не має політичної пам'яті.
Тільки в Україні два найбільш рейтингових політичних ток-шоу в ніч виборів ведуться ІНОЗЕМНОЮ мовою. І куди дивиться Нацрада з питань телебачення і радіомовлення?
І тільки в Україні, коли виборцю кажуть, що чорне – це біле – він вірить!
Що ж має статися, аби брехуни та популісти перестали користуватися шаленою підтримкою суспільства?
Хоча варто відзначити, що є плюси. Вперше кандидат, який не будував своєї кампанії на критиці, набрав більше 10%.
Але питання в іншому: невже людям подобається ця влада? Чому коли всі говорять про вибір у другому турі між двома злами, у першому за них же й голосують?
Можливо, вони живуть в іншій країні, де розчищені вулиці від снігу, немає падіння економіки на 15%, уряд стабільно публікує статистичні данні, вільно спілкується з пресою, на виборчу ніч політичні лідери не знімають найдорожчі готелі країни, відсутня корупція у кожній найдрібнішій щілинці влади, а політики не брешуть в обличчя багатомільйонного населення?
А якщо і брешуть, то народ їм ніколи не пробачає.
Хіба нам колись пощастить жити у такій країні?
