Чи потрібна Україні квота на ефірну ''вату''
У нас часто міркують про те, як національний інформаційний простір зробити українським. Але при цьому у поняття "українського простору", часом, вкладається різний зміст і пропонуються взаємовиключні інструменти. Взяти хоча б питання якості і обсягів українського контенту у національному радіоефірі.
Мені імпонує бажання В'ячеслава Кириленка бачити національний радіоефір українським. Адже це – запорука національної безпеки держави. Є запит суспільства на український контент. Особливо відчутний він на анексованих і окупованих українських територіях Криму і Донбасу, а також на територіях, наближених до зони АТО. Тож держава мусить цей запит задовольнити. Українці мають відчувати інформаційний подих власної держави, а не підлу маячню агресора.
Водночас, переконаний, саме лише відсоткове квотування за мовною ознакою питання не вирішує. Проблема – значно глибша. Свою позицію мають, зокрема, і українські артисти. Наш погляд щодо кремлівської ідеологічної зброї в українському ефірі ми висловили однозначно. В умовах війни неприпустимо підривати країну антидержавною пропагандою. Відтак, ЗМІ, що виконують роль п'ятої колони Кремля, не мають право на існування в Україні.
Існують також об'єктивні інтереси інвесторів радіостанцій, які уклали у цей бізнес кошти і мають право впливати на його розвиток. Хоча вони і без будь-яких квот мають демонструвати в ефірі своїх ЗМІ розуміння того, у якій країні живуть...
Днями я мав змістовну розмову із генеральним продюсером медіа холдингу "ТАВР-Медіа" Віталієм Дроздовим. Відчув щиру зацікавленість цього мовника змінювати ситуацію у своєму ефірі на користь українства. За час війни український відсоток на кількох радіостанціях холдингу відчутно збільшився. Причому часто за рахунок прибирання з ефіру найбільш нарваних "ватників" русо-естради.
Аби тенденція на українство в інформаційному просторі країни стала визначальною, маємо чути один одного і щиро прагнути результату. Радикальні зміни медіа-ландшафту у масштабах країни неможливі без порозуміння усіх гравців ринку. Це – шлях до справді українського гуманітарного простору. Квотні закони щодо запровадження певної кількості програмного продукту – мають стати правовою основою досягнутого суспільного компромісу. Вони мають враховувати інтереси усіх сторін: держави, суспільства, артистів, бізнесу. Інакше – чимало національних мовників прямо чи приховано і надалі тиражуватимуть збочені фантазії товариша Пу.
