ПОГЛЯД: Назад у майбутнє
Серед пріоритетів післявоєнного розвитку є зміцнення середнього класу, відродження авіакосмічної галузі та жорсткий державний контроль над стратегічними ресурсами. Країна має відмовитися від експорту сировини на користь виробництва товарів із високою доданою вартістю.
У попередній статті для Kyiv Post ("Держава у заручниках") ми зазначали, що перші 30 років незалежності України були "викрадені" корисливою, непрофесійною та корумпованою політичною "елітою", яка не мала ні цілей, ні стратегії, ні розуміння державного управління й брала участь у розграбуванні країни та її ресурсів. Усе це вже в минулому. Завершення війни та початок відбудови відкривають можливість почати заново, уникнути помилок минулого й побудувати державу, гідну українського народу.
Майбутнє України має ґрунтуватися на європейській цивілізації, з якої вона постала і яку допомагала формувати. Цю цивілізацію вирізняє сильний середній клас, захист індивідуальних свобод і громадянських прав, влада, яку обирає більшість громадян, повага до верховенства права і рівності перед законом, захист приватної власності та вільна ринкова економіка.
Хоча європейська цивілізація має свої недоліки, а її демократії часто є нестабільними, кращої моделі для України не існує. Це підтверджують як глобальні міграційні тенденції, так і щорічні звіти World Happiness Report, які показують, що 80-90% країн серед найщасливіших у світі є справжніми демократіями.
Водночас не може бути справжньої та сталої демократії без належної соціально-економічної бази, розвиненої політичної культури та заможного середнього класу, який охоплює понад 50% виборців. Автократичні режими, такі як Росія, називають себе "демократіями", однак мають лише зовнішні атрибути демократії й позбавлені більшості її реальних ознак.
Окрім міцного й стабільного середнього класу, демократії повинні мати три гілки влади (кожна з яких є незалежною від інших і має чітко визначені повноваження); щонайменше дві великі політичні партії, що конкурують між собою, мають різні ідеології, але поділяють спільні демократичні цінності; гарантовані законом права парламентської опозиції; місцеве самоврядування (тобто передання функцій публічних послуг на найнижчий можливий рівень управління); професійну й політично нейтральну, захищену категорію державних службовців; верховенство права та рівність перед законом; а також прозорість і доступність органів влади.
За останні чотири роки війни українці довели, що ніколи не підкоряться чужій автократичній цивілізації, такій як "русский мир", і двічі виходили сотнями тисяч на масові акції Майдану, щоб повернути свою державу від тих, хто її узурпував. Відтак одним із ключових пріоритетів після війни має стати реформування та зміцнення демократичного врядування через рішучу боротьбу з корупцією і спрямування зекономлених та повернутих активів на посилення держави – для підтримки економіки та стримування ворогів України.
Ключові складові державної сили включають "жорстку" силу – економіку, військо та дипломатію – і "м'яку" силу інформаційної політики. Вирішальним джерелом, яке забезпечує всі інші, є економіка.
Шок, спричинений війною, та виявлені нею слабкі місця відкрили можливість переосмислити помилки минулого й відновити довіру до нової влади, яка справді працює в інтересах громадян, а не обтяжує їх податками та корупцією. Українці прагнутимуть нового лідерства, глибоких реформ державного управління та швидкого повернення до нормального життя.
Громадянське суспільство та медіа за підтримки держави мають взяти на себе провідну роль у тому, щоб усі кандидати на публічні посади заповнювали стандартизовані анкети із зазначенням освіти, досвіду та досягнень, а також звітували про свою діяльність під час війни. Це разом із неупередженим висвітленням кандидатів у медіа може суттєво підвищити якість і доброчесність нової політичної еліти України.
Після обрання нового президента і парламенту, а також із початком очищення територій і розмінування Україні знадобиться стратегія відновлення, яка дасть поштовх розвитку промисловості й виробництва, розкриє аграрний потенціал і забезпечить швидке зростання економіки.
Хоча в Україні вже розвивається прибуткова оборонна галузь – зокрема виробництво зброї та технологій у сфері дронів, – потрібно також відновити, зміцнити й розширити немілітарні галузі, які існували раніше, а також створювати нові.
Особливе значення має відродження авіакосмічної галузі, ракетобудування та інших "важких" індустрій, передусім верстатобудування. Держава більше не повинна залишатися осторонь або зводити свою роль до сприяння видобутку, продажу та експорту сировини чи аграрної продукції в необробленому вигляді.
Натомість вона має стимулювати виробництво, переробку та просування кінцевої продукції. Кожен додатковий етап у цьому ланцюгу дає робочі місця з гідною оплатою, розвиток навичок і більші податкові надходження як для бізнесу, так і для держави. Потрібно зробити так, щоб кожне погашення боргу – а не нове запозичення – ставало приводом для гордості.
Останній аспект – використання рідкісних мінералів і викопних ресурсів України – має особливе значення. Це національні, а не приватні активи. Держава повинна контролювати їх видобуток і використання.
Наприклад, видобуток і продаж титану в сировинному вигляді може бути дуже прибутковим для "власника" родовищ, однак його справжня цінність полягає у використанні та в тих дипломатичних і комерційних можливостях, які він дає державі. Ці ресурси є таким самим пріоритетом національної безпеки, як енергетична інфраструктура чи газові запаси, і не можуть розглядатися лише як приватна власність.
Відсутність "стратегії трансформації" та збалансованого державного регулювання на початку 1990-х дорого коштувала Україні: політичні "еліти", які тоді прийшли до влади, більше дбали про власне збагачення та утримання контролю, прикриваючись гаслами "лібералізації", "глобалізації" та "декомунізації".
Навіть після 12 років відкритої агресії та тривалої війни програми розвитку окремих секторів і модернізації критично важливих галузей та інфраструктури, необхідних для гарантування безпеки й оборони України, досі не розроблені.
Поки іноземні гравці активно залучали найкращих українських фахівців у ракетній галузі, кіберсфері та розробці програмного забезпечення і фактично за безцінь розбирали величезні запаси ще придатної військової техніки, Україна покладалася на допомогу діаспори, щоб забезпечити поранених базовими турнікетами.
Ми стоїмо на порозі трансформаційного періоду і "нової" України. Ми маємо зробити висновки з помилок минулого і виправити те, що занедбали, зробили неправильно або довели до занепаду, водночас довіривши управління країною найкращим і найкомпетентнішим. У зміцненні демократії та економіки слід сприяти зростанню більшості середнього класу, підтримувати малий і середній бізнес, незалежних фермерів і обмежувати політичний вплив олігархів. До корупції має бути нульова толерантність.
І цивільні, і військові зазнали великих втрат і принесли значні жертви, і майже всі, хто залишався в Україні протягом останніх чотирьох років, тепер, як кажуть американці, "мають власну ставку в цій справі". Вони не можуть і не повернуться до минулого – хіба що як до уроку на шляху до значно світлішого майбутнього.
Це друга з трьох частин серії, у якій ми аналізуються помилки минулого, пропонуємо необхідні зміни та зосереджуємося на побудові "нової" України.
https://www.kyivpost.com/uk/opinion/75465
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
