Тези до Плану і Стратегії Відновлення України – Еліти, Суспільство і Стратегії (частина – 5.1.)

"Кожне національне відродження починається з відродження ЕЛІТИ...Ніхто нам не збудує ДЕРЖАВИ, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить НАЦІЇ, коли ми самі нацією не схочемось бути...Козаччина ставила вимоги насамперед до себе, а не до народніх мас. Вона не перекладала своїх державних обов'язків на НАРОД, а давала сама приклад народові, як треба ці обов'язки виконувати. Вона йшла не за народом, а сама вела народ за собою...не покладала надій на народну творчість (думку більшості), а сама давала народові свій творчий порив (плани і стратегії до порятунку) " (В'ячеслав Липинський, 1882-1931 рр.).

Сміливість незнання не звільняє від відповідальності. Хибні дії чи бездіяльність на підставі самозакоханості і амбіцій, без фахових знань, досвіду і вміння передбачувати – ведуть до злочинів. В масштабі країни – до трагедій народів. ПОЛІТИКА – це наука про невідворотнє і мистецтво можливого. Із ВМІННЯМ, керуючись ЗНАННЯМ ЗАКОНІВ про НЕВІДВОРОТНЄ і МИСТЕЦТВОМ МОЖЛИВОГО, створювати відповідні стратегічні зв'язки у потрібному місці і в потрібний час. Стати справжньою ПОЛІТИЧНОЮ ЕЛІТОЮ, оминаючи ЕЛІТУ ПРОФЕСІЙНУ – неможливо.

"Еліта – це люди, котрі вміють дивитись далеко вперед і зберігають головне – ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ". "Еліта – це люди, які відзначаються життєвою мудрістю. МУДРІСТЬ полягає не тільки в знаннях, бо хтось може мати великі знання, а не бути мудрим. МУДРІСТЬ – це здатність побачити дійсність в її контексті, ЦІЛІСНО". (Кардинал Любомир Гузар, 1933- 2017 рр.)

Досвід історичного розвитку людства свідчить: ДОЛЯ держав і народів залежить від стану та якості СУСПІЛЬСТВА, ЕЛІТИ і СТРАТЕГІЇ.

А якість і стан останніх, своєю чергою, залежать від змісту діяльності трьох державних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової, а також однієї недержавної – засобів масової інформації (ЗМІ).

Саме тому журналістів, політологів і соціологів часто називають "четвертою гілкою влади".

В умовах інформаційного вибуху XXI століття її вплив на процеси в державі важко переоцінити.

Усі ці чотири гілки влади своєю діяльністю формують політичну культуру суспільства. Вони також створюють імідж або руйнують репутацію кращих представників суспільства – еліти професійної. Остання є єдиним джерелом формування справжньої політичної еліти в країні. Однак перехід однієї в іншу можливий лише внаслідок виборів.

Ці ж чотири гілки влади або популяризують правильні стратегії розвитку країни, або приховують і замовчують їх. Розробляти стратегії можуть лише фахівці з професійних еліт. Аматори "з вулиці" не здатні цього зробити.

Відомо, що той, хто контролює інформацію, контролює і свідомість суспільства. Тому "четверта гілка влади" разом із трьома державними несе відповідальність за здатність виборців відрізняти справжні професійні еліти від бутафорських.

Останні формуються або з професійних еліт – скарбу і резерву стійкості держави, або з політичних авантюристів і фахових невігласів. Такі особи у владі перетворюються на "корисних ідіотів" для ворогів держави. Без допомоги ЗМІ суспільство стає сліпим і глухим, а прихід до влади моральних і патріотичних професіоналів блокується.

Ще більше ускладнюється доля держав і народів тоді, коли ЗМІ в країні стають повністю залежними від корумпованої влади, олігархів, зовнішнього впливу чи власників-пристосуванців. За таких умов шлях у політику і владу для користолюбних невігласів, псевдоактивістів, популістів-балакунів, бізнес-ділків, шахраїв, а подекуди навіть зрадників і злочинців стає ще відкритішим.

Проголошуючи себе після виборів "новими обличчями при владі" та новою "політичною елітою", вони насправді залишаються лише маріонетками у "ляльковому політичному театрі". Їхніми закулісними ляльководами можуть бути верхівка корумпованої влади, "кланові феодали", олігархи, міжнародні бізнес-групи або спецслужби інших держав. Іноді – все це разом.

Такі псевдоеліти не здатні передбачати майбутнє, виявляти зовнішні й внутрішні загрози, завчасно формувати ефективні стратегії їх подолання та готувати країну до захисту від можливої агресії.

Індикатором цього є прихід у вже корумповану систему влади її колишніх викривачів – журналістів, які зрікаються контролю над нею в інтересах суспільства. Коло замикається. Зробивши собі ім'я як "викривачі влади попередників" і здобувши певний авторитет, вони зраджують і професійну етику, і суспільство. Разом із "новою" владою вони стають лише новими вигодонабувачами старих корупційних схем незмінної системи влади. Вони вже не борються із "системою", а стають співучасниками її нових злочинів. Ба більше, допомагають знищувати репутації професіоналів, які продовжують боротьбу і змушені публічно викривати її, фактично замінивши дезертирів із ЗМІ.

Ще однією ознакою деградації "четвертої влади" є "робота" політологів, соціологів і ЗМІ, спрямована на замовчування справжніх еліт суспільства та штучне створення іміджу віртуальних псевдо-"політичних еліт" із "нових" кандидатів, зручних для влади та олігархів.

Прикладом цього є вилучення політичної партії "Сила і Честь" зі списків соціологічних опитувань. Опитування, проведене 21.01.2022 р. Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) напередодні повномасштабного вторгнення, фіксувало для її лідера четвертий президентський рейтинг – 9,6% голосів виборців, а також прогнозувало гарантоване проходження партії до Верховної Ради з 7,8% підтримки (https://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=1090&page=1). Після цього партію було виключено з усіх опитувань.

Партія була чи не єдиною політичною силою, яка чітко закріпила у своєму статуті та програмі власну ідеологію – український неоконсерватизм – і стратегічну мету: розбудову демократії. На парламентських виборах її підтримали близько двох мільйонів виборців. Із понад 600 її депутатів у місцевому самоврядуванні багато хто добровільно пішов на фронт і віддав життя за Батьківщину. На їхню честь випускають поштові марки, їхніми іменами називають вулиці.Серед них – Герой України, повітряний ас, полковник Олександр Оксанченко, морський піхотинець Іван Фунтовий, десантники Руслан Шевчук, Віктор Гончарук, Максим Максименко...

Наслідком таких процесів у суспільстві стає цементування олігархічної та феодально-кланової влади. Депрофесіоналізація державного управління драматично прискорюється, а ймовірність появи в ньому людей, "котрі вміють дивитися далеко вперед і зберігають головне – людську гідність", стрімко зменшується. Ілюстративні приклади- поруч. Досить порівняти мудрість генерала Джорджа Вашингтона із заявами тодішнього Секретаря РНБО, ветеринара за фахом, зробленими під час війни в Україні.

-



Попри те, що досвідчені кадрові військові надавали достатньо обґрунтовані прогнози та застереження щодо необхідності негайної підготовки до війни, зокрема: запровадження воєнного стану, відновлення перевіреної часом мобілізаційної системи, проведення завчасної мобілізації зі створенням відповідних оперативно-стратегічних резервів, переведення ВПК на воєнні рейки, переозброєння насамперед ППО, ПРО і ВПС, а також завчасне розгортання багатошарової стратегічної оборони по всьому периметру російсько-білоруського кордону.





Чиї автоматники стріляли в людей, та як Путін пошився, телеканал TVi, 11 бер. 2014 р., https://youtu.be/H3xX-6P2uN4?si=d7gShA_2lNJNKjyV

-

Що ж до ознак псевдоеліт, то вони давно відомі. Те, що українське суспільство досі не вміє їх розпізнавати, є ще одним свідченням якості роботи "четвертої гілки влади". Ще у XIX столітті Гюстав Лебон, засновник соціальної психології, влучно охарактеризував таких діячів: "Ті, хто вміє вводити натовп в оману, легко стають його повелителями; той же, хто намагається наставити його на розум, завжди стає його жертвою".

Приклади з новітньої історії України – поруч: два Майдани спротиву 2004 і 2014 років. За свідченням їхнього учасника Степана Хмари, "до влади приходили не Майдани, а сцена Майданів". Водночас застереження з боку керівництва СБУ звучали ще у 2004 році: "На протести вийдуть ті, хто вірить і готовий боротися за свободу і демократію, але владу отримають ті, хто вже був при старій системі влади. Боротися за зміну системи влади вони не будуть, бо є прихильниками авторитаризму і корупції. Майдан їм потрібен, щоб очолити владу. Їхня прихована мрія – необмежена ніким і нічим влада, на кшталт російської диктатури".

Після Майдану 2004 року кадрові професіонали, які "наставляли на розум" і запобігли першій спробі Віктор Янукович захопити владу та кровопролиттю в Україні, були звільнені – з порушенням Конституції і законів України, "по-революційному". Владу було наповнено псевдореволюціонерами, оскільки жодної революції у класичному розумінні цього слова – "докорінної зміни системи влади" - не відбулося. Навіть реформувати її ніхто не збирався.

Ще раз підтвердилася антична теза: "влада, не керована мудрістю, призводить до безладдя і несправедливості" (Сократ, V ст. до н. е.), "ті, хто купують владу за гроші, звикають отримувати з неї прибуток" (Аристотель, IV ст. до н. е.).

Причиною краху ідеалів Майдану 2004 року було те, що громадянське суспільство в Україні лише формувалося. Справжніх політичних еліт, планів і стратегій розбудови демократії не було. Сила Майдану полягала у середньому класі, який був невдоволений повільними темпами правових реформ і втратою довіри до влади. Його чисельність тоді була найвищою за всі роки незалежності України. Темпи економічного зростання становили 12,1% ВНП на рік – один із найвищих показників у Європі.

Неготовність псевдодемократів до реформ і зрада ідеалів Майдану коштували "народному президенту" Віктор Ющенко втрати підтримки суспільства і відмови у переобранні на другий термін. На виборах 2010 року він набрав 5,45%.

Прийнявши країну з темпами зростання ВНП на рівні 12,1%, він залишив посаду президента за умов їх зниження майже в чотири рази – до 3,8%. Система влади стала ще більш корумпованою й авторитарною. З органів державної влади було витіснено десятки тисяч найбільш підготовлених кадрових професіоналів. Низка надбагатіїв перетворилася на повноцінних олігархів. Зруйновані правові процедури кадрових призначень, закриття кримінальних справ щодо оточення Януковича та кулуарні домовленості з ним відкрили йому шлях до президентства.

Перші два президенти України хоча б зізнавалися, що не володіли законами розбудови демократії. В інтерв'ю газеті "День" напередодні виборів 2019 року президент Леонід Кравчук ще раз це підтвердив. На запитання: "Що пішло не так і чому Україна й далі залишається нереформованою?" – він відповів: "У 1991 році проголосили, що Україна стала... демократичною державою. А люди? Ми раптом почали будувати нову державу. Знань нової системи не було, хоча ми були освіченими людьми: в Україні на тисячу населення припадало понад 900 осіб із середньою і вищою освітою. Але ці знання були зовсім протилежними до того, що нам потрібно було в новій Україні... Почали будувати країну, яка не відповідає прагненням народу, а відповідає політичному класу, непридатному бути політичним класом незалежної України. Приймалися рішення, закони, які не відповідали інтересам народу. Така ситуація зберігається і досі...".

На запитання, якою має бути національна ідея України, Леонід Кравчук зазначив: "Національна ідея... це жити незалежно, демократично і багато. Не треба навіть уточнювати: багато духовно чи матеріально? Незалежно та демократично – об'єднує все... Ми стали на дорогу демократії і це єдине правильне рішення... головне – це боротьба з корупцією, з невизначеністю, невіглаством, двовладдям, невідповідальним управлінням державою...треба відкрити можливість людям достойно жити і заробляти, забезпечити демократію не на словах, а на ділі, незалежність не на словах, а насправді".

У цьому ж інтерв'ю він застеріг: "Ці (президентські) вибори можуть бути нашою "останньою помилкою"". (https://day.kyiv.ua/article/podrobytsi-litnya-shkola-zhurnalistyky/tsi-vybory-mozhut-buty-nashoyu-ostannoyu-pomylkoyu).

Як управлінці радянської школи, перші два президенти хоча б поважали фаховий професіоналізм. Інше питання – доля кадрових професіоналів у СРСР, однак фактом є те, що в роки громадянської війни понад 60% офіцерів імператорської армії були залучені до Червоної армії. Перші два президенти України, маючи попередній управлінський досвід, дотримувалися визначених процедур під час призначень: враховували освіту, фахову підготовку, попередній досвід кандидатів, а також наявність компрометуючих матеріалів.

Після "революційних" новацій у кадровій політиці Віктора Ющенка усі наступні президенти зреклися таких процедур. Після епохи "любих друзів" головним критерієм добору стала особиста лояльність.

Уперше з 2005 р. наявність іноземного громадянства у кандидата перестала бути перешкодою для урядових призначень. Перший проєкт закону про громадське мовлення був торпедований "народним президентом". Фінансами почали займатися ті, хто тримав кошти в офшорах, медициною – ті, хто лікувався за кордоном, а освітою – ті, чиї діти навчалися за межами України. Закони почали писати і ухвалювати ті, на кого вони фактично вже не поширювалися.

Для прикладу, керівником "Енергоатому" був призначений випускник академії ФСБ Андрій Деркач. Перед тим як він вийшов на сцену Майдану разом із Ющенком, він переховувався в Росії.

У 2004 р. А. Деркач був фігурантом двох кримінальних справ, розслідування яких СБУ успішно завершувала: створення в СБУ "ситуаційного центру" зі зв'язками з російськими спецслужбами та контрабанда зброї до Сьєрра-Леоне з порушенням санкцій ООН. Вони були закриті новим керівництвом СБУ, як і справи щодо паралельного сервера ЦВК, з'їзду сепаратистів у Сєвєродонецьку та донецької фабрики контрафактних цигарок "Хамадей".

Якби ці справи були доведені до суду, на що потрібно було лише один-два місяці, реінкарнація Януковича та його політичної сили стала б неможливою...



Далі буде

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.