Викрадення Держави
Протягом цілого покоління Україна, попри свій величезний людський і матеріальний потенціал, залишалася найбільш стражденною та нещасливою країною Європи. Після війни це необхідно змінити.
У кіно всі ми бачили некеровані потяги чи літаки, захоплені злочинцями або терористами. Поки керування здійснюють кваліфіковані машиністи чи пілоти, подорож відбувається безпечно й передбачувано: пасажири точно знають, куди вони прямують і коли прибудуть, і дотримуються вказівок персоналу. Але щойно управління переходить до некваліфікованих викрадачів – настає хаос і великі втрати.
На жаль, політична система України породила надлишок корисливих викрадачів, які прагнуть узяти владу у свої руки, відтісняючи більш компетентних і доброчесних людей. Я називаю це викраденням держави.
Тридцять п'ять років тому (одне покоління) Україна вийшла з обмежувальної радянсько-російської системи у (тоді ще) невідомий світ. Звичний світ перестав існувати, і українці були змушені виживати в нових умовах, як могли. Приватні та державні скарбниці були порожні. Країна була розділена мовно, економічно та політично, за етнічними й регіональними ознаками, а також зберігалася прихильність до старого, знайомого устрою.
На відміну від західних сусідів, яких швидко прийняли до Європейського Союзу та НАТО, Україну зустріли з байдужістю. Жоден із західних сусідів України не зазнав такої інтенсивності й тривалості репресій щодо мови, традицій, культури, релігії, освіти та інформації – усіх заходів, спрямованих на викорінення України з її історичного місця в європейській цивілізації та її поглинання авторитарною, колоніальною або деградованою азійською моделлю.
Це були важкі роки, коли гіперінфляція перевищувала 10 000%; не було національної валюти; ланцюги постачання між колишніми радянськими республіками були зруйновані; державні активи розпродавалися за копійки будь-кому, хто мав західну валюту; сміття не прибиралося, і водночас процвітали переважно кримінальні угруповання, колишні кадри КДБ та ті, хто контролював ліквідні державні ресурси.
Комуністичні та соціалістичні сили закликали українців повернутися до відносної безпеки та знайомої системи державної власності й контролю. Водночас новонавернені прихильники "вільного ринку" без достатнього осмислення приймали ідеї "приватизації", "глобалізму", "лібертаріанства" та "ліберальної демократії", які пропонували доброзичливі, але дещо наївні західні радники. У цій токсичній суміші хаосу, кризи, бідності, сподівань і недовіри бракувало головного – компетентного, відповідального й мислячого політико-економічного класу та стратегії державотворення, здатної перетворити колишню васальну державу з централізованою економікою й надзвичайно репресивною політичною системою на незалежну, суверенну й демократичну країну з приватною ринковою економікою та глибокою повагою до верховенства права і громадянських свобод.
У перші роки незалежності більшість західних експертів, включно з Центральним розвідувальним управлінням США, дійшли висновку, що серед пострадянських республік Україна має найбільші шанси стати сильною, заможною та демократичною державою, адже всі необхідні передумови та інструменти для державотворення були наявні.
На момент здобуття незалежності Україна була найрозвиненішою з освітньої, наукової, технічної та промислової точки зору республікою колишнього СРСР і входила до двадцятки найбільш індустріально розвинених країн світу. Українці були на передових позиціях радянської та світової науки, космічної галузі, медицини, сільського господарства тощо, а 50-мільйонне населення володіло необхідними навичками для успішної роботи в усіх сферах – від гірничої промисловості до космічних досліджень, а також у всіх інших сферах.
Індекс людського розвитку України та світу. URL: https://www.slovoidilo.ua/2024/08/15/infografika/suspilstvo/yak-zminyuyutsya-pozycziyi-ukrayiny-indeksi-lyudskoho-rozvytku
Як найбільша країна Європи, наділена унікальними природними ресурсами та мінеральними багатствами, включно майже з усіма основними видами корисних копалин, що використовуються в сучасній промисловості – від металів до хімічної сировини та будівельних матеріалів; маючи 25% світових запасів найродючіших чорноземів; дуже розгалужену і розвинену інфраструктуру; значні запаси атомної енергії, газу та вугілля – все, що було потрібно Україні, щоб стати новим економічним і військовим центром сили Європи, – це уряд, здатний максимально розкрити та реалізувати цей потенціал... уряд зі стратегією державотворення, який може ефективно керувати, захищати, інвестувати та визначати пріоритети розвитку ключових секторів економіки.
З огляду на всі ці переваги, можна задатися питанням: що ж сталося і де ж була професійна політична еліта протягом 30 років – від 1991 року, року здобуття Україною незалежності, до початку російського вторгнення, коли країна посіла останнє місце за рівнем добробуту в Європі. Це були роки, протягом яких Росія, не змирившись із втратою України, пильно стежила за своїм сусідом і втручалася у вибори, підкуповувала українських політиків та лідерів громадської думки, вбивала та залякувала патріотично налаштованих громадських активістів України, поширювала пропаганду та шукала будь-яку нагоду, щоб послабити й дискредитувати Україну та обтяжити кожен її крок у напрямку інтеграції із західним світом. Це були також роки, коли професійна політична еліта двічі разом із сотнями тисяч людей у Києві виходила на протести у люті зимові морози проти тих, хто так серйозно провалив свої обов'язки у сфері державотворення.
Усе це, однак, можна було б витримати і тримати під контролем. Те, що зруйнувало державу і, можливо, навіть сприяло вторгненню Путіна в Україну, – це насамперед обрання низки владолюбних, корисливих і байдужих псевдодержавників та псевдодемократів, для яких головним пріоритетом було власне збагачення через корупцію або масштабне розкрадання державних активів, до яких вони мали доступ. Навіть ті, хто особисто не зловживав довірою суспільства, часто призначали родичів або "любих друзів", які це робили, або ж були некомпетентними для займаних посад. Ще гірше – компетентних і чесних військових, державних службовців та фахових експертів відсували, щоб звільнити місце для тих, хто залежав від політичного протекціонізму.
Це були роки, коли Україні були потрібні не поверхневі гасла про "глобалізм", "лібертаріанство" чи "ліберальну демократію", а державне регулювання, контроль і облік як цивільних, так і військових стратегічних активів, субсидії та кредити для ключових секторів і застарілих підприємств, сприятлива податкова політика для малого й середнього бізнесу, а також захист внутрішньої промисловості від іноземної конкуренції. Особливо важливим було б запровадження податкових стимулів для галузей, які інвестують, принаймні частково, у додаткові виробничі процеси для переробки сировини (наприклад, титанової руди) у готову комерційну продукцію (наприклад, зубні імпланти чи велосипедні рами).
Ілюстрація з публікації "Як змінилася економіка за 30 років незалежності" (Економічна правда, 23.08.2021)
Потрібне було й дипломатичне втручання для забезпечення взаємного доступу до зовнішніх ринків. Незважаючи на Будапештський меморандум, військово-промисловий комплекс України потребував ретельного державного нагляду та обліку його значних активів і запасів, щоб на продаж або утилізацію спрямовувалася лише надлишкова або очевидно застаріла техніка, тоді як вітчизняних виробників слід було підтримувати у розробці більш сучасного та різноманітного військового обладнання як для експорту, так і для внутрішніх потреб.
Ілюстрація із публікації "Чим вищий паркан, тим кращі сусіди" (сайт Міністерства оборони України АрміяInform, 04.05.2020, URL: https://armyinform.com.ua/2020/05/04/chym-vyshhyj-parkan-tym-krashhi-susidy/)
Сьогодні Україна перебуває на роздоріжжі. Коли мир нарешті буде відновлено, її громадяни більше не зможуть дозволити повернення дискредитованої, непрофесійної політичної "еліти". Вони повинні забезпечити, щоб у процесі відбудови зруйнованої війною України країна скинула стару, зганьблену оболонку і впевнено дивилася у майбутнє з новою професійною політичною та економічною елітою – патріотичною, компетентною та чесною, яка має стратегію і прагнення реалізувати повний потенціал України. Необхідно прийняти такий рівень участі держави, який унеможливить корупцію, заборонить політичний протекціонізм, винагороджуватиме професіоналізм, обмежить вплив олігархів на політику, відновить чесну судову систему та забезпечить такий рівень протекціонізму і підтримки промисловості, який сприятиме розвитку малого і середнього бізнесу та швидкому зростанню середнього класу.
Зокрема, необхідно визнати, що як державний, так і приватний сектори відіграють незамінну роль. Демократія, безпека та процвітання можуть бути досягнуті лише завдяки правильному балансу державних та приватних інтересів.
Оригінал публікації за посиланням: "OPINION: The Hijacking of a Nation"| [URL=https://www.kyivpost.com/opinion/73103]https://www.kyivpost.com/opinion/73103[/URL, 5 квітня 2026 року.
#Смешко #Україна #новини
Текст англійською мовою був адаптований для читачів країн Заходу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
