Уряд нульової довіри, що має шанс
Сьогодні відбулися голосування в парламенті. Країна отримала начебто нову коаліцію в парламенті та уряд, який очолює новий начебто реформатор, а політикум – начебто вільного для нових звершень екс-очільника "найкращого уряду в історії України". Тобто владі начебто на якийсь час вдалося відтягнути момент здійснення найстрашнішого їхнього політичного кошмару – дочасних виборів.
Судячи із вимушеного частого застосування уточнення "начебто", насправді владі годі розслаблятись, бо перепочинок буде дуже коротким. Логіка та механізм "виходу з кризи" підказують, що насправді криза консервується та в будь-яку мить вибухне з новою силою.
Довести нежиттєздатність політичних новоутворень, якими начебто вдалось "подолати кризу", неважко. На жаль.
Перше. Коаліція створена у спосіб, що не має легітимності. Тут навіть вже не має сенсу зосереджуватись на тому, що упродовж двох останніх років не забезпечено виконання вимог статті 83 Конституції, що зобов'язує парламент у своєму регламенті встановити засади формування, організації та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у парламенті.
Нова так звана коаліція не формалізована і у конституційний спосіб. Що дає привід підозрювати, що насправді "коаліція" існує тільки в уяві зацікавлених осіб. Сам принцип досягнення кількісного показника, аби подолати відмітку "226", також був не те що неконституційним, а й вкрай морально-неетичним коли одних "ненадійних" депутатів зухвало позбавляли мандатів, а інших "тушкуванням" збирали докупи, не дивлячись ні на що. Отже для цього політичного класу політика – це не естетика. На жаль.
В порушення регламентних парламентських норм, народних депутатів спонукали до "пакетного" голосування про одночасне звільнення-призначення, та ще й на видачу "індульгенції" Арсенію Яценюку у вигляді відміни постанови про незадовільний результат роботи його уряду! А новий "реформатор", крім заприсягань, не спромігся навіть на більш-менш переконливу артикуляцію бодай стислих тез щодо подальших пріоритетів свого кабінету! В історію має увійти лише фраза про те, що він покаже, як керувати країною, на кшталт славнозвісної хрущовської "Я вам покажу кузькіну мать". Однак це все емоції. Але якщо серйозно, то новий уряд починає свою роботу без представлення формально-юридичного документу – Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
І це погано. Той, хто мав би вимагати у нього Програму, той сам не має Коаліційної Угоди!
Такі підходи до "якості" та кількості документів, формування і діяльності членів "коаліції" не забезпечать ефективної роботи ні парламенту, ні уряду. Тому сміливо можна говорити про хиткість та тимчасовість новоствореної владної конструкції.
Друге. Механізм формування кабміну, на який після публічних кількох показових спроб "зіскочити з потягу", погодився-таки пан Гройсман, спостерігала вся країна. Ідея "самостійного гравця, а не васала президента!", вдалася на славу. Але результат у вигляді кадрового складу нового "реформаторського десанту", звів нанівець усі враження від непересічних нічних "па" в президентській адміністрації. Зрештою виявилось, що досвід Яценюка та його спадщина нічому не навчили ані власне пана Гройсмана, ані усіх панів "стратегічної сімки" в цілому. Знов квоти, знов призначення друзів, земляків та "надійних партнерів". І це знову погано.
Замість "нових облич" та твердих професіоналів, про яких пафосно гримав на публіці Гройсман, – знов блукаючі поміж владними кріслами одні й ті ж "тіла". За невеликим виключенням з нульовим політичним рейтингом та рекордним показником суспільної недовіри. Один мінус поміняли на інший. Таким чином країна отримала уряд, який вже на старті має нульовий рейтинг довіри і серйозний скепсис!
До того ж будь-який уряд повинен мати парламентську підтримку – без цього він обмежений у своїх можливостях. Але без запасу міцності у вигляді гарантованої кількості голосів, що об'єднані коаліцією депутатських фракцій, як ми вже знаємо, будь-яке парламентське новоутворення – це картковий будиночок, який може розсипатись від навіть непомітного протягу в приміщенні ВР.
Третє. Не важко усвідомити, що уряд пана Гройсмана носить всі ознаки тимчасового. Взагалі, термін "тимчасовий" не повинен нікого лякати.
Просто виходячи з цього, суспільству треба визначитись із своїми надіями, та сформулювати функції "нової" коаліції та чергового "кабміну реформ". У суспільства практично не залишилось ілюзій стосовно здібностей сучасної політичної та управлінської "еліт". Вони відсутні. Країна нині доведена до хаосу. Тож заради майбутнього країни маємо наділити "новоспечену" стару владу логічною в даному випадку функцією: забезпечити легітимний перехід до нового етапу розвитку – коли фах, досвід, патріотизм стануть дійсно реальними чинниками політичної культури і політичної традиції.
Нові вибори неминучі, в результаті яких країна має надію отримати довгоочікувані зміни.
За умови, звичайно, що вибори зможуть відбутися. Відбутися легітимно.
З таких міркувань суспільству очевидно потрібно надати дуже стислий дороговказ сучасним тимчасовим уряду та парламенту.
Завдання новоствореного уряду абсолютно мінімізоване – забезпечити виживання країни і народу в цей період. Якщо б ми мали кабмін та прем'єра, озброєних суспільною та парламентською підтримкою, дороговказом були б реформи та розвиток. Це складно, однак нині завдання простіше – забезпечити бодай деяку стабільність до ротації виконавчої влади. Насамперед, достатньо припинити пограбунок країни, під виглядом реформ, зупинити "схеми" та системно працювати над виконанням бюджету. Суто "технічні" процедури, з якими можна впоратись без грузинських, естонських або американських "реформаторів". Але як же це зробити? Якщо всі "земляки" вже на потрібних напрямках.
Завдання парламенту більш масштабні. Але за бажання можна впоратись, якщо спадщина Гройсмана, у вигляді постійних ритуальних танців на Конституції, буде подолана. Рада вже має нового спікера, від якого потрібно одне – діяти за Конституцією і Регламентом.
Якщо з парламенту все ж піде це явище, то завдання парламентарів – якісно підготувати країну до нових виборів. Але – до дійсно виборів, а не до звичної за останніх часів їх імітації! Для цього депутати нарешті повинні зосередитись на підготовці Виборчого кодексу. Не чергового "одноразового" закону, а саме до сталого, досконалого комплексу законів, які забезпечать надалі прозорість та справедливість усіх виборів в Україні, насамперед парламентських і президентських. Напрацювання в цій царині існують, ними можна скористатись. Для цього треба не відкидати пропозиції всіх, хто критично оцінює владні законодавчі варіанти та усувати їх від процесу, навіть від можливості обговорення! А виходячи з того, що самотужки, без фахівців, цей парламент навряд чи забезпечить підготовку якісного законодавства, то до суспільного діалогу щодо нового виборчого законодавства – не просто долучити, а врахувати позицію фахового середовища, не обмежуючись баченням виборчого процесу провладними нардепами у виконанні, як завжди, профільного комітету парламенту.
Друге завдання, яке вкладається в контекст забезпечення транспарентності виборів – нарешті розібратись із складом ЦВК. Без лукавства. Термін повноважень – річ вперта. Закон України "Про Центральну виборчу комісію" чітко встановлює строк повноважень – 7 років. Коли вносилися зміни до порядку призначення та припинення цих повноважень членів ЦВК, ніхто в страшному сні не передбачав, що зловживання цими змінами досягнуть такого масштабу. Тож треба покласти край маніпуляціям та забезпечити майбутні вибори новим незаангажованим складом Центральної виборчої комісії.
Третє – мінімізувати вплив тимчасової влади на конституційні перетворення. Влада уперто ігнорувала заборони під час війни вносити зміни до Основного Закону. Не підпорядкувала конституційний процес безумовному пріоритету – забезпеченню конституційної основи українських реформ. Тому шанс втрачено. Нині парламент, життя якого обраховується місяцями, а суспільна довіра від нульової позначки переходить у переконливий мінус, не має морального права змінювати Основний Закон. Це повинно стати правом (і обов'язком!) людей, яким суспільство висловить таку довіру. Це, до речі, торкається не тільки тих, у кого поки що є мандат народного депутата. Тут має сенс повернутись і до райдужних перспектив, які намарив Арсеній Яценюк. Який нині поставив собі завдання – писати нову Конституцію та новий Суспільний Договір.
Він, як інші з владної команди, не став носієм нової політичної культури, яка може дати поштовх необхідним перетворенням. Може все ж відпочиньте, зупиніться, знову наберіть політичної ваги. А там видно буде!
Саме природній відхід сучасної політичної популяції дасть можливість сформуватись новому політичному класу. Його поява – закономірний крок, наступний після формування політичної нації. А українська політична нація, попри "гальма" у вигляді сучасної збанкрутілої "еліти", таки сформована!
Україна відбулась, як нація, а це означає, що траєкторія сталого суспільного розвитку для неї більше не є недосяжним міфом. Це майбутнє нашої країни!
Тому не треба лякати народ ймовірністю "реваншу", аби переконати у небезпеці наступних парламентських, президентських виборів. Такої небезпеки не існує на майбутнє. Бо нічого не змінилося з попередніх часів. Реваншистів шукайте зараз і серед своїх.
А на майбутнє, готуйте країну до чесних виборів, панове. Це, попри усі перспективи, як виявилось, єдина ваша стратегічна місія.
P.S. Розумію, що цей допис вийшов значною мірою критичним. Але, на жаль, цей настрій продиктований останніми подіями: адже цинічними є способи, за допомогою яких сьогодні вирішувалися вкрай важливі для країни питання.
Багато хто отримав нові відповідальні посади. Можливо у декого навіть з підсвідомості рвуться чисті та щирі наміри. І за інших обставин я б із задоволенням привітала б панів Гройсмана, Парубія, президента... Але в даному випадку, як правник – не можу. Їх варварський підхід, до певної міри "самопризначення" всупереч нормам Конституції, політичної етики та традиції, все ж заважає.
На жаль, цей цинізм породжує отакі оцінки. І не тільки в мене.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
