Корупція, що породжує корупцію. У чому корінь зла
Сталось так, що Міжнародний день боротьби із корупцією українським суспільством сьогодні сприймається вкрай емоційно й гостро. Соцмережі рясніють розчаруванням, нищівною критикою, підчас – відвертим тролінгом на цю болючу тему.
Дивуватись годі – останніми роками слово "корупція" можна вважати найуживанішим в лексиконі вітчизняних політиків, антикорупціонерів-активістів з громадського сектору, ЗМІ. Почитайте хоча б заголовки новинної стрічки. "Корупція" зустрічається навіть частіше за слова "війна" або "агресія". Країна як в реальному житті, так і в інформаційному, буквально живе перетравлюванням корупційних скандалів.
Тут, як водиться, є два висновки – добрий і поганий.
Почнемо з поганого – Україна дійсно є корупційно-хворою державою, в якій, попри постійну істеричну показову боротьбу із цим злом, попри створення все нових "незалежних антикорупційних органів", попри проїдання грантів і траншів, що виділяються міжнародною спільнотою на цю боротьбу, зло досі не переможене, навіть малих перемог не спостерігається. І тут немає особливої потреби в аналізі причин – вони загальновідомі.
Висновок другий, – позитивний, – полягає в тому, що активність ЗМІ та суспільства у обговоренні корупційних проявів, свідчать про те, що країна сприймає явище корупції як ключову перепону у своєму розвиткові. Що суспільство та медіа вже не "відпустять" цю тему, а це означає, що корупційники не матимуть більше зручної атмосфери млявого болота, де "гроші люблять тишу".
Отже, з одного боку маємо збереження корупції на фоні імітації боротьби з нею, з іншого – сформований запит суспільства, яке бажає покласти цьому явищу край.
Але, увага нині спрямована, нажаль, лише на один, класичний прояв корупції – у вигляді отримання матеріальних зисків. Обговорюючи "схеми", мільйони готівки, колекції годинників чи інших "іграшок" людей, які ніколи б не отримали цих багатств, працюючи, скажімо, в реальному бізнесі, ми практично не говоримо про явище, яке є коренем "класичної" корупції – корупцію політичну.
Це явище у тих чи інших проявах існує всюди. Але нині можна констатувати, що в нашій країні політичною корупцією буквально пронизане політичне життя та сама логіка існування сучасного політикуму.
Коли, наприклад, під виглядом судової реформи прописуються додаткові важелі для забезпечення особистого впливу на формування судової системи та суддівського корпусу – це політична корупція.
Коли в парламенті з кричущими порушеннями конституційної процедури, законів та регламенту проштовхується "потрібний" склад уряду – це також має конкретну назву.
Коли десятки разів ставиться на голосування одне й теж питання, доки не буде отримано "потрібний" результат – це явище з тієї ж опери.
Коли задля призначення "потрібної" особи пишеться та продавлюється закон, який містить положення, що протирічать здоровому глузду – це також політична корупція.
Коли вкрай хочеться "закрутити гайки", народжуються законопроекти, якими звужуються конституційні права – це знов тхне політичною корупцією.
Таких проявів – безліч.
Цей різновид корупції страшний тим, що політичний інтерес одиниць вирішується за рахунок звуження прав і свобод мільйонів громадян, за рахунок встановлення особливих правил, вигідних лише правлячому класу. Таким чином суспільство позбавляється перспектив розвитку, а "класична" корупція лише зміцнюється.
Позитив в тому, що задля перемоги над політичною корупцією не треба створювати купу "незалежних" органів, які сваряться між собою і намагаються "боротись" із наслідками, а не причиною.
Нинішнє різке, болюче несприйняття суспільством будь-яких проявів корупції, свідчить про те, що люди починають розуміти в чому корінь цього потворного явища.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
