Кучма: Кравченко не мав можливості застрелитись... Ч.2

Розмова з одною з найодіозніших та найбільш загадкових фігур української політики, екс-президентом України Леонідом Кучмою продовжує цикл інтерв'ю, які призвані пролити світло на загадкові обставини загибелі колишнього шефа української міліції Юрія Кравченка.

К.С. – Перш за все читачів цікавить – чому саме Юрій Федорович? Чому його поставили на посаду Міністра внутрішніх справ України, чи були ще якісь варіанти на це місце?

Л.К. – Без варіантів життя не існує, в тому числі і в кадровій політиці, а тим більше такого винятково важливого міністерства, як МВС. Але я мав можливість подивитися на Юрія з багатьох сторін. Я розумів, що міністром повинна прийти людина абсолютно нова навіть для київської команди, більш така, яка прив'язана до регіонів. Бо коли багато років люди працюють в одному міністерстві, особливо в такому, то потім з них питати набагато важче – там об'єднання інтересів відбувається, і не завжди в інтересах країни. Це не таємниця. І ще одне. Юрій Федорович, сам його вигляд такий, що примушує поважати його. Тим більше, його внутрішні погляди були такими, що він жорстка за великим рахунком людина. Він не входитиме в становище того, хто скаже "я зробив не розуміючи, які наслідки цьому будуть", він жорстко питав з усіх. Тому на той час це в мене була єдина кандидатура і я вважаю, що зробив абсолютно правильно.

К.С. – Зараз, спілкуючись з міліціонерами від простого ППСника до керівника обласного управління, можна часто почути, що Кравченко для них – взірець. Людина, яка давала приклад всім. Виходячи з таких його якостей, чи планувалося, що Юрій Федорович займе якусь вищу посаду? Чи міністр – його найвищій щабель?

Л.К. – Ні, це не таємниця, і багато хто з мого оточення знав добре, що він розглядався насамперед на прем'ер-міністра України, це так. Але те, що цього не сталось, зрозуміло також з багатьох причин, в тому числі тих, які були пов'язані з МВС. Я переконаний, що він був би достойним прем'єр-міністром.

К.С. – Чи вірите ви, як людина, яка спілкувалася і бачила не так, як його підлеглі, все ж таки ви були його керівником, ви вірите у версію самогубства Кравченка?

Л.К. – Я – ні. Хоча я завжди говорив, що останнє слово повинно бути за правоохоронними органами, за прокуратурою в тому числі. Але така людина, як Юрій Кравченко на такий крок не могла піти. Він вольова людина і не пасував перед будь-якими труднощами. Ви ж самі бачите, його послужний список викликає повагу до нього. Просто так людей в той час не ставили на такі посади, бо насамперед професійність на першому плані була. Ну, а потім я не зовсім спеціаліст по зброї, але зробити два постріли... чогось не віриться. Особливо в те, що після другого пострілу він ще й зумів поставити пістолет до ніжки стільця. Я думаю, що все-таки до дослідування цієї справи прокуратура повернеться, мені б цього дуже хотілося. На всіх гучних справах, які є в Україні треба ставити крапку, якою б вона не була гіркою. І про Гонгадзе мається на увазі, і про отруєння, і про всі справи, які сьогодні на слуху та на виду у людей України.

К.С. – Чи доповідав він вам по справі Гонгадзе?

Л.К. – Постійно. Постійно доповідав і я постійно питав з МВС, прокуратури, СБУ. Але чомусь в записах цього не існує.

К.С. – Шістнадцятого числа, коли стало всім відомо, про те що зник Георгій Гонгадзе, тоді три дні після цього напевно Мельниченко прослуховував. повинно бути відомо, як будувався Ваш діалог з Кравченком. Але виникають деякі питання, тому, що за 17-19 число немає плівок, щоб послухати, як це відбувалося. Коли ви спілкувались з Юрієм Федоровичем по цій справі, було відчуття, що він чогось не знав, взагалі, яке враження ваше було?

Л.К. – Кравченко був такою людиною, що завжди знаходилася в однаковому робочому ритмі, доповідь ділова, без зайвих слів, без соплєй, вибачте. Він доповів, що знайшли тіло в Таращі, я ще сказав, що "ти повинен радіти", радіти в лапках треба брати, бо вже є за щось зачепитися в розслідуванні такої справи. Якщо людина пропала, тим більше, якщо журналісти звинувачують владу. Якщо через день по Хрещатику вже ходили в футболках з портретами Гонгадзе, хіба не зрозуміло, що це заздалегідь підготована акція була? Але він не витримав вже потім того тиску шаленого, який був, і в ЗМІ вітчизняних і в зарубіжних ще більше. Бо завдання, по-моєму, було не Гонгадзе знайти, а так зробити, щоб Кучма перестав бути президентом. Іншого не було.

К.С. – А як ви думаєте, кому це вигідно було? Хто за цим стоїть?

Л.К. – Мені важко говорити про такі проблеми в лоб. Я завжди питанням на це питання відповідав – скажіть, а кому це було вигідно? США? Так. Вони вважали, що Кучма – проросійський президент і що треба мати ручного, такого як у нас був. Росії? Також певною мірою вигідно мати слабкого президента України. Але я відкидаю Росію в цьому плані. Хоча там і зараз знайдуться політики, які цього хотіли і на той час. Але в порівнянні з тим, що у нас відбувалось останні п'ять років, у них думка дещо змінилася. Так, як підтримував захід всю цю акцію, зрозуміло, що без них не обійшлось і не обходилося в майбутньому. Але я відкидаю, що це був президент США чи президенти європейських країн – там структур занадто багато. Бо ми ж знаємо, хто Мельниченка вивозив, це структури ЦРУшні, Купчинський зустрічав там, він жив в Празі на квартирі Купчинського, а хто такий Купчинський ми знаємо всі.

Окрім того, я тоді тільки став президентом вдруге. Ну скажіть, навіщо мені лізти в багняку якусь?

Повна версія інтерв'ю

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.