Кому і навіщо потрібна єдина прес-карта?
Під час круглого столу між журналістами та правоохоронними структурами, організованому ОБСЄ, представник МВС Сергій Бурлаков сказав, що він підтримує ідею впровадження в Україні єдиної прес-карти і що це зможе полегшити роботу міліції зі ЗМІ. В результаті маємо низку повідомлень, що міліція збирається видавати такі єдині прес-карти...
Міліція цього робити не має жодних підстав та можливостей, як і будь-який інший державний орган. Спроби запровадити щось подібне були на рівні уявлень Оруелла, це правда. Зрештою, Бурлаков точно не брав і не міг брати на себе таких ініціатив. Він говорив про підтримку ініціатив журналістських організацій.
Процес роботи над єдиною прес-карти вже йде, і відбувається він в процесі самих журналістських організацій – зокрема Спідки журналістів та Незалежної медіа-профспілки. Як сказав представник Спілки Сергій Томіленко на тому ж круглому столі, переговори йдуть з НАМ та УАВПП.
Про що тут може йтися – про прес-карти єдиного зразку для журналістів, які є членами цих структур. Влада може продемонструвати добру волю, коли визнаватиме цю прес-карту від цих організацій.
Чи може така прес-карта бути обов"язковою для всіх? Вочевидь ні. Бо законом передбачені редакційні посвідчення, і треба міняти закон.
Але тут є багато питань чи це можливо. Адже, якщо ми апелюємо до досвіду Франції, то там власник журналістської прес-карти має пільгу не сплачувати 20% податків із заробітньої платні. Ви собі уявляєте, що подібне допустить український Мінфін? Та ще й на підставі документу, виданого не державним органом, бо у Франції це робить незалежна Комісія з журналістських прес-карт, а журналістськими організаціями.
Але натомість правила видачі таких прес-карт у Франції є дуже жорсткими, і журналіст, який порушив журналістські стандарти, стандарти етики, ризикує повторно її не отримати. Це – принцип регуляції: журналісти отримують права і переваги, натомість несуть відповідальність за якість свої роботи.
Рівень саморегуляції в українських ЗМІ неймовірно низький. Ми не можемо профспілкові осредеки дієві організувати, маючи суперсприятливе для їх повноважень законодавство. Ви собі уявляєте, що хтось поставить питання про вилучення прес-карт за "джинсу", наприклад, якщо це явище стосується роботи 80% ЗМІ?
Далі. Що робити з блогерами? Частина з них творить та поширює контент, значно цінніший та суспільноважливіший ніж окремі телеканали? Навіть французи з їхнім 60-річним досвідом саморегулювання ще не вирішили достеменно як з цим бути.
Тому, реакція на єдину прес-карту – це сигнал в першу чергу для самих організацій, які намагаються її запровадити. Бо починатися цей процес мусить із саморегуляції і відповідальності медіа, з тривалих переговорів з УСІМА учасниками ринку. І сигнал для органів влади – навіть підтримка ідеї, яка стосується саморегулювання, може означати нівелювання в цілому правильної ідеї. А от її просування з боку будь-якої владної структури може остаточно цю ідею дискредитувати.
Про відповідальність ЗМІ мають говорити самі ЗМІ, бо на відміну від влади вони не утримують за гроші платників податків. Але говорити мають, бодай мають почати... Бо бажання мати багато прав завжди має урівноважуватися суспільною відповідальністю. І прес-карта має сенс лише тоді, якщо за нею стоятимуть внутрішньогалузеві зобов"язання щодо дотримання стандартів та етики, що означатиме вищу якість і вищу довіру до ЗМІ.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
