Громадська рада "Інтера" та відповіді на питання до теми
До редакційної ради каналу ТВі, окрім журналістів каналу, входять український правозахисник і публіцист Мирослав Маринович, польський журналіст-дисидент Адам Міхнік, оглядач і публіцист Мартін Войцеховський і колишній міністр культури Словаччини, член міської ради Братислави та Незалежного форуму "Братислава" Ладислав Снопко.
До Громадської ради телеканалу Інтер, яку ми створимо сьогодні, увійшла також низка відомих українських та іноземних експертів. Серед яких – Іван Дзюба, відомий польський дисидент Александр Смоляр, експерт інституту Петерсона Андерс Аслунд та відомий британський політолог Ендрю Вілсон.
Чому створюється така Громадська рада? Відповідь очевидна: аби громадськість мала можливість більш ефективно впливати на інформаційну політику одного з найрейтинговіших телеканалів країни. Впливати для того, аби забезпечити об"єктивні новини, аби публічно! вказувати телеканалові на порушення журналістських стандартів та відповідність роботи журналістів принципам об"єктивної журналістики, виправляти ці порушення, аби на каналі з"явилися суспільно важливі формати у вигляді незалежних майданчиків для обговорення суспільно-політичної тематики, нові люди, спроможні реалізувати ці завдання. Наш вплив – це лише рекомендації, але з публічним звітом чи прислухається канал до них.
Звісно, громадськість може все це робити і так, без жодних угод. Але, підписавши Меморандум, Інтер взяв на себе цілком конкретні зобов"язання дотримуватися його пунктів, і для експертів, які погодилися увійти до Громадської Ради, це значно більш ефективніший формат взаємодії. Взаємодії, мета якої одна – забезпечити право українців на різнобічну, якісну та правдиву інформацію, професійні соціально-політичні дискусії за участі в тому числі і незалежних експертів. Не буде виконання підписаних умов – не буде взаємодії та Громадської ради. І від цього репутаційні втрати каналу можуть бути значно серйозніші аніж зиск від факту такої співпраці, бо угоди треба виконувати.
Громадська рада працюватиме на громадських засадах, всі організаційні витрати бере на себе Міжнародний Фонд "Відродження", виходячи з того, що діяльність такої Ради повністю відповідає пріоритетам Фонду – забезпечення свободи слова та принципів відкритого суспільства.
А тепер – відповіді на питання Миколи Княжицького, які він поставив у своєму блозі.
Ми поставили каналу питання про прозорість медіавласності і отримали запевнення, що така інформація буде надана публічно. Натомість мені хотілося б гарантувати правдиві звіти про інформаційну політику каналу з шансом її покращити. Це моє зобов"язання в Громадській раді і його виконання я гарантую.
Членів Нацради я не консультую, їхню роботу вважаю вкрай негативною, про що багато разів говорила публічно, зокрема, пропонуючи змінити закон про Нацраду в частині формування цього органу та його підзвітності, аби забезпечити незалежність її членів та більшу відкритість. Думаю, у Миколи тепер значно більше можливостей втілити це в життя, і я всіляко йому в цьому допомагатиму, як і Фонд, про що вже були вдіповідні розмови. До речі, Громадська Рада при Нацраді, куди на жаль не входжу, все ж доволі ефективний орган хоча б через те, що готує альтернативні пропозиції та роз"яснює що саме відбувається.
Фонд "Відродження" є українським національним Фондом і рішення в ньому ухвалює Правління, до складу якого входять громадяни України, а не Джордж Сорос. Про Путіна мені відповідати нічого, це до інших спеціалістів.
Далі. Щиро дивує тон дискусії довкола громадської ініціативи співпрацювати з Інтером у цілком визначених публічним документом напрямках та за участі експертів, які багато разів доводили і свою експертність і відданість принципам.
Фонд "Відродження" в ході виборів забезпечив ініціативу "Відриті новини заради чесних виборів" і співпрацював в межах підписаної угоди з різними телеканалами – Інтером, 5 каналом, ICTV, Новим, СТБ, Україною та Першим Національним. Ініціатива була відкритою до приєднання. Частина телеканалів суттєво змінили редакційну політику в бік вищої об"єктивності та критичності. Частина, наприклад Перший Національний, лишила все як є. Натомість експерти відкрито оголосили, хто виконав умови закону про рівність доступу різних політичних сил до телеефіру.
Фонд співпрацював з ТВі в рамках підготовки програми "Вибори 2012. З іншого боку", в якій політики разом із незалежними експертами обговорювали політичні програми партій. Фонд підтримував програму, яку ми із Світланою Заліщук готували цілковито на громадських засадах, так, як ми з багатьма колегами працюємо і в рамках більшости інших громадських ініціатив. Ми взаємодіяли з рамках багатьох інших корисних ініціатив.
Ми це робили в рамках кампанії Чесно: на початку кампанії лідери опозиції прямо казали нам, що подолати кнопкодавство нереально і нам ніколи не вдасться цього досягнути. Тепер – це вимога на знаменах опозиції, за яку проголосували представники влади, і яка реально в інтересах опозиції та всієї країни. У боротьбі за це TVI був нашим більшим союзником союзником, ніж Інтер. Це правда, яку ми чудово усвідомлюємо.
Ми це робили з ухваленням закону Про доступ до публічної інформації, коли нам всі казали, що в цій країні ніхто не надаватиме відповіді на запити упродовж лише 5 днів і не відкриє інформацію ДУСі. Ми це робили з Меморандумом про Відкриті новини, коли ніхто не вірив, що Інтер та ICTV можуть бути критичними та збалансовано давати інформацію в останній місяць перед виборами. Включіть зараз телевізор, і ви побачите зовсім іншу картинку на загальнонаціональних каналах, аніж півроку назад. І всі моніторинги це доводять. І чим більше партнерів будуть у громадських організацій серед ЗМІ, тим ефективнішими будуть їхні кампанії на користь змін в країні. Адже це кампанії на користь кожного з нас окремо та країни в цілому.
Хтось постійно шукає ворогів, хтось – шляхи вирішення цілком конкретних завдань в дуже складних соціально-політичних умовах. Завдання у нас одне – зробити інформаційний простір країни вільним, забезпечити ринкову конкуренцію на медіаринку (і наявність проблем тут очевидна, і варто б говорити як їх долати), прозорість медіавласності, наявність якісних форматів.
Це потрібно для змін в країні, а не просто для політичних спекуляцій. До речі, це потрібно опозиції значно більше, аніж владі, бо для неї – це можливість пубілчно пропонувати розумну альтернативу. Але особливо це потрібно нам, звичайним людям, які мають не так багато інструментів впливу на політику, але точно можуть скористатися цими інструментами лише за умови, що вони мають інформацію хто є хто і що відбувається.
На відміну від журналістики, завдання політиків лежать у значно більш раціональній площині – міняти ситуацію в інтересах людей, які їх обирають.
Для цього треба формувати громадську думку на підтримку змін, і робити це не одним телеканалом, а залучаючи й інші ЗМІ. Для цього ці інші ЗМІ повинні провадити незалежну та об"єктивну інформаційну політику. Власне, це все те, чого ми прагнемо, створюючи Громадську Раду на Інтері, проводячи моніторинги дотримання стандартів та "джинси" в медіа, працюючи над законодавчими змінами, надаючи правову підтримку журналістам в судах, проводячи тренінги, пишучи посібники, тобто роблячи всю ту не дуже яскраву і не надто публічну роботу.
І останнє. Баздоганні репутації медіавласників, медіаменеджерів та колишніх журналістів – не надто поширене явище в цій країні. Але всі мають право на вибір та зміни. Можна постійно говорити про минуле і шукати там ворогів, можна згадувати де хто працював в не прості періоди історії країни, як, зокрема, справа Гонгадзе та касетний скандал, і це навряд чи додасть конструктиву дискусії. А можна рухатися інакше, створювати майбутнє, робити його іншим, працювати на результат.
