Владислав Синяговський

Музи проти гармат

21 жовтня 2014, 12:19

Кажуть, що коли гримлять гармати – музи мовчать.

Напевно. Ті, хто пережив "Град", кажуть саме так – німа тиша і вселенське мовчання...

Але все ж, коли гримлять гармати – музи мають не мовчати, а бути ще сильнішими, інакше – смерть...



Хочу помилитися, але мені здається – це буде найскладніша зима нашого нового часу. Жах війни, який пройшов по багатьох з нас, – тому підтвердження, жах війни, яка триває...

Роздуми і переживання про події на Сході займають подумки тисяч і мільйонів наших співвітчизників, мільйонів, але не усіх...

Кожного дня десятки, сотні волонтерів намагаються усіма силами допомогти нашим добровольцям і нашій армії, яка тримає навалу "орків" на Донбасі – людей, для яких найкращою є музика "калашнікова" і для яких музи мовчать...

За життя і мир треба боротися. І це не банальна істина. Цю природу людського буття ми щодня пропускаємо крізь себе і все глибше розуміємо, що смерть і війна приходить швидше, ніж на них чекають.

А от виростити, побудувати, дати нове життя – завжди є тривалим і складним процесом.

Он, скільки часу і зусилль треба, щоб виростити виноград, а дитину...

Вбити лозу можна одним рухом сокири.

А ще вона може просто вимерзнути...

Зусилля заради життя вартують незрівнянно більше, ніж зусилля задля смерті. І мені видається – нам усім треба це дуже добре усвідомити.

Як усвідомили це ті, хто допомогав і допомагає нашим воїнам. Їх вчинки мають бути відмічені нагородами, а імена – знати вся країна.

Один з них – Гліб Лобов.



Він допомагає тим, кому найскладніше – строковикам. Його підшефні – 9-й полк Національної гвардії. Сума допомоги, яку він вже надав війську, сягає 1 801 892 гривні 14 копійок: одягає, облаштовує і забезпечує медикаментами.

Крайню подорож в розташування підрозділу і на його бойові позиції мені пощастило здійснити разом із ним:

- Гліб, ти допомагаєш нашим бійцям в зоні АТО протягом кількох місяців. Для чого ти це робиш? Який головний мотив?

- Не знаю. Ну, слушай, давай без диктофона. Есть живые люди, и просто не хочется, чтобы они умерли. По-моему это обычная, нормальная мораль. Понимаешь – они живые. Конечно, я не знаю всех, но тех ребят, которых я знаю, – они могут погибнуть. Да что там могут – они гибнут. В этой части погиб Богдан Завада. Ему дали Героя. Так вот – я хочу чтобы эти прекрасные парни были живы. Вот и все.

- Так, розумію. Але при цьому таких, як ти, не дуже багато. У Києві йде мирне життя, люди купують авто, ходять в ресторани, їздять відпочивати в Париж і, як багато з таких кажуть, "не паряться". Війна для них – десь там, в іншому вимірі, війна для інших...

- У меня есть товарищ, который убежал из Крыма. Десять дней его там держали в подвале. Убежал. Приехал в Киев, выжил, начал двигаться, развиваться. Он сказал такую фразу: "Киев, как менеджер во времена big rise, когда все росло, – типичный менеджер на дорогой машине, в дорогом костюме. Но он живет на Троещине в съемной недорогой квартире, машина у него в кредит. Но он об этом не думает".

Киев, как этот менеджер, он привык жить хорошо, но уже жить хорошо не получится, но он об этом не думает. В реальности вокруг реальная "ж.па", и этот менеджер начинает обманывать себя, государство, друзей, ну чтобы жить так же "хорошо".

Когда я рассказал это ребятам там – они просто не поняли. Они не могут этого понять, потому что они другие – настоящие. И вот эти ребята на войне. И у них там почти ничего нет: ни теплой одежды, ни лекарств, ни тепловизоров, ни душа. И есть вопрос – почему они должны умирать. Поэтому не помогать – я считаю просто скотством.

-... Добре. Ти певно слідкуєш за політикою. Чому державі поки не вдалося стати ефективною і забезпечити своє військо?

- Мало времени прошло, и у президента мало реальной власти. Он не может "отрубить" палец взяточнику. Зашли к чиновнику – сидит на откатах, берет взятки – проверили, доказали и в АТО на месяц.

Но знаешь, я боюсь другого. Конец света наступает в мозгах. Когда близкий тебе товарищ крадет у тебя деньги и его "муза" молчит, и он делает это только ради того, чтобы выглядеть "на высоте" – это путь в никуда, и я не хочу такого будущего и поэтому буду помогать этим парням, потому что либо они нас спасут, либо будет "третий майдан", а он нам не нужен.

Ок, давай потом поговорим, поехали – посмотрим сколько у них бронежилетов...

Ми говорили ще довго, але слова сьогодні мало значать, якщо вони не підкріплені справами. Тому поки все. Далі буде...

Маріуполь. 13-й блокпост. 18.10.14

P.S.

У липні я писав, що у цій частині розбомбили санітарку. Гліб привіз їм нову.



І ще...

У нас буде новий парламент і нові політичні рішення, але що зміниться для солдата в окопі. Не добровольця, який свідомо йде на війну і якому везуть волонтери, а саме у солдата-строковика. Поїдьте у військову частину – саме штатну в/ч. А краще – допоможіть ініціативі "Народжені в сорочці" , яку те ж створив він, і допомога точно дійде, звісно, якщо ваша муза не спить...

зворотній зв'язок тут

powered by lun.ua
Річниця Майдану76 Україна та Європа1003 Майдан 2013524 Уряд реформ366 Aтака Путіна1153
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter