На війні як на війні

Учора відомому українському кінорежисерові, моєму побратиму, одному з ідеологів ВО "Свобода" Юрієві Герасимовичу Іллєнку надійшла звістка про те, що він став членом Європейської Академії кіно. Юрій Герасимович – перший українець, який увійшов до цієї поважної європейської організації.

Радіємо і щиро вітаємо великого українського патріота, визначного митця і нашого вірного побратима. Зичимо Юрію Герасимовичу міцного здоров'я, щастя, натхнення і віри.

Цікаве свідчення того, як у радянські часи утискали митців-неросіян. Якщо в Україні донедавна не було жодного члена Європейської Академії кіно, то в Росії їх налічується аж 19.

Європейську Академію кіно заснував 1989 року шведський кінорежисер Інгмар Бергман задля пропаганди кіно Старого континенту та створення європейської кінонагороди на зразок американського "Оскара". Членами Європейської Академії кіно нині є найвідоміші та найталановитіші представники європейської кіноіндустрії. В перші роки церемонія вручення нагороди, яку члени Європейської Академії визначають таємним голосуванням, відбувалася винятково в Берліні, але з часом цю престижну нагороду почали вручати у різних містах Європи.

На емоційній хвилі гордості за нашого знаменитого співвітчизника, мені захотілося поділитися з Вами, шановні читачі блогу, цією новиною. А принагідно, показати, на скільки Юрій Іллєнко точно відчуває і гостро переживає нинішній і завтрашній політичні моменти.

Вашій увазі його останні роздуми:



ВІЙНА І СВОБОДА

Сьогодні, 19 серпня, яблучний Спас. Щось повеліло мені сісти за ноутбук і почати писати. Я не знав про що. Дружина Людмила підказала мені – сьогодні сімнадцяті роковини ГКЧП. День початку війни Кремля з Україною. Не Російської Федерації, а саме Кремля. Тих, хто сидить в Кремлі. За кремлівською стіною – морок, зовсім інша країна ніби картата, клаптикова різновекторна ковдра зомбованих етносів, з вибуховими коктейлями релігій на окупованих царатом чужинських територіях – зітліла ковдра просякнута п'яною січею алкоголю, шита гнилими нитками більшовицького сіонізму, ковдра, як прапор над Кремлем – прапор російського шовінізму – насильницької дружби народів. Власне про дружбу народів і не йдеться. Всі народи мають обов'язок любити ідеологічний фантом – русскую Родіну. І освідчуватися в коханні кожного дня. На цьому споконвічному фундаменті примусового кохання-гвалтування і побудована піраміда російської імперії.

На останньому з'їзді ВО "Свободи" мене серед інших свободівців нагородили годинником за плідну працю. Прямо на сцені я подивився на циферблат. Годинник показував війну. Я озвучив те, що побачив: – війна вже на нашому порозі. Реальна війна з реальними смертями. Насправді латентна війна в інформаційному просторі з Московією триває вже всі 16 років незалежності Української Державності. Дехто схильний називати її холодною. Насправді війна гаряча. Настільки гаряча, що в інформаційному крематорію згорає на попіл наша національна свідомість і віра в майбутнє України.

Проте кожна чергова війна ніколи не буває подібною до попередньої. Війна спочатку прикидається дружбою, співпрацею, благодіянням, гучним народним гулянням на Майданах, суцільним раєм для всіх і вся.

Власне війна почалася з ГКЧП, коли генерал Вареніков 19 серпня увійшов у кабінет Голови Верховної Ради УРСР секретаря ЦК КПУ пана Кравчука. 19 серпня відрикошетило у 24 серпня – День незалежності України – стало ніби першою звитягою України в тій війні. Насправді, як з'ясувалося опісля, та незалежність практично нічого не вартує, бо була отримана без бою, без будь-яких зусиль з боку України, як нікчемний побічний ефект від нікчемної біловіжської пиятики трьох номенклатурних нікчем.

Не зважаючи на гру інформаційними м'язами, а вони в Кремля як у Шварценегера, Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні самою формою своєї державницької конструкції. Імперія, сконструйована з поневолених народів на їхніх анексованих ісконних історичних теренах, така імперія, зліплена до купи отруйною слиною кривд і демагогій; стягнена в єдине неподільне ціле колючим дротом гулагів, концтаборів, публічних цькувань, заборон та шантажу; утримувана в очманілій, безпорадній юрбі етносів безперервним вогнем АКаемів (крок убік вважається втечею – з "Уставу" Внутрішніх Військ СРСР), – має певний період розпаду, обумовлений рівнем геноциду на окупованих територіях, переконливістю для зомбованого піплу ідеологічної популістської демагогії та щільністю гулагівського пресингу над нескореними.

Над тими, кого не засліплюють історичні фальсифікації, постійно нарощуваними обіцянками рабам раю для рабів на землі, для тих, хто хоч і народився під Кремлівською кормигою, але не прогинається під ударами кремлівського чоботу. Крім того, Україна не стане легкою поживою Кремля, хоча б через те, що на її теренах зійшлося в смертельному герці протистояння Європи і Азії. Росія вже просякнута Азією по вінця. Росія вже практично фантом, підточений Азією під корінь. Європа розуміє, якщо Україна програє, то Європа стане високотехнологічним придатком Росії-Азії. Україна – потужна дамба перед океаном Росії-Азії. Севастополь – шлюз. Якщо його прорве Кремлівська повінь – то Європу буде затоплено, як було затоплено Західну Україну цього літа.

Коли я сказав на з'їзді ВО "Свобода", що війна для нас, українців, з Кремлем неминуча, – мені мало хто повірив. Так мені здалося, що мало хто повірив, проте всі затамували подих. Бо це була правда. Не повірили мені на самому початку 2004 року, коли у Відозві до Конгресу національної інтелігенції я стверджував, що ми живемо в окупованому ворогом інформаційному просторі. І це теж було правдою. Сьогодні факт "окупації інформаційного простору" України визнаний і Президентом України і, відповідно, РНБО. Визнаний з запізненням на шість років і без жодної концепції звільнення з-під окупації. Це визнання в стилі підокупаційної влади. Все на що спроможна кастрована лібералізмом влада. Як той вихолощений кабанчик – лише гучно рохкати.

Як готував війну Кремль і як готуємося до війни ми, українці?

Ми, практично, не готуємося ніяк, якщо не вважати підготовкою до війни злочинне самороззброєння. Тих, хто добровільно передав в руки віковому ворогові України – так званому старшому брату за визначенням Кремля – нашу атомну зброю, треба негайно судити військовим трибуналом і на підставі рішення того трибуналу поновити втрачене атомне озброєння, принаймні тактичне, стратегічне – згодом, ще до початку бойових дій в Криму, у Придністров'ї, в Закарпатті чи на Слобожанщині – тобто у ПіСуаРі.

Тих, хто споїв молодь, відлучив від спорту і натомість національної свідомості посадив на голку – будемо судити обов'язково і суворо. І не треба думати, що в ідеології втрати цілого покоління для служби в армії нема конкретних авторів. За кожною проданою пляшкою горілки, за кожним рекламним кліпом пива, за кожним шприцом стоїть той, хто поклав гроші в кишеню і той, хто забезпечив тій кишені легітимність, алібі і шабаш на всіх теле- і кіно екранах, агресивну рекламу на кожному стовпі по всій території України.

Вони теж мають стати спершу перед трибуналом, а потім, думаю, тобто я в цьому певен, і перед стінкою. Якщо за вбивство однієї живої душі засуджують від трьох до п'ятьнадцяти років позбавлення волі, то як треба скарати тих, хто морально і фізіологічно скалічив ціле покоління. ВО "Свобода" давно вже почала визвольну війну за життя нового покоління, проти окупації інформаційного простору, за розбудову Великої Української Держави.

Більшість України поки що здивовано дивиться на наші зусилля і... мовчить... і віддає свої голоси тим, хто вже підпалив стріху на вашій хаті. Війна нікого не мине. Чекати не варто. Варто наносити випереджувальний удар. Спершу необхідно негайно (на найближчих виборах – а вони будуть призначені вже у вересні) обеззброїти п'яту колонну Кремля, що окопалася у Верховній Раді. Всіх. Поіменно. Якщо там і знайдеться двійко-трійко патріотів, ну, най, п'ятеро, то ними доведеться пожертвувати, або нехай публічно переходять до наших лав, щоб не нести відповідальності нарівні з іншими коаліціянтами та опозиційниками – резидентурою Кремля, що вершить геноцид над українською нацією...

Геноцид сьогодні має безліч привабливих для ока стороннього спостерігача облич і тьму вишуканих новітніх виконавчих засобів. Ці засоби безперервно розробляються і оновлюються в Кремлі ще з часів Петра І, Катерини ІІ, Леніна, Троїцького, Дзержинського, Сталіна, Кагановича, Петровського, Косіора, Щербицького, вдосконалюються вони і зараз, за часів Путіна. Зараз вони набули сучасного характеру інформаційної окупації, інформаційного голодомору, інформаційного розбещення, інформаційного насильства з доставкою в душу кожному без винятку індивіду не російської національності, а російської і поготів. Ми, українці, вперто не хочемо визнати, що всі поголівно стали об'єктами і жертвами зомбування, інформаційної дистанційної нейрохірургії, насильницької імплантації зневіри, розбещеності, хамства і зрадництва, тоальної реструктуралізації історичній парадигмі нашої великої нації.

Кремль до війни на окупованих територіях готується заздалегідь, ще до безпосереднього моменту окупації. Москва у гіпотетичній війні з Україною, яку вони вже оголосили, використуватиме з дуже незначною корекцією схеми, які розробляла і використувала на початку своєї історії. А саме: на певних територіях сусідніх держав, які підлягають анексії з боку Кремля створюється ефект переслідування, або навіть геноциду щодо ніби російського населення з боку корінної нації. Далі на захист російського населення приходять танки і гармати. Розмитість в Московії самого терміну "російський" дозволяє Кремлю включати до цієї дефініції будь кого: мордву, осетинів, чукчів, гагаузів, молдован, навіть хохлів, аби вони могли зв'язати до купи одне речення на общєдоступном язикє окупанта. Подальша анексія території є ніби актом справедливості по захисту братів по крові. У випадку з Україною планується захист братів по мові (російськомовних, або громадян з подвійним громадянством). Аби забезпечити собі перевагу в тій окупаційній війні, Кремль традиційно вживає три головні засоби:

1. Для світової спільноти окупацію Кремль завжди трактує як добровільне приєднання до братнього союзу народів. Як інтернаціональний борг. Як допомога на прохання трудящих. Саме так було в Празі в 1968-му. На прохання трудящих в Прагу були введені радянські танки. З часом, після завершення окупації це дає фіктивне право захищати тих, кого силоміць приєднали, від псевдо агресії і утисків з боку корінного населення. Так було в Грозному і так було у Цхінвалі. Зверніть увагу на чисто російський топонім – Цхінвалі. Яке красиве споконвічне російське слово – Цхінвалі – таки варто москалям захищати його від грузинської наруги.

2. Корінне населення, найбільш свідомий його елемент, за концепцією Кремля за підготовки гарячої війни треба виселити з місць його історичного проживання у віддалені регіони Сибіру, Далекого Сходу та Півночі, в свій час теж окупованих на прохання аборигенів Єрмаком Тимофійовичем. На діком брєгеє Іртиша стояв Єрмак об'ятий думой. Дума була таж сама що і в Путіна з Медведєвим. Дума в Кремля незмінна віками. Натомість знищеного і виселеного етносу заповнити етнічний вакуум агентурою Кремля – партноменклатурою, комсомольськими ватажками, агентами КДБ, діючими та ексвійськовими, перевіреним на лояльність до більшовизму російськомовним (обов'язково) чиновництвом, тощо. Класичний приклад миттєве виселення татарського населення з Криму, з попереднім звинуваченням його в колабораціонізмі з окупантами і післявоєнне заселення Криму вищезгаданими проросійськими елементами. Я вже не кажу про Севастополь. Севастополь головна п'ята колона Москви. Севастополь крутіше за Верховну Раду. Озброєна до зубів опорна база майбутньої війни з Україною в найбільш вразливому місці України, в її тилу, в її виходу до моря. Так було в 1939 році у Львові і по всій Західній Україні. Виселення, знищення і заміна знищеної частини агентурою Кремля.

Тих, кого Кремлю не вдається виселити з їхніх теренів, треба знищити в місцях їхнього компактного проживання – по селах, творчих спілках, закладах культури, військових базах. Українцям, поки не буде знищено останній ген в їхній крові, не позбутися благальних голосів своїх предків про святу помсту за розстріляне Відродження, за голодомор 32-33-го, за підірвані сотнями бункери з кращою нескореною молоддю Української Повстанської Армії перевдягненими в бандерівців кадебістами в п'ятидесятих, коли друга світова для цілого світу була вже далекою історією, кошмарним сном, лише не для нас українців. Друга світова для нас не закінчилася й досі. Всіх бункерів опору по всій Україні, всіх бунтівних душ більшовикам так і не вдалося знищити ніколи. Поки Кремль не визнає своїх злочинів проти УПА – війна для нас не закінчиться. Закінчиться війна для нас, коли останньому кремлівському десантнику інформаційного простору України ми затулимо пельку і загатимо осиковий кілок в його могилу, щоб він ніколи не зміг вилізти звідти на телевізійний екран.

3. Обов'язкове русскоязичіє це хоч і стара, але не відмовна, як трьохлінійка Мосіна, зброя Кремля на всіх окупованих територіях у всі часи існування імперії. Сказав же Цар (насправді сказала цариця): – Росія кінчається там де закінчується російська мова. Власне великої біди в русскоязиції немає, бо мова як мова, таке собі залешанське есперанто, сконструйоване весью, мордвою, чудью, татарами, варягами, київською Руссю, німецькими блядями, одним ефіопом, ще одним геніальним хохлом в шинелі на голе тіло і, звичайно, Кирилом та Мефодієм. Біда для всіх не русскоязичних полягає в тому, що все російськомовне, потребує озброєного захисту від нахабних носіїв місцевих мов і діалектів. Нещадно знищуючи національні мови, Кремль кричить на цілий світ, що потерпає саме москальська залешанська мова. Коли вже наклади москальских газет і книжок остаточно витісняють з книжкових яток мови інших національностей, коли телескриньки в кожній українській хаті наповнюють наше життя і вдень і вночі вщент лише великім і могучім, так що не чути вже ані слова рідною мовою, Кремль підіймає найгучніший ґвалт – вони, кляті, недорізані аборигени (в нашому випадку не добиті в бункерах бендерівці) зазіхають на святе право москалів і яничарів говорити і думати москальскою мовою. Чим слабкіший опір аборигенів, тим гучніший ґвалт Кремля. Аби хтось підрахував скільки вже мов мертві мертвісеньки від Бреста до порту Находка, від північного полюсу до мусу Кушка, скільки їх звели унівець охоронці права націй на самовизначення з Кремля?

Війна буде. Війна вже гуде в ефірі. Війна проти України на повне і остаточне знищення почалась в Південній Осетії. Чечня для Кремля була моделюванням у вогню і крові своїх імперських шовіністичних планів по реконструкції московської імперії в умовах інформаційної ери. Інавгураційне гасло Президента Путіна: – Будемо всіх мочити в сортирі! – аж ніяк не емоційний спалах, це програмне гасло на віки по відношенню до всіх тих, хто не бажає бути російським рабом.

Українцям це російське гасло треба пам'ятати, як власне імя: – Нас всіх буде мочити в сортирах російський десантник... Звичайно, не в Кремлі, а по наших рідних сортирах в Жмеринці, Чопі, Каневі, Сумах, Білій Церкві – скрізь – на Банковій, Дерібасовській, на Говерлі і навіть на Сорочинському ярмарку. Хоча на Говерлі сортиру поки що нема. На Говерлі мочитимуть просто неба під Державним Тризубом, який вже одного разу замочили. Власне то була одна з перших десантних бойових акцій Кремля на вищій відмітці національних амбіцій України. Українська неукраїнська влада проковтнула той зухвалий виклик, ніби його не було. Уявіть собі, що б було, аби я вночі... потрощив ломакою рубінову п'ятикутну зірку на Кремлі... Мене б розіп'яли на тій зірці і заборонили б родичам знімати мене, поки ворони не виклюють моє серце і поки всі світові телемедія не тиражують акт справедливості по всіх теле скриньках всесвіту. Навіть на Марс.

Війна в Грузії розколола світ. Всі королі, президенти, прем'єри, канцлери, спікери і генеральні секретарі стали голі і прозорі, як на політичному рентгені.

Танки російських "миротворців", як патетично називають самі себе мародери і загарбники, чавлять гусеницями танків все живе на своєму шлях всього в тридцяти кілометрах від столиці Грузії Тбілісі. Щоб було наочніше, скажу, скільки це – тридцять кілометрів, – в тридцяти кілометрах від Києва знаходиться Конча-Заспа зі всім своїм начинням – палацами еліт підлоти і зради України.

Відстань від Хутора Михайлівського до Броварів російські "миротворці" подолають за одну ніч. Нажаль, Конча-Заспа знаходиться з іншого боку, не з того, де Крути. Хоча навряд чи з Кончі-Заспи набереться з десяток патріотів, аби стати проти "миротворців" на танках.

Війна в Грузії вивела на чисту воду всіх наших політиків. Хто з них на боці російських "миротворців", хто на боці України.

Першою зникла з телевізійних екранів претендентка на посаду N1 в Державі леді Ю. Тому що за леді Ю стоять горою саме "миротворці" – моральні недомірки з Кремля. Гора в цьому реченні зовсім не метафора, а лише грошове визначення суми ставки Кремля на леді Ю в президентських перегонах – один мільярд безумовних одиниць. Біжучий рядок п'ятого каналу сповістив: – СБУ передало на Банківську матеріали, в яких доводиться зрада Урядом національних інтересів України. Нарешті! Чого цього СБУ не помічало з перших кроків уряду? Чи СБУ засліплював золотий німб коси? Як засліплює й досі майже третину виборців. Як же в такому разі Прем'єр-міністру з золотою косою вагою в мільярд зелених не стати Президентом? За таку суму. За таку зраду.

Те, що леді Ю жодного разу жодним словом не засудила розбійницьку поведінку Кремля в Грузії, ясно говорить про те, що наступною жертвою Кремля без сумніву буде Україна: Севастополь, Крим. І леді Ю про це знає і цьому мовчки потурає. Занадто висока ціна для її показного патріотизму – Президентство за 1 млрд. закривавленої в Грузії капусти.

Про Регіоналів і мова не йде – регіонали п'ята колона Кремля. Вона і конструювалася Кремлем заздалегідь як потужна сила, що базується на тих самих засланих в свій час в Східні області російськомовних емісарах Росії натомість висланих з цих земель українців-куркулів і розстріляної національно налаштованої інтелігенції. Сьогодні здебільш діють вже нащадки Кагановичів, Косіорів, Артемів, Петровських та Іванових. Нащадки в другому і третьому поколінні. А наші куркулі мовчки гниють по тудрах, Сибірах і Зелених Клинах.

Саме регіонами приховують в собі головну загрозу для України в разі вже проголошеної Кремлем вірогідної агресії. Саме регіонами вдарять в спину. В серце, але зі спини.

Пропрезидентські партії – всі ці НУНСи – настільки пересварилися за різного роду бонуси, що говорити про їхню позицію, все рівно що розгледіти чорну кішку в темній льосі на банковій.

Цитую міжнародних експертів з Вашингтону: Всі очі світу дивляться на Україну як на чергову жертву Росії. Але вже за іншим сценарієм.

Сценарії зовсім не є таємницею. Сценаріїв не багато. Як що точно всі варіанти сценаріїв зведені в один. Проте сценарій створювався не в Кремлі. Сценарій створили в Україні самі українці, коли абсолютно втратили розум і пильність і вперто голосували за тих, чиє місце на лаві підсудних. Саме ті політичні сили, яких ми проводили в парламент, – роками, ситуацію за ситуацією, конфлікт за конфліктом, сцена за сценою, мотивація за мотивацією, криза за кризою – незворотне нагромаджували ситуації, які можливо розв'язати лише війною. Кремль лише диригував за лаштунків тими оркестром і смикав за відповідні нитки ляльками кримінально бізнесової еліти. Нашими обранцями всі ці роки керували зовсім не інтереси і цінності України, а як ті цінності привласнити собі. Війна почалась саме між ними. Кремль лише скористається тією внутрішньою війною і нанесе удар в найбільш ослаблені місця, ослаблені не природно, ослаблені діями влади. Такі антиукраїнські дії влади стали можливими лише, підкреслюю, лише за умов тотальної окупації інформаційного простору. Коли на чорне можна нахабно говорити біле, і всі осліплені вірять фальсифікації. Коли про головне, справжнє і доленосне можна взагалі не говорити, а наповнювати інформаційний простір різного роду відволікаючими трюками, насильством, ерзац сексом і містикою.

ВО "Свободі" треба готуватися до наступних виборів (до будь-яких виборів) як готуються до війни. Бо вибори і будуть першим проведенням бойових дій в інформаційному просторі.

Перше і єдине доленосне завдання для Української Державності – покінчити з окупацією інформаційного простору України. Викинути зі свого інформпростору окупантів. Створити свій потужний правовий надійно захищений законодавством національний інформаційний простір. Все інше – війна, економіка, культура у всьому розмаїтті від спорту до науки, політика у всьому своєму маразмі – все похідне від інформаційного простору. Яким буде наш інформаційний простір – такою буде і Україна. Хто цього не розуміє – вже програв все: війну, вибори, незалежність, свободу, честь, родину і батьківщину. І, звичайно, гроші.

Після майже річної всесвітньої ганьби і наруги над Україною на імя Верховна Рада мені здається, що жоден громадянин України вже не віддасть свого голосу за нині діючих політиків. Вони підписали собі смертний вирок своєю поведінкою і не один раз. Лише те, як вони навипередки піарили себе під час національної катастрофи – небаченої повені, яку самі ж і спровокували своєю хижацькою економікою в Карпатах, лише це має відкрити людям очі на справжні інтереси цих мільйонерів-пройдисвітів.

А поведінка так званої ВР-еліти, коли Кремлівський двоголовий орел (Путін-Мєдведєв) терзав Грузію мене, принаймні, приголомшила. Хіба не зрозуміло цілому світу, що коли Кремлю спустять з рук і цю війну, то непереливки будуть саме Україні. Цхінвалі було генеральною репетицією Кримської війни. Саме там миротворці з ракетного крейсера "Москва" будуть захищати своїх співвітчизників. Бо в кожного п'ятого в Криму подвійне громадянство. Або лише російське.

Виявити резидентуру Кремля в Криму і знешкодити її – ось завдання для СБУ.

Що означає постійна домінанта, яка з'являється при підрахунках голосів на будь-яких виборах в Україні – 50 на 50, або близько того, залежно від регіону. Мені по-барабану всі ті штучні розколи України на помаранчевих, на бютівців, на регіоналів, я зараз про інше. 50 на 50 означає що Україну дуже вміло підготовлено до військової окупації, Україну розколото зсередини – п'ята колона вже випікла короваї і вишила рушники, аби зустрічати окупанта з хлібом сіллю. 50 на 50 – це набатний сигнал для всіх нас, особливо для СБУ, ці відсотки означають що резидентура Кремля в Україні дійшла до критичної позначки – точки неповернення, наблизилась до половини критичної маси, а іноді і перевищує її, після якої неповернення України українцям стає примарним.

Сьогодні Президент РФ на телеекрані з мімікою замороженої для виривання зуба щелепи сказав в ефірі: -"Ви тільки уявіть собі до якого маразму дійшов Президент Грузії, він сказав: Грузія для грузин!

Серце в мене зупинилося, невже Грузія створювала віками свою культуру для москалів?

Люди, схаменіться.

Жоден діючий парламентарій сьогодні не годен того, щоб ви не те що довіряли йому, він негоден навіть вашого плювка в його бік, після того, що вони зробили з Україною в своїй сліпій хижацькій бійці при цинічному нескінченому дерибані українських багатств. Наших з вами багатств. Багатств наших предків. Багатств наших нащадків. Скільки ми будемо голосувати за тих, хто глибоко зневажає нас українців, кого вони просто не помічають в своїй гонитві за своїм "інтернаціональним" кушем? Найогидніше, що свої хижацькі ігри, своє полювання на виборця вони обставляють популістськими і патріотичними гаслами, на які щоразу клює виборець. Люди схаменіться, війна на вашому порозі. І цю війну привели на Україну на налигачу ті, за кого ви віддавали єдину цінність, яка у вас була – надію на краще життя. Взамін ви отримаєте війну. Війну, яка забере тисячі молодих українських життів, зруйнує ваш український бізнес, спалить ваші українські села, скалічить ваше особисте українське життя, понівечить нашу українську землю.

Згоден, це звучить пафосно, цю фразу можна трактувати як: – не обирай їх, а вибери мене.

В цьому і полягає для мене вся складність аргументації, щоби бути переконливим і не популістом. Я не лише не хочу приховувати глибоко в підтекст тезу "вибери мене – ВО "Свободу", а навпаки ставлю її на видноті.

Чому? По-перше тому, що практично всі, хто увійшов у останню ВР (а дехто, здається, ніби посилився там навіки – дупи приросли до крісел, допоможе лише пластична хірургія) мають відповідати перед Україною за свої дії, або свою бездіяльність. Дії парламентарів були без перебільшення злочинними по відношенню до України, я не кажу Держави, бо з Держави вони, парламентарі, створили паралітичне ліберальне посміховисько не спроможне захистити ні себе ні своїх громадян. Саме така паралітична Держава найбільш придатна, аби її безкарно грабували новоявлені нуворіши-олігархи-нардепи на очах всієї України, а Україна вже не спроможна навіть волати: – Караул! Грабують! Рятуйте! Ґвалтують!

А показна бездіяльність інших була не чим іншим, як фіговим листом на тому органі, яким вони ґвалтували Україну поза залою Верховної Ради. Вночі і без свідків.

Тому, я думаю, теза "жоден з діючих парламентарів не повинен бути обраним до нової Верховної Ради" – єдина справедлива і рятівна теза для України. Не можемо зараз запроторити їх в тюрму, то хоч б (!) не обираймо (!) їх депутатами. Само собою виникає питання – а з кого ж тоді обирати? Обирати треба з тих, хто не причетний до олігархічних кланів та їх обслуги в Уряді та Верховній Раді, до комуністичної партноменклатури, до явних або прихованих агентів КДБ.

Сьогодні і вже котрий рік поспіль Україну малого і середнього бізнесу, інтелігенцію – освітян, науковців, митців, студентську молодь, військовослужбовців, село зі всіма його проблемами, соціально незахищені верстви населення – репрезентує в своїй унікальній "Програмі захисту українців" – саме ВО "Свобода".

Елементарна логічна вправа говорить, що сьогодні, на повністю витолоченому на порох кованими копитами окупантів-олігархів політичному полі – не залишилося нікого, крім ВО "Свобода", яке вперто і наполегливо гне свою лінію розбудови могутньої української національної Держави натомість маріонеточної бананово-помаранчової біло-синьої посткомуністичної ліберальної потвори, ще й з надкушеним сердечком...

З війни Україна вийде оновленою і сильною.

Юрій Іллєнко

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.